Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Клеопатра (перебиваючи її). Чи можуть вони нас почути?

Фтататіта. Ні, дороге моє серце, ні.

Клеопатра. Слухай сюди. Коли він вийде живий із палацу, тобі ніколи більше не бачити мого обличчя.

Фтататіта. Він? Пот...

Клеопатра (б’ючи її по губах). Вирви з нього життя, як я вириваю його ім’я з твоїх уст. Скинь його вниз із муру. Розбий його об каміння. Вбий, вбий, вбий його!

Фтататіта (вишкіряючи всі свої зуби). Цей собака загине.

Клеопатра. Коли не вдасться тобі це, я перестану існувати для тебе навіки.

Фтататіта (рішуче). Хай буде так! Ти не побачиш м:ого обличчя, поки світло не померкне в його очах.

Цезар вертається з Аполлодорієм, чудово одягнутим, і з Руфієм.

Клеопатра (до Фтататіти). Приходь швидше — швидше! (На мить Фтататіта кидає повний значення погляд на свою владарку; потім виходить, проходячи з похмурим виглядом побіля Ра. Клеопатра з легкістю ґазелі підбігає до Цезаря). Ти повернувся до мене, Цезарю. (Ласкаво). Я гадала, що ти гніваєшся. Милости просимо, Аполлодорію. (Вона подає йому руку для поцілунку, а тим часом її друга рука обнімає Цезаря).

Аполлодорій. Клеопатра з кожним тижнем набуває все більше жіночости й більше краси.

Клеопатра. Правда, Аполлодорію?

Аполлодорій. Далеко, далеко від правди! Друг Руфій кинув у море перлину, а Цезар виловив діамант.

Цезар. Цезар виловив трохи ревматизму, мій друже. Ходім обідати. Обідати! (Вони рушають до столу).

Клеопатра (стрибаючи, як молода лань). Так, обідати. Я такий обід замовила для тебе, Цезарю!

Цезар. Невже? Що ж ми дістанемо?

Клеопатра. Павичеві мізки.

Цезар (ніби в нього слина потекла). Павичеві мізки, Аполлодорію!

Аполлодорій. Не для мене. Я надаю перевагу солов’їним язичкам. (Він підходить до одного зі столових наборів, що стоять поруч).

Клеопатра. Печений кабан, Руфію.

Руфій (обжерливо). Чудово! (Він іде до місця, що поруч з Аполлодорієм з лівого його боку).

Цезар (дивлячись на своє місце, що в кінці столу від лівої руки Ра). Що сталося з моєю шкіряною подушкою?

Клеопатра (з протилежного кінця). Я маю для тебе нові.

Мажордом. Ці подушки, Цезарю, із мальтійського газу й напхані пелюстками троянд.

Цезар. Пелюстками троянд! Що я, гусінь? (Він відкидає подушки в бік і сідає на шкіряний матрац, що під ними).

Клеопатра. Яка ганьба! Мої нові подушки!

Мажордом (за Цезарем). Що нам накажеш подавати для збудження апетиту, Цезарю?

Цезар. А що в тебе є?

Мажордом. Морські їжаки, чорні й білі морські жолуді, морська кропива, пурпурові молюски.

Цезар. Устриці є?

Мажордом. Певна річ.

Цезар. Британські устриці?

Мажордом (підтверджуючи). Британські устриці, Цезарю.

Цезар. Отже — устриці. (При кожному замовленні мажордом робить знак рабові, й раб виходить, щоб виконати наказ). Я був у Британії, у цій західній країні романтики — останній шматок суходолу на краю океану, який оточує світ. Я ходив туди, вишукуючи її уславлені перли. Британські перли, виявилося, байка, але, шукаючи їх, я знайшов британську устрицю.

Аполлодорій. Все потомство благословить тебе, за це. (До мажордома). Морських їжаків для мене!

Руфій. Чи нема чого-небудь поістотнішого для початку?

Мажордом. Дрозди зі спаржею.

Клеопатра (перебиваючи його). Вгодовані пулярки. Візьми і вгодованих пулярок, Руфію!

Руфій. Так, це буде добре.

