Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Ремсден. Так! Мусить це зробити! Тепер ти кажеш, як справжній чоловік.

Таннер. Тоді ти не вважаєш його більш за негідника?

Октавій. Не вважаю за негідника?! Він бездушний негідник!

Ремсден. Падлюка! Мерзотник! Вибач мені, Енні, ці слова, — інакше назвати його не можна.

Таннер. Отже, виходить, що ми, аби направити твою сестру на краще, маємо віддати її за падлюку й мерзотника? Богом присягаюся, — усі ви, здається, з глузду з’їхали!

Енн. Не верзіть дурниці, Джеку! Звичайно, ваша правда, Таві; але нам невідомо хто він: Віолетта відмовляється нам його назвати.

Таннер. Та навіщо нам знати, хто він? Він своє зробив, а тепер Віолетта має довершити своє.

Ремсден (несамовито). Безглуздя! Безумство! В нашому товаристві є негідник, розпусник, падлюка, гірший за вбивцю, — і нам не треба довідуватись, хто він є! Не знаючи його ймення, ми, можливо, будемо тиснути йому руки, запрошувати до себе, сповіряти на нього наших дочок, будемо...

Енн (благально). Не кажіть, дідусю, так голосно. Усе це надзвичайно огидно, всі ми на це пристаємо. Але якщо Віолетта не хоче казати нам його ймення, то що ми маємо робити? Нічого, просто нічого.

Ремсден. Гм!.. Я на це дивлюсь інакше. Якщо хтось звертав на Віолетту особливу увагу, нам легко про це дізнатись. А коли серед нас є людина, що його безпринципність і неморальність поза всякими сумнівами...

Таннер. Гм!..

Ремсден (підвищуючи голос). Так, сер, я повторюю, якщо серед нас є людина, що його безпринципність і неморальність поза всякими сумнівами...

Таннер. Або людина, що всім відома повною відсутністю самовладання...

Ремсден (гніваючись). Чи не хочете ви натякнути, що я здатний на такий ганебний вчинок?

Таннер. Любий Ремсдене! На такий вчинок здатний кожний чоловік. Ось що буває, коли вам доводиться стикатися з природою. Підозру, що ви її тільки-но кинули мені в вічі, можна поширити на всіх нас. Вона так само плямує плащ судді й мантію кардинала, як і лахміття волоцюги. Ну ж бо, Таві, не жахайся, і я міг би це вчинити, і Ремсден, так, як і всі інші. І якби це трапилося, нам нічого не залишилось би робити, як брехати й протестувати, так само, як це зараз збирається робити Ремсден.

Ремсден (хвилювання заважає йому говорити). Я... Я... Я...

Таннер. Сама вина не могла б сильніше затинатись. І все ж ти можеш бути цілком певний, Таві, що він не винен.

Ремсден (знесилений). Радий, що ви визнаєте це, сер. І я визнаю, що у ваших словах є частка правди, хоч ви й набагато перебільшуєте, щоб потішити свою злісну дотепність. Сподіваюсь, Октавію, що в вашім серці не знайдеться місця таким підозрінням?

Октавій. Підозрівати вас? Ні, ані на хвилину.

Таннер (сухо). Здається, мене він все ж таки трошки підозріває.

Октавій. Джеку, ти не міг би... Ти не здатний на це...

Таннер. Чом ні?

Октавій (злякано). Як — чом ні?!

Таннер. Я тобі скажу, чом ні. По-перше, ти тоді вважав би за свій обов’язок посваритися зі мною. По-друге, Віолетта мене не любить. По-третє, якби я мав щастя бути батьком дитини Віолеттиної, я б вихвалявся, замість заперечувати. Отже, заспокойся: ніщо не загрожує нашому приятелюванню.

Октавій. Я з огидою відкинув би таку підозру, коли б ти відчував це цілком природно. Прости мене.

Таннер. Простити?! Що за дрібниці! А тепер сядьмо й влаштуймо родинну раду. (Він сідає. Решта за його прикладом теж сідають). Віолетта збирається зробити послугу державі; а через це її мають вислати за кордон, як злочинця, доки все не закінчиться. Що відбувається там нагорі? (Показує на стелю).

Енн. Віолетта чекає в кімнаті економки, — звичайно, одна.

Таннер. Чому ж не у вітальні?

Енн. Не верзіть дурниці, Джеку. У вітальні міс Ремсден з моєю мамою радяться, що їм робити.

Таннер. Ось що! Кімната економки в ролі в’язниці для каяття, і ув’язнений чекає, доки його поведуть на судище. Старі відьми!

Енн. О, Джеку!

Ремсден. Ви в цю хвилю, м-ре Таннер, гість у домі однієї з оцих старих відьом. Моя сестра — тут господиня.

Таннер. Вона б і мене, коли б насмілилася, замкнула б у кімнату економки. Проте я зрікаюсь своїх «старих відьом». Старі відьми занадто для них. Енн! Як ваш опікун, наказую вам негайно йти до Віолетти й бути з нею особливо ввічливою.

Енн. Я бачила її, Джеку, і, на жаль, мушу сказати, що навряд чи вона легко й без суперечок згодиться виїхати за кордон. На мою думку, Таві слід було б побалакати з нею.

Октавій. Та як мені з нею й балакати про такі речі?..

Енн. Не впадайте в розпач, Ріккі! Постарайтеся заради нас усіх мужньо витримати цю лиху пригоду.

Ремсден. Життя, Октавію, це не лише виграшки й поезія. Глядіть, зустріньте це, як справжній чоловік.

Таннер (знов хвилюючись). Бідний любий брате! Бідні любі друзі дому! Усі ви жалюгідні за винятком жінки, що важить своїм життям, аби дати початок новому життю! Та хіба ж ти, Таві, не віслюк,— егоїстичний віслюк! Піди, побалакай з Віолеттою й приведи її сюди, якщо вона схоче. (Октавій підводиться). Скажи їй, що всі ми — з нею.

Ремсден (підводячись). Ні, сер...

Таннер (теж підводячись і перебиваючи його). О, ми добре розумиіємо, що це проти ваших переконань, але все ж — ви зробите так.

Октавій. Слово чести, ніколи не хотів я бути егоїстом. Тяжко вгадати, що треба робити, коли щиро бажаєш бути правдивим.

Таннер. Мій любий Таві! Твоя благочесна англійська звичка — вважати світ за школу моралі, яку створено лише на те, щоб загартовувати твій характер — цілком випадково змушує тебе обмірковувати свої заплутані принципи якраз тоді, коли слід думати про потреби інших. На сьогодні важливі лише щаслива мати й здорова дитина. Скеруй свою енергію в цей бік, і ти досить ясно побачиш перед себе свій шлях. (Октавій, замішавшись, виходить).

Ремсден (промовисто дивиться на Таннера). А мораль, сер? Що з нею станеться?

Таннер. Ви маєте на увазі мораль, за якою розкаяна Маґдалена й безвинне немовля вкриті ганьбою? Красненько дякую! Під три чорти таку мораль!

Ремсден. Від вас я цього не сподівався! Хай мораль іде до біса, щоб догодити нашим розпусникам чоловічої й жіночої статі. І це майбутнє Англії? Га?

Таннер. О, Англія переживе ваше засудження! Я, між іншим, думаю, що в цьому разі ви все