Навіщо. What For - Марія Старожицька

Червонець

— Куда, красавица?

Стрілка

— За водой.

Червонець

— Давай подвезем.

Стрілка

— Да нет, я сама, тут близко.

Червонець

— Интересно, куда тут близко? И кого это ты разула?

Стрілка

— Мужнины.

Червонець

— А муж что, лилипут?

Стрілка

— С чего ты взял?

Червонець

— Да с того, что берцы твои 35-го размера. Лезь в машину, сучка укропская. Сейчас покажешь, как карателям давала.

21 сцена

Лавр на березі річки. Роззувається, прив`язує берці до автомата, ладнає, аби плисти з речами в руках. Дістає мобільний.

Лавр

— Настя? Як ти? Знаєш, ти мені за всі дні вперше наснилася. Я так цього хотів, і ніяк. А тут і прийшла… У тому дощовику, що ми під грозою накривалися… Може, тому, що один спав, аби тепліше стало...Ні, нехай пеленгують, хоч наговорюся. Дуже скучив. Дуже-дужедуже. Мені Портос сказав, що ти не мого поля ягода. А тепер ти моя, а він про це ніколи не взнає. Ти ж моя? Не мовчи… Рідна, люба, кохана моя дівчинка… Я доки йшов, їв шипшину з кущів, вона солодка, та начиння язика ріже, оце говорити боляче… І не знаю, що ще сказати, тільки пообіцяй, що будеш щасливою, що б не сталося. Обіцяєш? Я завжди буду з тобою, ніколи не обману, не зраджу, не покину...

Зупиняється, дивиться на телефон. Вочевидь, зв`язок перервався, а він продовжував говорити. Набирає знову.

Лавр

— Абонент не абонент.

Шукає пакетика, аби загорнути телефон, не знаходить. Ховає телефон у берці, туди ж кладе згорнений прапор, заходить у річку по коліна, тримаючи якомога вище автомат і взуття. Поволі йде далі по дну. Зупиняється і починає співати, спочатку тихо, потім голосніше.

Лавр

— Ще не вмерла України Ні слава, ні воля, Ще нам, браття-українці Усміхнеться доля, Згинуть наші вороженьки, Як роса на сонці, Запануєм, рідні браття, У своїй сторонці. Душу й тіло ми положим За нашу свободу...

Вдихає повні груди, починає плисти, штовхаючи речі перед собою, раптом гучний вибух, в річку потрапляє снаряд, йде хвиля, накриває його з головою.

22 сцена

Тесей

— Настя, добридень… Ні, зв'язку немає, теж набираю періодично. Я стосовно іншого. Мені б хотілося побачити вас, давайте зустрінемося… Так, сьогодні — завтра вже не буде сенсу… Ой, та що ти, припини, я зовсім не це хотів сказати... Ну, клянуся, він живий, все з ним добре, за річкою вже наша територія, наші війська, все добре, вийшов він, точно, мав вийти... І на зв'язок осьось вийде. Тому й не буде сенсу, що він вийде і все закінчиться. Так, якщо не вийде, закінчиться теж... Не буду, не буду, я тямущий.

23 сцена

Лавр лежить на березі, викинутий хвилею. Поруч, трохи неподалік, лежить його речі. Починає говорити тихо, ніби марячи, потім голосніше, виразніше.

Лавр

— Братани, де ви? Бані, Ахім, Восьмий?! Я тепер з вами тут буду… Самольот… Дай мені руку, піднімуся, обійму тебе… А як тут у вас знову народитися?.. Я в черзі чекатиму… Мені аби мене Настя народила, нового, чистого… Тільки вона зможе…

Затихає, лежить, не піднімаючи голови, схоже, плаче. Раптом з купи, де лежать зв`язані автомат, берці, прапор, лунає телефонний дзвінок. Лавр поволі піднімається, оглядається, сідає на пісок, телефон не бере.

1 сцена

Тесей

— За рік, що минув, я грав в різні ігри. Більше нікого не врятував. І тут, за великим рахунком, рятувала Настя, від моїх карт було мало толку. Немає таких карт, щоб на кожній оселі, у кожній квартирі і навіть кімнаті, відзначала, хто за російський світ, а хто за європейський вибір. Хоча зрештою і не за це війна пішла, а за незалежність. Ох, як я все життя за цим словом, як за синім птахом, ганявся. Ні наркотиків, ні алкоголю, ні цигарок, аби не потрапити в залежність, гроші у батьків з сімнадцяти років не брав, на першому коханні не одружився — у неї була квартира, а у мене — ні, ну як же... Але це все до котла. Я там не був, але мене теж зварило. Переколбасило. Розлучився з нареченою, її зовсім не цікавила війна, але не це стало причиною. Просто сиділи ввечері у кафе на терасі. Підійшов п'яний солдат, став питати, чому я не на війні. Почав відповідати, а вона раптом заволала, як різана, покликала офіціанта, зажадала охорону, аби відігнали бійця, для неї — людину нижчого сорту. Досі соромно. Ходжу, дивлюся в обличчя, може, зустріну його, вибачусь. А на війну? Не моє. Воювати таки повинні професіонали. Або якщо "вставай, хто може, ворог біля воріт". Встановив собі податок на війну — перераховую волонтерам половину заробленого. Якось півночі сперечався з товаришем, таки потрібно воювати чи це справа військових, а не добровольців. Бо за Іловайськ так ніхто і не покараний, так і не знайдені сотні загиблих, тих, хто теж виходив, і так і залишився на соняшникових