Юджи - Ірина Муза

- Жива! Жива! - повторював він, через раз цілуючи мене.

- Звичайно жива! - щиро посміхнулася я і так само гладила його обличчя. Володар схилився наді мною і зарився в мою копицю світлого волосся.

- Не відпущу тебе! Чуєш? Ти тепер тільки моя! Моя! Тільки моя! Моя лейла! Моя єдина... ко... - забарився він, - кохана! - нерішуче вимовив він, а я танула як шоколад на сонці від таких слів. І від такого пристрасного і глибокого поцілунку, який він мені зараз дарував. І зараз усе стало таким правильним, навіть те, що ми, наче божевільні, довго дивилися в очі одне одному, перш ніж Данте хоча б вийшов із мене.

- Може, поговоримо про твої очі? - Данте водив пальцем по моїй руці та ключиці, залишаючи гарячий слід, а я була трохи втомленою... я відчувала в собі його вогонь, на пальцях мимоволі з'являлося полум'я, добре, що мені потрібно було лише струсити рукою, і воно зникало.

- А що з ними? - зробила вигляд, що не зрозуміла його, насправді я просто ще не знала про себе достатньо...

- Ти суцільна загадка для мене, Ніколь. Виходь за мене заміж? - ніби ненароком запропонував він, а в мене очі округлилися. Один секс - і він готовий зі мною одружитися.

- Данте? Ти зараз серйозно? - зсунувши брови будиночком, повернулася до нього всім тілом

- Я взагалі дуже серйозний! - відповідає він.

- Це не жарти. І мене дивують твої слова... ти ж мене зовсім не знаєш, і, якщо чесно, мене напружує, що відтоді, як я потрапила сюди, всі хочуть видати мене заміж...

- Я знаю тебе достатньо, кохана моя! Я жити без тебе не зможу - це для мене вагома причина... я думати ні про кого, крім тебе, не можу - і це вагома причина, тільки тебе одну хочу, чим це не причина? - з таким же спокоєм відповідає він. А я не поспішаю з відповіддю...

- Ти не кохаєш мене? - насупився він, і в його очах з'явилося хвилювання... - а я не можу ось так швидко зізнатися йому в коханні, все відбувається занадто швидко...

- Може, відкладемо цю розмову, хоча б поки не вирішимо проблему мейсорів? - швидко перескакую я тему, бо проблема справді суттєва.

- Я вирішу її, сам особисто спопелю кожного, до останнього! - насупився він, а мене його слова розлютили.

- Не кажи так, ти, наприклад, знав, що коли мейсор забирає життєву силу і магію в людини, то та стає таким самим мейсором? - нарешті почала я потрібну розмову.

- Така природа цих чудовиськ, так вони розмножуються! - відчужено відповідає він буденним тоном, а я задихаюся від обурення і різко встаю.

- Але ж там живі люди, таких мейсорів убивати не можна! - протестую я і бачу, настрій Володаря став сходити нанівець.

- А що з ними робити? Я не вмію зцілювати! А мейсори, якщо їх не вбити, розростуться так, що мені доведеться спалити Мікенію, щоб їх позбутися... - і тут мене осінило.

- Ти знав! Знав, що мейсор - це незвичайне чудовисько, а людина ув'язнена всередині! - я схопилася з ліжка і підібрала те, що залишилося від сукні.

- Мені довелося вибирати... убезпечити народ Мікенії, або дати волю чудовиськам, що поглинають життя, з кожною істотою множачись, - я зі злістю висмикую простирадло і обмотуюсь ним, бо сукні кінець.

- Я знайду вихід! Я зможу! Накажи своїй варті, щоб не чіпали мейсорів, щоб зв'язали їх і тримали всіх в одному місці і... - мене перебили.

- Так ось куди зникали чудовиська! Це ти їх забирала? Нерозумно... ті люди вже мертві. Мені шкода, кохана моя, але ми нічого не можемо зробити.

- Ти навіть не хочеш спробувати! - протестую я, який же впертий, навіть слухати не хоче... і в кого тут завищені амбіції.

- Ніколь! - Данте прийняв сидяче положення, - Іди до мене, кохана! Хочу тебе! - чесно зізнається він, і хіть у його очах приховати неможливо.

- Ні! Поки ти тут мене спокушаєш, там твої вартові, можливо, вбивають невинну людину! Якщо ти думаєш, що я знатиму про це і спокійно дивитимуся, то ти глибоко помиляєшся! Я зроблю все, що від мене залежить, щоб допомогти людям! - і для більшого ефекту ще й ногою тупнула.

- Ти така сувора... - знову жартує він, оглядаючи мене з ніг до голови, і мене це виводить із себе остаточно.

- Може все-таки мав рацію Вінс щодо тебе! - Данте тепер злиться і різко встає.

- Він принаймні про людей турбується, з його допомогою я стільки мейсорів спіймала, сподіваюся, знайду вихід! - моргнула оком, і в кімнаті з'явився портал, Данте здивувався моєму вмінню, але швидко зорієнтувався і схопив мене під лікоть, перш ніж я ступила в кільце порталу.

- Куди зібралася? До нього? Не пущу, ти моя! Моя наречена! Моя лейла! - почуття власності занадто рано і невчасно в ньому розігралося, додавши вогню в і так розгоріле полум'я моєї душі.

- Наречена? Я не давала згоди, Ваша Величносте! А тепер будьте так люб'язні... приберіть свої граблі від мене! - Володар оторопів від такої заяви, але не відпустив.

- Ти нікуди не підеш! Я сам розберуся з цією проблемою, не хочу, щоб із тобою щось трапилося! - значить це типу занепокоєння.

- Знаю я, як ти вирішив позбутися проблеми, і такий варіант мене не влаштовує. Відпусти, мені потрібно до Вінса, може він уже знайшов рішення! - почувши ім'я герцога, Володар ще більше розлютився, полум'я хоч він і випромінював, але нічого в його покоях так і не спалахнуло - значить, і тут щось із магією зробив.

- До Вінса? Не пущу! - ревнощі захлеснули Данте, він навіть із силою вчепився в мій лікоть, але я вже все вирішила, потім розберуся з цим гарячим чоловіком. Сильний потік повітря проходить крізь Володаря, але той навіть з місця не рухається, доведеться мені зосередитися на коротку мить і випустити в Данте клубень вогню, його маленьку частинку, якою він поділився зі мною під час нашої близькості. Від несподіванки Володар випускає мій лікоть і мені цього вистачає. Увійшла в портал, і перемістилася на берег, ще один портал - і я в океані, потім ще - і я на острові. Уявляю, як Данте розлютився, але я маю спробувати допомогти людям.