Юджи - Ірина Муза

- Я зможу допомогти тим людям, що заховані в чудовиськах?

- Ваша святість, ви зможете все, що забажаєте! Не смію висловлювати до вас неповагу і керувати вашими подальшими діями. Я всього лише служитель цього храму, ваш вірний слуга. Не мені казати вам, що з вашими можливостями ви б могли зробити. Від початку і до кінця лише ви вирішували, що всіх нас чекає попереду. Вашою волею був створений цей світ, і я лише сподіваюся, що зміг допомогти вам у становленні себе. Тепер я знаю, що не дарма віддав стільки століть служінню вам, і тепер моє призначення мені стало зрозумілим. Я тут, щоб зараз допомогти і направити! - жрець знову низько вклонився, і мене тепер не дуже стало бентежити, що він ставиться до мене як до богині. Щось усередині мене підказувало, що так і має бути... Здається, я гублюся вже.

- Гаразд, я зрозуміла, що мені потрібно знайти себе, з'єднатися зі своєю Юджі, і зробити це я можу, тільки потрапивши до джерела. А де конкретно мені шукати цей храм? - поставила я запитання, щоб хоча б приблизно намалювати у себе в голові план.

- Точного розташування навіть я не знаю, я лише відчуваю відгомони сили джерела за межами цього острова, десь в океані... - сказав жрець і замовк.

- Чудово, це як голку в копиці сіна шукати! - фиркала я, усвідомлюючи масштаби океану.

- Сіно можна підпалити, щоб у попелі відшукати блиск срібної голки, вам же, найсвятіша, потрібно просто прислухатися до себе. Можу порадити вам підійти до океану і прислухатися до поклику, джерело саме тягнутиметься до вас, адже ви з ним одне ціле. Думаю, ви сама все зрозумієте.

- Добре, спасибі тобі, жрець! Я постараюся зробити це якомога швидше! Люди в небезпеці, - прийняла про себе всю правду, і здивувалася, наскільки швидко я усвідомила і прийняла все почуте від жерця, ніби він допоміг мені згадати те, що я давно забула.

Рішуче попрямувала до виходу і в дверях буквально впечаталася в груди Вінсента. Тієї ж секунди на моїй руці щось клацнуло, світ навколо мене закрутився, ноги підкосилися, і Вінс спіймав мене, притиснув до себе. На додачу до всього, на своїй шиї відчула дотик пальців, тиск на шию, і мій розум відключився.

Прокинулася з жахливим головним болем, голова все ще паморочилася, мене нудило. Прям як тоді, коли я тільки потрапила в цей світ і те, що я не використовувала магію, тиснуло на мене. Пізніше, коли я давала їй вихід, головні болі припинилися. Потягнувшись до голови, відчула неприємну важкість у своїй руці, яку до того ж весь час палило. Руки й ноги затекли, і я не одразу спробувала піднятися.

Швидко заморгала і змусила себе зосередитися. На руці виявила подвійний срібний браслет, схожий з тим, що носять Вінсент і його одноплемінники.

- Уже прокинулася? - почула я голос Вінса і сіла на ліжку, швидкоплинно оглянула все навколо себе і здивувалася, що перебуваю в темниці за ґратами, де дуже холодно.

- Не думав, що ти так швидко прокинешся, мабуть, навіть зараз твоя сила велика!

- Вінсе, якого біса? - обурилася я, і злість допомогла мені більш-менш оговтатися.

- Рано чи пізно це все одно б сталося, а тепер ти знаєш правду, я мав діяти швидко. Як ти вже помітила, на твоїй руці браслет. Зроблений був спеціально для тебе, щоб на деякий час стримати твою силу, поки я скористаюся мейсорами, щоб нарешті виконати задумане! - усміхнувся він, і усвідомлення всього швидко прийшло до мене. Мене обдурили. Злість кипіла в мені й інтуїтивно хотіла скористатися магією вітру, щоб його обличчя впечаталося в кам'яну стіну позаду нас. Потік повітря вирвався в мене з рук, але я тут же припинила цю дію через різкий біль: браслет неймовірно обпікав мені руку, я ніби відчуваю запах обгорілої шкіри. Схопилася за скалічену руку й ледь у голос не заридала, але намагалася мужньо триматися. Біль і злість на Вінсета заховати не вдалося.

