Юджи - Ірина Муза

- А якщо я не хочу заміж? - склала я руки на грудях і зі злістю подивилася на вісника такої огидної новини

- Це не обговорюється. Це указ Володаря, ти не маєш права не послухатися його. Ти вийдеш заміж, лейло Ніколь. Але, з огляду на те, що Володар відчуває до тебе теплі почуття, ти зможеш вибрати сама з тих претендентів, що виявлять бажання взяти тебе за дружину в храмі долі, - Ні, це що жарт такий? Вони що реально хочуть змусити мене вийти заміж?

- Я сподіваюся, ти вирішив так пожартувати, Айроне? - скептично я підняла брову

- А схоже, що я жартую? - таким же серйозним і офіційним голосом відповів маг.

- Що ще за храм Долі? У вас що все життя подальше вирішується в храмі? Своєї думки немає? - щиро дивуюся я

- Ні, не зовсім. Бувають люди або маги, які не можуть тривалий час знайти собі супутника життя, вони тоді звертаються до храму... Шлюб між кланами часто відбувається після відвідування подібного храму. Це все тільки за обопільним бажанням людини чи мага, відвідувати такий храм чи ні. Але не послухатися рішення, що показує сила храму, не можна. Щойно ти ступаєш до храму, ти приймаєш рішення, що він тобі піднесе, якщо ж ні, то магія храму виснажить тебе! - щось мені йти туди не хочеться...

- А якщо я туди не піду, ви що силою мене змусите? - уже злюся я

- Ну не я, а Володар. Які б почуття він до тебе не відчував, але якщо інший чоловік візьме тебе дружиною, то Володар і пальцем до тебе більше не доторкнеться. Мабуть, це його і спонукало...- ще більше злюся від слів Айрона.

- А моя думка не рахується? Я не хочу заміж, тим паче за незнайомого чоловіка, не хочу бути тут дружиною, яку позбавляють власної думки. У моєму світі рівноправність між чоловіком і жінкою, у вас же тут жінка навіть права голосу не має. Мене таке не влаштовує! - висловлюю я свою позицію, продовжуючи закипати.

- Ну чому одразу незнайомих, я теж братиму участь у відборі, а ще Ієн...- ніби мені від цього легше...

- А що ж його Величність свою кандидатуру в ролі мого чоловіка зовсім не розглядає? - від злості схрещую руки на грудях.

- Звісно ні. Ти наче мене не слухаєш узагалі...- обурюється Айрон

- Ні, Айроне, це ти мене не слухаєш! Я не хочу заміж! - я вже на взводі, так і хочеться зараз спопелити цього мага.

- Завтра ти підеш у храм і крапка! - зі злістю каже Айрон і швидким кроком виходить з кімнати, А я настільки розлютилася, що в зачинені двері за Айроном полетіли стілець, невеличкий стіл, тумбочка і шафа, яка розлетілася на шматки. Зараз моя злість виходила через магію повітря, але все одно, я не збиралася підкорятися Володареві. І заміж не піду!

Потрібно спробувати заспокоїтися, моя злість все одно нічого не дасть. Виходжу на задній двір маєтку, тут є невеличкий сад, що плавно переходить у ліс. Нічого кращого, ніж прогулятися туди я не придумала.

Ситуація реально лайно. Потрапила в цей чортів світ, ні кола, ні двору. Я мало що знаю про тутешні звичаї і закони, тільки те, що мені вже розповіли. Єдиний бонус з усього цього, це моя магія. Причому яка вона, ще до пуття не розібралася ні я, ні маги. Втекти б зараз у цей ліс, щоб завтра нікуди не йти і забути про це заміжжя, як про страшний сон, от тільки куди бігти? До кого? Як далі жити то? Це схоже на безвихідне становище...

Мої роздуми різко перервалися, коли я дійшла до межі саду і лісу, в далеко мені привиділася дитина... дівчинка.

- Агов? Що ти там робиш? - крикнула я дитині, дівчинка стала підходити до мене і зупинилася кроків десять, не дійшовши до мене.

- Іди сюди, мила... тебе хтось образив? - дівчинка була заплаканою і мала змучений вигляд, я сама стала робити до неї кроки.

- Далі не можу підійти лейла, тут межа захисного заклинання тутешнього мага повітря. Я придивилася...і справді, магічне заклинання немов куполом накрило весь особняк Айрона. Треба ж, а я навіть і не знала.

Сама підійшла до малятка і присіла навпочіпки. На вигляд дівчинці років 8-9, на ній сіра сукня і два похмурі хвостики. Очі червоні й на вигляд змучена. Ще мою увагу привернув масивний срібний браслет на руці дитини, який вона натягнула майже до ліктя, щоб той не злетів...

- Де твої батьки і що ти тут робиш? - почала я... але дівчинка лише ще більше заплакала, значить із рідними щось не так...

- А ви справді лейла з іншого світу і можете знімати заклинання? - ошелешила вона мене таким запитанням

- А хто тобі таке сказав? - дивуюся я

- Люди кажуть про вас, про дивну лейлу, з дивним кольором волосся, що ви змогли зняти накладене заклинання і звільнили Кіна, Орма і Берхарда... - це вона, найімовірніше, про тих трьох чоловіків на площі.

- Може ти хочеш їсти, підемо зі мною, я попрошу погодувати тебе! - встала я і простягнула руку дівчинці, але вона не наважувалася мене за неї взяти.

- Ні, лейло, я хочу щоб ви пішли зі мною! - заупрямилась дитина.

- Як тебе звати, дитинко? - посміхнулася я дитині, намагаючись привернути до себе. Досвіду спілкування з дітьми в мене дуже мало.

- Мене звати Ольфея! - відповіла дитина.

- А я Ніколь, - я знову посміхнулася, але обличчя дівчинки залишалося напруженим

- Будь ласка, ходімо зі мною, Ніколь. Мені потрібна ваша допомога, мій тато потрапив у біду! - майже плачучи попросила дівчинка.

- Давай тоді я покличу на допомогу. Тут є вартові Володаря, маги землі, ну або в крайньому разі можна покликати мага Айрона...- запропонувала я.

- Ні! Ні! Тільки ви... вони вб'ють тата, прошу! - і тут Ольфея мене здивувала настільки, що я мало щелепу на підлогу не опустила. Дитина змахнула рукою і на моїх очах з'явився портал. Дівчинка взяла мене за руку і потягнула в бік порталу.

- Зачекай, чим я можу допомогти, я нібито теж маг, але своїх здібностей не знаю, може, давай я все ж таки покличу на допомогу?

- Будь ласка, Ніколь! - дівчинка подивилася на мене очима кота з мультика Шрека і я впевнено пішла за нею. Портал переніс нас на інше узбережжя. Знову дикий холод скував моє тіло. Але Ольфею бачу це зовсім не турбувало.