Навіщо. What For - Марія Старожицька
— А буде?
Поет
— Не знаю.
7 сцена
Червонець і Мартинов перед полем соняхів, з біноклями, повністю озброєні — автомати, гранатомети.
Мартинов
— Двое на растяжке подорвались — успели на три дцать километров пройти. Еще один у местного мотоцикл отжал, так на блокпосте расстреляли, никуда не делся. Но уходят, уходят…
Червонець
— Может и хрен с ними? После такого они больше воевать не пойдут.
Мартинов
— Это те, кто мобилизованный, не пойдет. А добровольцы они же конченые, правосеки эти, без рук и ног полезут, их выжигать напалмом надо. О, а там на поле не дымок?..
Червонець
— Не вижу.
Мартинов
— А я вижу. Смотри, где.
Стріляє. Ще стріляє. Випускає чергу.
Червонець
— Да нет там ничего.
Мартинов (вдивляється)
— Может и нет. Уже нет. Пойдем, посмотрим.
Червонець (дивлячись на протилежну сторону поля)
— А там вон видишь, стебли шевелятся. Может, собака?
Мартинов (починає стріляти туди, куди показав Червонець)
— Фашистская собака, живой не брать.
Червонець
— Да откуда здесь фашистские, здесь все местные. Мой Акбар как убежал, когда в соседний дом Град попал, так и нет его.
Мартинов
— Какой породы?
Червонець
— Немецкая овчарка.
Мартинов
— Ну, фашистская. Не люблю собак. Пошли проверим, что там, где дымок был.
Червонець
— А самогон любишь?
Мартинов
— Наливай, тормоз. Спрашивает. Интервьюер.
Червонець дістає флягу, наливає у кришечку.
Мартинов
— За Россию-матушку! За блудных ее сыновей!
8 сцена
На полі соняхів Слон, Лавр і Стрілка лежать, не ворушачись. Поруч Поет, він убитий, куля потрапила в серце. Стрілка шукає йому пульс на руці, на шиї, показує жестами, що його немає. Слон також жестами повідомляє, що всі по його команді повинні будуть якомога швидше доповзти до краю поля і сховатися в посадці, він піде останнім, прикриваючи. Лавр дістає у Поета з берця блокнотик з віршами, ховає собі в нагрудну кишеню, показує іншим, що зробив це, ті кивають. Лавр і Стрілка повзуть на животах, Слон за ними.
9 сцена
Мартинов і Червонець йдуть по полю, розсуваючи стебла і перемовляючись.
Мартинов
— Левее бери.
Червонець
— Да мы прошли уже это место.
Мартинов
— Не прошли.
Зупиняється біля тіла вбитого Поета.
Мартинов
— Вот и наш бандеровец. Не увидит свои Карпатские горы и бандитские схроны.
Обшукує тіло, дістає документи. Відкриває паспорт.
Мартинов
— Странно…
Червонець
— Что там?
Мартинов
— Однофамилец.
Червонець
— Чей?
Мартинов
— Мой.
Розглядає вкладений в паспорт листок. Простягає Червонцю.
Мартинов
— Читай!
Червонець
— Что читать? Тут типа стихи…
Мартинов
— Ну, стихи, ты же украинский учил, читай, значит.
Червонець (читає повільно, іноді спотикаючись на словах, але загалом доволі артистично)
— Зорану землю засіяли рясно кулі Чи то пройшли крізь тіло, чи — оминули
Таке металеве, добірне насіння зброї, Мабуть, із кров`ю таки проростає швидше, Глибоко встромлені зерна мороз не знищить, З них навесні проб`ються стрункі дротини Та набубнявіють пуп`янки гострих квітів, Далі запилиться порохом дивне поле І кулемети зав'яжуться, і гранати, Лише сапати треба їх обережно — Надто земля чутлива — тому родюча. Кращий букет не вигадати коханій, Тільки зрізати важко залізні стебла, Буде врожай стояти такий блискучий, Сповнений кулями саме того калібру — Просто збирай ці сємки та гучно лузай ...А восени заіржавіє під дощами, Як вже ніхто збирати його не прийде...
Червонець
— Хватит, а, Мартынов? Давай похороним.
Мартинов
— Пошли, вынесем отсюда, а дальше есть кому похоронами заниматься. Позвонят родственникам, те заплатят, сколько надо, в бюджет республики. Ну, или в яму сбросят. А о чем там стих-то? Я только понял, что про землю.
Червонець
— Ну, что пулями вспахать, кровью полить, так и вырастет...
Мартинов
— Картошка?
Червонець
— Да война вырастет, что же еще. Все всех перестреляют, людей и не останется.
Мартинов
— А ты людей-то давно видел? Нет их
