Навіщо. What For - Марія Старожицька
Червонець
— Тут недалеко Татьяна с малым в селе. Не дай бог нарвется на карателей.
Мартинов
— Тебе-то что? Мы тебя теперь женим на патриотке молоденькой, такой, чтоб на сиськах чарка с водкой стояла.
(вдивляється в бінокль)
— Щось такої не видно...
2 сцена
Ніч. Поле гарбузів. Вся група спить, збившись в одне тісне кубло.
Велес
— Я в прошлой жизни точно был женщиной.
Лавр (сонливо)
— Вродливою?
Велес
— Точно!
Лавр
— І що ти робив?
Велес
— Точно не воевал. Наверное, выращивал орхидеи. Тебе нравятся орхидеи? Белые орхидеи?
Лавр
— Ні, як білі квіти, тоді суниця.
Велес
— Почему?
Лавр
— А там як пошукати, то біля квітки десь і ягідка буде… Кращий смак у світі. Спи вже.
Велес
— Да звезды так светят, что не заснуть.
Лавр
— Це не зорі, це трасери.
Велес
— Та ну тебя. Вот представь только, там, возле звезды такая же планета, такие же люди. Только, например, каждый точно знает, сколько он проживет. Вот как однодневка знает. И они тоже. И у всех одинаково.
Лавр
— Оце я там маю свої сто років, і у всіх теж по сто? Як хочеш, так і діли?
Велес
— Саме так. Я бы лет тридцать точно не женился, объездил бы всю планету, все страны, все моря...Потом лет десять сидел бы в своем доме в лесу, вспоминал… Ну, уже не один, конечно…
Лавр
— Як же ти мєнтом був, такий романтик?
Велес
— Сам удивляюсь.
Лавр
— А ось на цій твоїй планеті що, ніхто до свого віку загинути не може?
Велес
— Не може.
Лавр
— То, може, вони всі вже там зараз? І Восьмий, і Ред, і Бані, і Ахім… Я ж там у п`яти метрах був від машини, коли у них танк вцілив. Я з ними мав їхати. Ось чому вони загинули, чому я живий? Навіщо мені це життя?..
Поет
— Тут хтось спатиме? Вдень він по телефону дзвонить, що нас всіх запеленгують, кричить що живий, що кохає, що виходить, скоро буде, наче йому до неї зупинка на метро, а вночі вже «навіщо», «чому не я…».
Лавр
— Ну, не кричав я, я тихо… Просто вона найкраща в світі і мене чекає. Але, справді, навіщо...
Поет
— Так отож. Знаєш цю притчу? Коли чоловік помер і питає у Бога, навіщо я жив. А Бог йому: «Ось ти у молодості у відрядження їхав, пам`ятаєш? Ні, каже, але щось було таке. — так пішов у вагон-ресторан, і там у тебе жіночка за сусіднім столиком сіль попросила дати, то ти й дав. Згадав? — Ну, пригадую щось таке… — Так отож».
Велес
— Мы сейчас все между небом и землей. И то тянет, и другое…
Слон
— Сейчас я тебя так потяну, что мало не покажется. Вон небо светлеет, встаем и идем. По одному, вон к тому забору крайней хаты. Первый дойдет, маякует, что там — еда-вода-карта местности, мы в бинокль смотрим. Проверьте автоматы, все дела.
Велес
— А кто первый?
Слон
— Кто спрашивает, тот и ходит.
Велес
— Так у меня ж нога…
Слон
— Вот и не будешь спешить.
3 сцена
Тетяна виходить з хати на город, прямує до дощатої вбиральні, відкриває дверцята, помічає Велеса.
Тетяна
— Димка?!
Велес
— Танька… Какого хрена ты здесь?
Тетяна
— А ты какого?! Ты же в каратели пошел… Это све крови хата, а в городе обстрел каждую ночь, там опасно стало.
Велес
— Пончик в хате?
Тетяна
— Нет больше Пончика.
Велес
— Убитый?!..
Тетяна
— Типун тебя на язык, выгнала я его. Воюет с такими как ты. Он теперь Червонец стал, а не Пончик. Малый в хате спит. Пусти меня, куда шла, разберусь с тобой.
Велес
— Иди. Я в хате буду. Сейчас мои подойдут.
4 сцена
