Вибрані твори - Антон Павлович Чехов
Варя. Негоже ж тобі одній, серденько, їхати. В сімнадцять років!
Аня. Приїздимо до Парижа, там холодно, сніг. По-французькому я розмовляю жахливо. Мама живе на п’ятому поверсі, приходжу до неї, а в неї якісь французи, дами, старий патер з книжкою і повно диму, так незатишно. Мені враз стало так шкода мами, так шкода, я охопила її голову, стисла руками й не можу випустити. Мама потім все ластилась, плакала…
Варя (крізь сльози). Не кажи, не кажи…
Аня. Дачу свою біля Ментони вона вже продала, у неї нічого не залишилось, нічого. У мене теж не залишилось жодної копійки, ледь доїхали. І мама не розуміє! Сядемо на вокзалі обідати, і вона замовляє найдорожче і на чай дає лакеям по карбованцю. Шарлотта теж. Яша так само замовляє собі порцію, просто жахливо. У мами ж лакей Яша, ми його привезли сюди…
Варя. Бачила негідника.
Аня. Ну що, як? Проценти сплатили?
Варя. Де там!
Аня. Боже мій, боже мій…
Варя. В серпні будуть продавати маєток…
Аня. Боже мій…
Лопахін (зазирає у двері і мекає). Ме-е-е… (Відходить).
Варя (крізь сльози). От так би й вдарила його. (Погрожує кулаком).
Аня (обіймає Варю, тихо). Варю, він посватався? (Варя заперечливо хитає головою). Він я^е тебе кохає… Чому ви не освідчитесь, чого ви чекаєте?
Варя. Я так гадаю, нічого у нас не вийде. У нього справ багато, йому не до мене… І уваги не звертає. Бог з ним, тяжко мені його бачити… Всі говорять про наше весілля, всі вітають, а насправді нічого нема, все немов сон… (Іншим тоном). У тебе брошка, ніби як бджілка.
Аня (сумовито). Це мама купила. (Іде до своєї кімнати, каже весело, по-дитячому). А я в Парижі на аеростаті літала!
Варя. Серденько моє приїхало! Красуня приїхала.
Дуняша вже повернулась з кофейником і варить каву.
Варя (стоїть біля дверей). Ходжу я, серденько, цілий день по господарству і все мрію. Віддати б тебе за багатого чоловіка, і я б тоді була спокійніша, пішла б собі в пустинь, потім у Київ… у Москву, і так би все ходила по святих місцях… Ходила б і ходила. Ліпота!
Аня. Пташки співають у садку. Котра зараз година?
Варя. Певно, третя! Час тобі спати, серденько. (Входячи у кімнату до Ані). Ліпота!
Входить Яша з пледом, з дорожньою сумкою.
Яша (йде через сцену, делікатно). Тут можна пройти-сь?
Дуняша. Вас і не впізнати, Яшо. Який ви стали за кордоном.
Яша. Гм… А ви хто?
Дуняша. Коли ви звідси виїздили, я була отакою… (Показує од підлоги). Дуняша, Федора Козоїдова донька. Ви не пам’ятаєте!
Яша. Гм… Огірочок! (Озирається і обійма її).
Вона скрикує і випускає блюдечко. Яша хутко виходить.
Варя (на дверях, невдоволеним голосом). Що тут таке?
Дуняша (крізь сльози). Блюдечко розбила…
Варя. Це на добре.
Аня (вийшовши із своєї кімнати). Треба б маму попередити: Петя тут…
Варя. Я наказала його не будити.
Аня (замислено). Шість років тому помер батько, через місяць потонув у річці брат Гриша, гарненький семилітній хлопчик. Мама не перенесла, пішла, пішла не озираючись… (Здригається). Як я її розумію, коли б тільки вона знала!
Пауза.
А Петя Трофимов був Гришиним учителем, він може нагадати…
Входить Фірс, він у піджаку й білому жилеті.
Фірс (іде до кофейника, заклопотано). Пані тут будуть каву пити… (Надіває білі рукавички). Готова кава? (Суворо до Дуняші). Ти! А вершки?
Дуняша. Ох, боже мій… (Хутко виходить).
Фірс (порається біля кофейника). Ех, ти, недотепа… (Бурмотить до себе). Приїхали із Парижа… І пан колись їздив до Парижа… на конях… (Сміється).
Варя. Фірсе, ти про що?
Фірс. Чого зволите? (Радісно). Пані моя приїхала! Дочекався! Тепер хоч і померти… (Плаче з радощів).
Входять Любов Андріївна, Гаєв, Лопахін і Симеонов-Пищик; Симеонов-Пищик у чумарці із тонкого сукна і шароварах. Гаєв, входячи, руками і корпусом робить рухи, ніби грає на більярді.
Любов Андріївна. Як це? Дай-но згадати… Жовтого в куток! Дуплет в середину!
Гаєв. Ріжу в куток! Колись ми з тобою, сестро, спали от у цій самій кімнаті, а зараз мені вже п’ятдесят один рік, хоч як це дивно.
Лопахін. Так, час спливає.
Гаєв. Кого?
Лопахін. Час, кажу, спливає.
Гаєв. А тут пачулями пахне.
Аня. Я спати піду. На добраніч, мамо. (Цілує матір).
Любов Андріївна. Любе дитятко моє. (Цілує їй руки). Ти рада, що вдома? Я ніяк не можу отямитись.
Аня. Прощавай, дядю.
Гаєв (цілує їй лице, руки). Бог з тобою. Як ти схожа на свою матір! (До сестри). Ти, Любо, в її роки була точнісінько така.
Аня подає руку Лопахіну і Пищикові, виходить і зачиняє за собою двері.
Любов Андріївна. Вона дуже стомилась.
Пищик. Шлях же довгий.
Варя (Лопахіну і Пищикові). Що ж, панове! Третя година, пора й спокій дати.
Любов Андріївна (сміється). Ти все така ж, Варю. (Пригортає її до себе, цілує). Ось вип’ю. кави, тоді всі підемо.
Фірс кладе їй під ноги подушечку.
Дякую, рідний. Я звикла до кави. П’ю