Клеопатра (жадібно). Для мене — дроздів.

Мажордом. Чи матиме ласку Цезар вибрати для себе вино? Сицилійське, лесбоське, хі…

Руфій (зневажливо). Все грецькі.

Аполлодорій. Хто ж стане пити римське, коли він може дістати грецьке? Покуштуй лесбоського, Цезарю.

Цезар. Принесіть мені мою яшну воду.

Руфій (з безмежною огидою). Пфе! Принеси мені моє фалернське.

Незабаром йому приносять фалернське.

Клеопатра (надувшись). Давати тобі обіди, Цезарю, марна — трата часу. Мої кухаренята не опустилися б до такої дієти, як твоя.

Цезар (здаючись). Добре, добре, покуштуємо лесбоського. (Мажордом наповнює чашу Цезаря, потім — Клеопатри, потім — Аполлодорія), але коли я вернуся до Риму, я видам закон проти такого марнотратства. Я навіть примушу виконувати ці закони.

Клеопатра (ласкава). Нічого. Сьогодні ти повинен бути, як і всі інші люди: гулящим, прихильним до розкоші й добрим. (Вона простягає йому через стіл руку).

Цезар. Добре, на один раз я принесу мій комфорт у жертву (цілуючи її руку). От! (Ковтає раз вина). Тепер ти задоволена?

Клеопатра. І ти вже не віриш більше, що я жадаю твого від’їзду до Риму?

Цезар. Я ні в що більше не вірю. Мій мозок заснув. Та й хто знає, чи вернуся я до Риму.

Руфій (тривожно). Як? Га? Що?

Цезар. Що може показати мені Рим, чого я ще не бачив? Один рік у Римі цілком схожий на другий,— з тією лише різницею, що я старію, а натовп на Аппієвій дорозі завжди однаковий.

Аполлодорій. Та й тут у Єгипті не краще. Діди, коли стомлються від життя, кажуть: «Ми бачили все, крім джерела Нілу».

Цезар (спалахнувши уявою). А чому б не побачити цього? Клеопатро, чи поїдеш ти зі мною дослідити течію до її колиски в самому серці таємничої країни? Чи не залишити нам Рим, Рим, що досяг величі, щоб тільки дізнатись, як велич руйнує нації людей невеличних! Чи не створити мені для тебе нові держави там, у невідомому?

Клеопатра (захоплено). Так, так. Створи!

Руфій. Еге. Тепер він завоює Африку з двома леґіонами раніше, ніж ми дійдемо до смаженого кабана.

Аполлодорій. Будь ласка, без глуму. Це шляхетий проект: тут Цезар вже не звичайний солдат-завойовник, а й творець, поет-мистець. Дамо ж ім’я священній столиці й освятимо це ім’я лесбоським вином.

Цезар. Нехай дасть їй ім’я сама Клеопатра.

Клеопатра. Вона буде називатися так: Цезарів Дар своїй Улюбленій.

Аполлодорій. Ні, щось таке ширше, ніж це, — щось таке всесвітнє, як зоряна небесна тверджа.

Цезар (прозаїчно). Чому не просто: «Колиска Нілу»?

Клеопатра. Ні. Ніл — мій предок, і він бог. Ах! Я щось придумала. Ніл найменує її сам. Прикличемо його. (До мажордома). Пошли по нього. (Всі троє здивовано поглядають один на одного, але мажордом виходить із таким виглядом, ніби дістав найзвичайнісінький наказ). Ну (звертаючись до двірні), забирайтеся геть!

Двірня виходить із поклонами. Увіходить жрец ь, несучи мініатюрного сфінкса з малесеньким триніжечком перед ним. Маленький шматочок ладану курить у триніжку. Жрець підходить до столу й ставить статуетку на його середину Світло починає переходити в червоно-пурпуровий колір єгипетського заходу сонця, ніби божок приніс із собою дивного кольору тінь. Троє чоловіків поклали собі не піддаватися враженню, але вони проти волі почувають, що зацікавлені.

Цезар. Що то за фокус?

Клеопатра. Побачиш. І це не фокус. Власне кажу-

чи,