Навіщо. What For - Марія Старожицька
Стрілка
— Та вже і вітамінки доїли. Сарана, а не добровольці.
Велес
— Уши уже пухнут… О, а расскажи тогда стишок, а?
Поет
— Щоб опухлі вуха ще й зів`яли?
Лавр
— Читай, Поет, бачив, ти весь ранок щось малював у своїй книжечці…
Поет
— З натури малював… Ось… Слухайте тоді.
Коли приходить перепочинок,
бійці розміщуються у школах,
заходять в класи, зсувають парти,
вкладають спальники біля дошки,
на стіл до вчителя — кулемети,
радіють "Фізиці" восьмого класу,
неначе зустріли давнього друга,
а потім морщать суворо лоба,
бо якось надто важка задача.
і де ж відмінниця, що підкаже —
неподалік сидить у підвалі
без світла, їжі та телефону,
чи гарячково збирає гроші
на пластикову протезну руку
тому, хто в класі дражнив та бився,
а зараз також побився в битві,
а може, просто сидить на кухні
і раз у раз набирає номер
того абонента, що вже небесний,
але про це не повідомляють,
бо арифметику наша влада
вивчала досі лише на двійку,
так, хто черговий? а хто відсутній?
чи є поважна тому причина,
що поруч стало порожнє місце?!
це в них такі університети,
така це школа життя та смерті,
таке розуміння крихкості щастя,
що у підручнику і не знайдеш.
а той, хто повернеться, не відмінник,
а просто відмінним від всіх лишиться,
бо так багато в житті побачив,
що не продряпати і на парті.
Велес аплодує, Лавр посміхається.
Лавр
— Ну, скажімо, я так не «Фізику» гортав, а «Математику», і не для восьмого, а для третього…
Поет
— Хотів щось написати про нашу незалежність. 23 роки тому без крові здобули, тепер по повній платимо... Ось коли нас з Афганістану виводили, я вже хлопцям казав, що кінець совку прийшов, Україна незалежна буде. А вони мені — ну, як же це, таке тільки через кров, навіщо… Не хотіли ми тоді крові. І все без неї пройшло. Але наздогнало…
3 сцена
Інша школа в Іловайську, де розташувалися ополченці та російські військові.
Мартинов (піднімає з підлоги підручник російської літератури)
— Так вы что, при бандеровцах учили Пушкина?
Червонець
— И даже Лермонтова!
Мартинов (декламує)
— «Два дня мы были в перестрелке. Что толку в этакой безделке? Мы ждали третий день. Повсюду стали слышны речи: "Пора добраться до картечи!" . И вот на поле грозной сечи ночная пала тень...» Вот и мы к ночи и начнем, получат они свой праздничек. Независимости… По полной получат. Приползут… Если кто выживет. Салютом и накроем. Любишь салюты?
Червонець
— У нас на районе по праздникам до утра народ взрывает, машины вопят, собаки лают… Ну, это в той жизни, сейчас уже все привыкли...
Мартинов
— Хоть и привыкли, сегодня уши заложит… Так как тебя обижали, парень, жалуйся… Я вон за тебя, брат, из Благовещенска ехал жизнь положить. А ты все ноешь и ноешь, то тебе еды мало, то денег...
Червонець
— Да мы же хотели как в Крыму, раз — и в России, сразу зарплаты, пенсии побольше платят…
Мартинов
— А если Украина заплатит, то и ее независимость отпразднуешь?! Раб ты, Червонец, как есть раб. Потому что не казак. Вот я по матери дворянин, по отцу казак донской, кровь — великая сила… Знаешь, что для меня сегодняшний день? Черный день. Это при мне развалился Советский союз. Я тогда в Средней Азии служил, сам видел, сколько крови тогда пролилось на российской окраине. Наши предки присоединяли Кавказ, присоединяли Сибирь. Спасали их от верной гибели. И Донбасс спасем, и Украину. Я не за твою пенсию, Червонец, воюю. Я против Америки воюю. Россия ей как кость в горле…
Червонець
— Так то оно так, но только чем крымчане лучше нас, что у них все тихо-мирно и денег стало валом, а он только с курортников драли втридорога, пока я на шахте здоровье губил. Ну, хоть не простым шахтером, а горным диспетчером, но все равно…
Мартинов
— О, давай еще погубим, диспетчер.
Червонець
— Так нечем.
Мартинов
— Так пусть жена подгонит.
Червонець
— Жена уже меня выгнала...
Тетяна (входит, слышит последние слова)
— О, дошло, наконец-то. Выгнала, потому что все мозги пропил, совсем крыша поехала. Вот, считай, у тебя теперь свой праздник сегодня,
