Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Руфій (вкрай схвильований). Присягаюся великим Юпітером, ти, розпусна маленька єгипетська пацючко, сказала якраз те, що спонукає Цезаря вийти самому в місто й залишити нас тут, щоб нас пошматували. (З відчаєм до Цезаря). Невже ти покинеш нас тому, що ми — купка дурнів? Я не хочу чинити зла вбивством; я це роблю, як собака вбиває кішку — за інстинктом. Всі ми — лише собаки, що йдуть за твоїми п’ятами, але ми служили тобі віддано.

Цезар (здаючись). Гай-гай, Руфію, мій сину, мій сину, як ті собаки, ми певно тепер загинемо на вулицях.

Аполлодорій (зі свого місця, позад Клеопатри). Цезарю, те, що ти кажеш, має в собі щось олімпійське: воно повинно бути слушним, бо воно прекрасне. Але все ж таки я на боці Клеопатри. Коли нам судилося вмерти — їй непотрібні будуть ні відданість чоловічого серця, ні міць руки чоловічої.

Клеопатра (ридаючи). Але я не хочу вмирати.

Цезар (сумно). О, як це неблагородно, неблагородно!

Люцій (виступає вперед і стає між Цезарем і Клеопатрою). Вислухай мене, Цезарю. Це може й неблагородно, але я теж маю намір прожити скільки можна довше.

Цезар. Гаразд, мій друже, мабуть, ти й переживеш Цезаря. Чи не думаєте ви, що я ворожбитством так довго тримав у страхові вашу армію і все це місто? Вчора як вони сварилися зі мною, щоб життям накласти заради мене? Але сьогодні ми скинули їм униз їхнього героя, вбитого; і тепер кожний чоловік із них стоїть за те, щоб знищити оце гніздо вбивців — бо ми такі й є, не що більше. Підбадьортесь же й нагостріть ваші мечі. Голова Помпея впала, і голова Цезаря вже дозріла.

Аполлодорій. Цезар впадає у розпач?

Цезар (з безмежною гордістю). Той, хто ніколи не надіявся, не впадатиме у розпач. Цезар і в щасті, і в нещасті дивиться своїй долі у вічі.

Люцій. Глянь їй у вічі й тепер, і вона усміхнеться тобі, як і завжди усміхалася Цезареві.

Цезар (з мимовільною погордою). Ти насмілюєшся підбідьорювати мене?

Люцій. Я пропоную тобі мої послуги. Я перейду на твій бік, коли ти схочеш.

Цезар (несподівано знову спускається на землю й дивиться гостро на нього, здогадуючись, що за цією пропозицією щось криється). Як? Дійшло до цього?

Люцій (твердо). Дійшло до цього.

Руфій. Ти гадаєш, що Цезар збожеволів, коли припускаєш, що він довіряє тобі?

Люцій. Я не прошу його довіряти мені, доки він не стане переможцем. Я прошу подарувати мені життя і дати командування в його війську. А тому, що Цезар чесний ділок, то я заплачу авансом.

Цезар. Заплатиш! Як?

Люцій. Доброю для тебе звісткою.

Цезар умить здогадується, яка це звістка.

Руфій. Яка звістка?

Цезар (радісний і повний життєвої енергії, що примушує Клеопатру встати й пильно дивитися на нього). Яка звістка? Яка звістка, ти сказав, мій сину Руфію? Прибула допомога, — яка ж інша звістка може для нас бути? Хіба ж не так, Люцію Септімію? Мітрідат Перґамський вирушив до нас.

Люцій. Він здобув Пелузіум.

Цезар (захоплено). Люцію Септімію, відсьогодні ти мій офіцер. Руфію, єгиптяни, безперечно, послали всіх міських солдатів до останнього, щоб перешкодити Мітрідатові перейти Ніл. Отже, на вулицях нема тепер нікого, крім натовпу — натовпу!

Люцій. Це так. Мітрідат іде великою дорогою на Мемфіс, щоб перейти вище дельти. Там Ахілл зітнеться з ним.

Цезар (увесь — зухвальство). Ахілл зітнеться там з Цезарем. Дивись, Руфію. (Він підбігає до столу, хапає серветку й малює на ній план пальцем, умоченим у вино, тимчасом як Руфій і Люцій Септімій тісняться навколо нього, щоб побачити; всі дивляться, нагнувшись ближче, бо світло тепер майже зовсім погасло). От — палац (показує на план), ось — театр. Ти (до Руфія) візьмеш двадцять чоловік і зробиш вигляд, що йдеш цією вулицею (показує на неї); а тимчасом як вони будуть побивати тебе камінням,— когорти вийдуть по цій і цій. Мій план несхибний, правда, Люцію?

Люцій. Еге ж, ось це ринок фініків...

Цезар (надто збентежений, щоб слухати його). Я їх бачив того дня, коли ми прибули. Добре! (Він кидає серветку знову на стіл і вертається до колонади). Іди, Британію, скажи Петронієві, що за годину половина наших сил повинна відпливти до західного озера. Приготуй мого коня й озброєння. (Британій вибігає). 3 рештою я обійду озеро й піднімуся Нілом проти течії, щоб зустріти Мітрідата. Іди, Люцію, й віддай наказ. (Люцій сквапно виходить услід за Британієм). Аполлодорію, дай мені свого меча й свої руки для цієї кампанії.

Аполлодорій. Еге ж, а заразом і моє серце, й моє життя.

Цезар (беручи його руку). Я приймаю і те, й те. (Міцне рукостискання). Ти готовий до роботи?

Аполлодорій. Готовий для мистецтва — мистецтва війни. (Він кидається вслід за Люцієм, цілком забувши про Клеопатру).

Руфій. Ходімо! Це вже трохи схоже на діло.

Цезар (радіючи). Хіба це й не є діло, мій єдиний сину? (Він плеще в долоні. Раби хутко входять і йдуть до столу). Геть з усім оцим огидним бенкетуванням, геть звідси все це паскудство; заберіть це з моїх очей і забирайтеся самі геть. (Раби починають прибирати зі столу; завіси натягнуті, закриваючи за собою колонаду). Ти зрозумів усе щодо вулиць, Руфію?

Руфій. Еге, здається. Хай там що, я продеруся ними.

Внизу у дворі по-діловому лунає буцина.

Цезар. Ходімо ж! Ми повинні сказати своє слово військові, щоб підбадьорити його. Ти спускайся до узбережжя, я — у двір. (Хоче йти до сходів).

Клеопатра (встає зі свого місця, де вона весь час сиділа, всіма забута, і несміливо простягає руки до Цезаря). Цезарю!

Цезар (обертаючись). Га?

Клеопатра. Ти забув про мене?

Цезар (вибачливо). Я тепер не маю часу, моя дитино. Коли я вернуся — твої справи буде залагоджено. Прощай, будь розумна й май терпець.

Він виходить заклопотаний і цілком байдужісінький. Вона стоїть зі стиснутими кулаками в мовчазній люті, принижена.

Руфій. Гра скінчена й програна, Клеопатро. На долю жінки завжди припадає найгірше.

Клеопатра (погордливо). Іди! Простуй за своїм хазяїном.

Руфій (їй на вухо з грубою фамільярністю). Одне слово. Скажи твоєму катові, що якби Потінія вбили як слід — у горло, він не закричав би. Твій наймит погано зробив свою роботу.

Клеопатра (загадково). Чому ти гадаєш, що це був чоловік?

Руфій (вражений і спантеличений). То була не ти: ти була з нами, коли це трапилося. (Вона зневажливо повертається до нього спиною. Він хитає головою