Навіщо. What For - Марія Старожицька

Червонець

— Димка?!

Велес

— Убивай меня, Пончик, не стесняйся.

Червонець

— Руки за голову!

Велес

— А поговорить?

Червонець

— Не о чем мне с тобой говорить. И так все знаю. Ментов бывших не бывает. Пошел за Америку воевать, чтобы тут сланцевый газ добывали, землю отравили. А еще на выпускном речь толкал, мол, как я люблю свой город, жизнь за него отдам. Что ты от города оставил, фашист?! Сейчас запоминать будешь, что не твой это город, и Татьяна — не твоя жена. А потом тебе яйца отрежу и жить оставлю.

Тетяна

— Ты один пришел? Отпусти Димку, пусть уходит. Иначе ни меня не увидишь, ни сына.

Червонець

— Нет, не один.

Мартинов (підходить)

— Слушаю тут вашу пьесу, Шекспир отдыхает. Давай, Отелло, карателя — в плен, будет город отстраивать, а жену сам выпорешь посреди улицы. Чтобы знала, как с фашистами блядовать. А про яйца да, сильно, готов наблюдать лично.

Велес

— Поровну поделите, кто какое отрежет.

Мартинов

— Ну, я сперва язык вырываю.

Б'є Велеса прикладом автомата, підштовхуючи до виходу.

13 сцена

Тесей біля комп`ютера.

Тесей (говорить по телефону з Лавром)

— Заночуете на териконі. Там дрібний щебінь. Від вас два кілометри на захід сонця. Потім повертайте на 9-ту по годиннику. І на дорогу поки ні кроку. Там БТРи, передислокація. Вимикай телефон, вранці включиш, вже буде моє повідомлення, куди далі… Так, Насті передам.

Відводить слухавку від вуха, дивиться, хто дзвонив. Передзвонює.

— Так, люба, столик забронював. Будемо проводжати літо. Цілую, поки зайнятий, чекай карету.

— Настя? Щойно додзвонився, говорив, сказав йому вимкнути телефон, привіт вам. Все у них добре. Двоє їх, начебто... Було п'ятеро? Не знаю, він нічого не сказав… Ну, голос бадьорий… А, ось, сказав «як щось, то маю зброю»… Настя, ви знаєте, у вас дуже гарні вірші. Може, надішлете зараз ще щось? Як поціновувачу...

Кладе слухавку, відкриває сторінку в соцмережі, читає вголос, повільно.

Ніс автомат без ременю,

притиснувши до грудей,

неначе первістка,

вдихав його запах

розпеченого металу і тижневого бою.

йшов без дороги,

аби не в полон і не в небо.

їв насіння із сухих соняхів, набивав рота,

не міг проковтнути.

бо пив тільки раз і з калюжі.

І так три доби

йти, ховаючись,

ночувати на териконах,

пробиратися

по рядках вірша,

шукаючи рими,

а її немає.

є тільки диво,

про нього — потім.

а зброю виніс,

віддав новачку.

тому, у кого ще світлий погляд,

бо він не бачив,

як спопеліла пожежна машина,

на якій побратими з розвідроти «Донбасу»

виїжджали з Іловайська

по зеленому червоному чорному коридору.

подробиці потім,

коли вийде останній,

а він ще йде.

вже вручено всі ордени,

а він ще йде.

відіспалися по домівках ті, хто вийшов,

а він ще йде.

відрізано в поранених, що надто довго чекали,

і руки, і ноги,

а він ще йде.

оголошено перемир`я, знехтувано перемир`ям,

а він ще йде.

на алеях героїв ховають загиблих

а він ще йде.

у комбата нові грандіозні плани

і вони не враховують того, хто ще йде,

а він ще йде.

і я знову чекаю до ранку.

Набирає номер.

— Настя, дякую, це дуже сильно, те, що ви пишете. Вибачте, а ви могли б мені трохи більше розповісти про Лавра. Мені здалося, він такий... Ну, зовсім простий хлопець... Ви давно знайомі?.. Так, звичайно, буду чекати дзвінка.

14 сцена

Стрілка та Лавр на териконі. Лежать, дивляться на зірки.

Стрілка

— Розкажи мені про свою Настю. Ти давно з нею?

Лавр

— Не хочу.

Стрілка

— Ну, чому? Може це наша остання ніч у житті. Треба все виговорити.

Лавр

— А як не остання? Як тоді?

Стрілка

— Ти тому мене не хочеш обійняти?

Лавр

— Тому.

Стрілка