Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Енн (з гідністю приймає свої руки з його шиї). Ви непоправні, Джеку! Але не слід було б глузувати з нашої прихильности, що ми маємо одне до одного. Кожний правильно зрозумів би це почуття. Сподіваюсь, і ви правильно розумієте його?

Таннер. Моя кров говорить за мене, Енн. Бідний Ріккі-Тіккі-ТавіІ

Енн (хутко зазирає йому в очі, начеб якесь нове світло засяяло для неї). Сподіваюсь, ви не ревнуєте мене до Таві? Це було б смішно.

Таннер. Ревнувати? Чого ради? Але мене геть не дивує, що ви полюєте на нього. Я відчуваю на собі павутиння, що ви ним обплітаєте й мене, хоча зі мною ви лише бавитесь.

Енн. Чи гадаєте, що я цілю на Таві?

Таннер. Не гадаю, а знаю.

Енн (серйозно). Будьте обережним, Джеку. Ви можете зробити Таві дуже нещасливим, якщо призведете його до помилки щодо мене.

Таннер. О, не турбуйтеся: він од вас не втече.

Енн. Мене бере сумнів, чи справді ви розумна людина?

Таннер. Звідки ж узявся той сумнів?

Енн. Здається, ви розумієте все те, чого я не розумію, — і ви цілком дитина там, де розумію я.

Таннер. Я добре розумію, що саме почуває до вас Таві: хай би там що, ви можете покластися на нього.

Енн. І ви, звичайно, думаєте, що ви розумієте й мої почуття до нього? Еге ж?

Таннер. Одне я добре знаю: чого тільки не доведеться зазнати цьому бідному Таві!

Енн. Далебі, якби не жалоба за татом, ото б я попосміялася! Подумайте! Таві буде нещасний!

Таннер. Так. Але він, бідолашний, не буде й знати про це. Він занадто добрий, хороший для вас, він у тисячу разів кращий за вас. Ось через що він і збирається зробити страшну помилку в житті.

Енн. На мою думку, чоловіки роблять більше помилок тоді, коли вони занадто розумні, а не тоді, коли вони занадто добрі.

Вона сідає з гримасою презирства на увесь чоловічий рід.

Таннер. О, мені відомо, що ви не дуже-то цікавитеся Таві. Але вже так повелось, що один цілує, а другий лише дозволяє себе цілувати. Цілуватиме Таві, що ж до вас, — ви лише будете наставляти щоку. А з’явись хтось ліпший — і ви цього Таві геть за борт.

Енн (ображено). Ви не маєте права так говорити, Джеку! Це брехня, і потім, це не делікатно. Якщо вам з Таві якась дурниця голови вхопилася, — то я не винна.

Таннер (з каяттям). Пробачте мені за мої грубощі, Енн. Не ви, а цей клятий світ призводить мене до цього. (Вона кидає на нього погляд, повний радости й прощення. Він одразу ж нащулює вуха). Ну, однаково! Я б дуже хотів, щоб Ремсден уже повернувся, з вами я завжди почуваю себе в небезпеці: у вас якась диявольська принадність, ні, не принадність, а щось таке, що приваблює до вас. (Вона сміється). Так, так! І ви це добре знаєте й тріумфуєте. І тріумфуєте одверто й без сорому!

Енн. Що за дивна манера залицятися, Джеку!

Таннер. Залицятися!!! В мене!!!

Енн. Так, залицятися. Ви ввесь час ображаєте жінку, робите їй боляче. І все ж не хочете зовсім відступитися від неї.

Таннер. Я подзвоню. Наша розмова зайшла значно далі, ніж я мав на увазі.

Ремсден і Октавій повертаються разом з міс Ремсден. Вона струнка, вже немолода дівчина, в простій сукні рудуватого кольору. Носить багато перснів, ланцюжків, брошок; це повинно показувати, що вбирається вона так просто з принципу, а не з бідности. Вона рішуче входить до кімнати: чоловіки, засмучені й збентежені, йдуть слідом. Енн підводиться й квапливо йде їй назустріч. Таннер відходить до стіни, що між бюстами, й удає, ніби роздивляється картини. Ремсден простує до свого стола, як звичайно, Октавій стає поруч Таннера.

Міс Ремсден (майже відштовхуючи Енн, коли йде до стільця місіс Вайтфілд, на який рішуче сідає). Я до цього діла зовсім не причетна.

Октавій (збентежено). Я знаю, ви хотіли б, міс Ремсден, щоб я відправив куди-небудь Віолетту. Я це зроблю. (Він нерішуче йде до дверей).

Ремсден. Ні, ні...

Міс Ремсден. Як ти можеш говорити ні, Ребуку! Октавію відомо, що я ніколи не показала б на поріг жінці, яка щиро хоче покаятися. Але коли жінка робить не тільки погано, а й надалі збирається робити так само, — наші шляхи розходяться.

Енн. О, міс Ремсден, що ви хочете цим сказати? Що сказала вам Віолетта?

Ремсден. Віолетта справді дуже вперта. Не хоче залишати Лондон. Я її не розумію.

Міс Ремсден. А я її розумію. Це так само ясно, як двічі по два — чотири. Вона не хоче їхати, бо не хоче розлучатися з цим добродієм, хто б він не був.

Енн. О, звичайно, звичайно! Ви розмовляли з нею, Октавію?

Октавій. Вона нічого не хоче казати нам. Вона хоче раніш з кимось порадитись. Не з ким іншим, як з тим негідником, що спокусив її.

Таннер (до Октавія). Ну, що ж. Хай і порадиться з ним. Він буде лише задоволений з того, що її відішлють за кордон. Так що ж стоїть на перешкоді?

Міс Ремсден (відповідаючи за Октавія). На перешкоді, м-ре Таннер, те, що, коли я запропонувала їй свою поміч, я не мала на увазі стати її співучасницею в цьому ганебному вчинку. Або вона хай дасть слово, що ніколи не побачить ту людину, або хай шукає собі друзів в іншому місці; і що скоріше, то краще.

На дверях з’являється покоївка. Енн швидко займав своє попереднє місце й силкується прибрати байдужого вигляду. Октавій інстинктивно робить те саме.

Дівчина. Візник коло воріт, пані.

Міс Ремсден. Який візник?

Дівчина. Для міс Робінсон.

Міс Ремсден. О! (Опановуючи себе). Гаразд. (Дівчина виходить). Вона посилала по візника.

Таннер. Я півгодини тому запропонував послати по нього.

Міс Ремсден. Я дуже рада, що вона розуміє, в яке становище сама себе поставила.

Ремсден. Мені не хотілося б, Сусанно, щоб вона отак виїхала від нас. Нам не слід було ставитися до неї так суворо.

Октавій. Я дуже й дуже вам вдячний, але міс Ремсден має рацію. Віолетта не має підстав залишатися тут.

Енн. Чи не слід було б, Таві, і вам поїхати разом з нею?

Октавій. Вона не схоче.

Міс Ремсден. Ну, ще