- А, я забув попередити тебе, щоб ти не використовувала магію, інакше браслет спалить тебе! Упс! - уже відкрито насміхався наді мною цей чортів чотиристихійник, а я нарешті побачила його справжнє обличчя.

- Ти ж розумієш, цей браслет надовго мене не втримає, я зніму його, - озвучила я свої наміри, навіть перемагаючи біль.

- Як сказати... хоча, саме тому я підстрахувався... Як ти знаєш, з твоєю допомогою в мене зараз повне підземелля мейсорів. 45-50 особин, а з цією штукою... - Вінсент витягнув із кишені тонкий срібний браслет, схожий на нашийник, - я їх контролюю. Я тут попросив допомоги в декого, і магія в цих браслетах не тільки контролює чудовиськ, а й дасть мені змогу вбити всіх їх разом. Тож якщо ти так дорожиш життями цих людей, ти будеш сидіти тут і не зрушиш із місця, поки я сам не прийду до тебе! - бідна Олфея, матері немає, так ще й батько такий козел.

- Навіщо тобі це? Чого ти хочеш?

- Я що хочу? Зайняти своє законне місце! Володар відібрав у мене все. Владу і кохану жінку. Занадто довго я чекав, щоб нарешті виконати задумане, і ти так вдало мені підвернулася. Мейсори під моїм контролем нападуть на села, і їхня кількість швидко збільшиться, до заходу сонця в мене вже буде ціла армія мейсорів, чудовиська поглинатимуть поселення за поселенням. І ось коли люди, що залишилися, будуть зломлені, і їм залишиться тільки чекати своєї смерті, з'явлюся я, як істинний спадкоємець земель Мікенії, щоб усунути небезпеку, і займу своє законне місце. Люди будуть обожнювати мене за те, що я позбавив їх цих чудовиськ. І я нарешті отримаю бажану владу, - самовдоволено посвятив він мене у свої плани.

- Ти дещо не врахував! По-перше, де, по-твоєму, весь цей час буде варта і сам Володар, що тільки клацнувши пальцями, зможе без проблем спопелити тебе разом із мейсорами? Ну, а по-друге, як ти зібрався контролювати мейсорів, які звернулися, адже нашийників у тебе вистачить тільки на цих полонених, і чому, власне, я маю тут сидіти струнко?

- Ну, раз у нас день одкровень, то я розповім тобі все. Ти, мабуть, зовсім задурила голову Володареві, що він абсолютно не бачить ситуацію в Мікенії. Я давно вже почав перетворення людей на мейсорів, багато чудовиськ під закляттям і тільки чекають моєї команди, половина армії в мене вже є. І вартові мали помітити зникнення людей і таке стрімке розмноження мейсорів, упевнений, що вони доповідали своєму панові, але всі його думки забрала ти. Він не поставився до цієї ситуації серйозно, чим дав мені повну свободу дій. Особливо, як кілька днів тому дав наказ стражникам не вбивати чудовиськ. Ну а сам Володар не зможе мені перешкодити, бо він одержимий ідеєю врятувати тебе. Або дістати мене... без різниці. Він не знає, де розташований мій острів і магічний слід порталу засікти не може, тому він вирішив іти напролом. Своєю силою вогню він висушує океан, повільно рухаючись сюди. Картина, звісно, заворожує. Я вперше побачив, як він злився зі своєю стихією - величезне джерело вогню у вигляді дракона бореться з іншими стихіями. 70% нашого світу займає вода, і тому яким би сильним не був Володар, але думаю, ще день-два, і він ослабне. А тепер найцікавіше: зовсім недавно я звільнив жрицю Смерті Ріну, ти вже знайома з нею, бачила її в темниці. Її звільнення далося мені нелегко, я втратив п'ятьох стихійників, але все ж зміг це зробити... В ослабленому стані Володаря, ця літня пані здатна сильним закляттям знищити його, отримавши його силу. Ну, а з цими вміннями і силою, моя люба Ніколь, Ріна зможе знищити і тебе! - у мене не відразу знайшлися слова, щоб відповісти цьому мерзотнику. Та й почувалася я паршиво. Браслет дедалі сильніше обпікав руку, і мені здавалося, він ніби сили з мене витягує...