Навіщо. What For - Марія Старожицька

— А що у твоєї Насті таке, чого у мене немає?

Лавр

— Все у тебе є. Просто вона — моя. А я — її. Як побачив, так це відчув. І — досить. Спи вже. Давай обійму, як бойового побратима, бо я і сам змерз.

Обидва мовчать, вмощуються.

Стрілка

— Не спиш?

Лавр

— Ні. Ти там хотіла виговоритися, то розповідай. Я під казочки краще засинаю.

Стрілка

— Добре. Жила собі дівчинка у місті Коростені. Там, де колись княгиня Ольга випускала горобців із запаленими хворостинками, аби місто спалити. Так вона за свого чоловіка мстилася. Це я вже зараз згадала, коли все своє життя продивилася. Бо на війну пішла за хлопцем своїм — не своїм, так і не зрозуміла. Думала, війна нам це діло висвітить, а його вбило. А вона не помстилася, тихенько собі відплакала разом з побратимами й далі воювала. Ну, вже недовго, десь тиждень…

Лавр

— Ти про Довбуша?

Стрілка

— А що, хтось щось помітив? Я ж нікому, і він…

Лавр

— Ми ж розвідка. Всі це знали.

Стрілка

— Як скажеш. Так от, вивчилася ця дівчинка в школі, а далі пішла в університет на філософію. Бо дуже їй подобалося розмовляти з хлопцями, в чому сенс буття. Щоб ото стати видатним, принести користь, прославити свою країну… Ну, не те щоб з хлопцями-хлопцями, просто з ними цікавіше…

Лавр

— Ти не відволікайся. В чому сенс буття?

Стрілка

— Тепер вже не знаю. Правда не знаю. Спимо.

Лавр

— Ми на Майдані стояли, аби жити на своїй землі по справедливості, так, як нам треба. І сєпари, а я їх допитував, те саме кажуть. То ж їхня земля — це наша земля. Чи земля — вона взагалі нічия, вона нас прийняла, як рослинок, комах, пташок, тваринок…

Затихає, засинає.

Стрілка

— Безпілотник… Над нами безпілотник… Нас побачили… Зараз сюди арта лупане…

Трясе Лавра, намагаючись розбудити, він не реагує.

15 сцена

Центральна вулиця. До стовпа прив`язаний побитий Велес, на шиї табличка «Украинский каратель, он убивал наших детей». Тетяна стоїть біля нього.

Тетяна

— Поеду в Россию. Начну новую жизнь. Забуду вас всех. Что, плохо жили? Чего тебе было надо? Вся вон милиция при деле, в начальниках, все твои бывшие сослуживцы — так нет же, чистеньким хотел выйти, беленьким… Чего молчишь, тебе что, язык отрезали?..

Поставивши запитання, сама лякається і придивляється до обличчя Велеса.

Велес (спльовуючи кров з рота)

— Ну чего ты бесишься? Плюнь в меня, ударь, вот по ноге, знаешь, где больно. Сюда уже весь класс ходил, как в Мавзолей, заценить знакомое тело.

Тетяна

— Били?

Велес

— Только Швабра, я его лет пять назад на пятнадцать суток сажал, когда он Наташке по пьяни в глаз дал. Наташка, кстати, мне сюда воды принесла и пирожком накормила, не то, что ты.

Червонець (підходить)

— Ромео с Джульеттой, твою мать, Донецкой губернии. Одна прямо сейчас пойдет далеко-далеко, а ты давай на допрос, подышал уже свежим воздухом, массаж на халяву. Расскажешь сейчас на камеру всю правду, как пришел на родину с американским оружием, как убивал, мародерствовал, как теперь у земляков прощения просишь...

Відв'язує Велеса і відводить під дулом автомата.

16 сцена

Тесей відповідає на довгий дзвінок телефону.

— Настя? Ні, я не вдома. Ні, більше не було. Так, на Волноваху. Тільки вранці. Ну, не все, що пишуть, правда. Я зараз по своїм каналам проб'ю. Якщо так, їм поки що йти нікуди. Ну, ночі поки теплі. Без їжі людина може два тижні. Ну, вода... Настя, не все так погано, повірте мені, зараз виходить одночасно кілька груп, волонтери відстежують пересування, як тільки буде найменша можливість, їх заберуть на машині місцеві жителі, які за Україну. Настя, ну що ви, припиніть... Раджу поспати. Від вас зараз абсолютно нічого не залежить… Ну добре, залежить...Прошу секунду, у мене друга лінія. ...Так, візьми рахунок, я зараз підійду... ...Настя, це його шлях, зрозумійте, він сам пішов на цю війну, він повинен пройти його до кінця. Це як в іграшці — він іде, точніше, я його веду й у нього ще є життя в запасі. Зрозуміли? ...Ні, ну яке дякую, поки точно нема за що...

17 сцена

Слон заплигує в окоп, тримаючи автомат напоготові.. Бачить Мартинова, той бачить його, піднімає руки догори.

Слон

— Фак, теперь еще вести с собой этого мудака.

Мартинов

— Здесь убивай.

Слон

— Как говорят в моей родной Одессе, торг здесь неуместен. Опять же, по всему, я вижу перед собой не юного новобранца, а матерого российского капитана или даже майора. У него может быть много интересного в свежей памяти… Пошли, пошли, тут уже недалеко. В Волновахе как раз