Сонячна магія - Андрій Левицький

Поки Геб, який усе життя провів у рідних долинах між пологих пагорбів і не звик до таких величезних відстаней, розглядав усе це, Гагра вийшов з кабіни і відразу позаду пролунав його голос:

— У нас майже скінчився магрил, а тварина й досі біжить за нами!

Притримуючись за стіну, Геб пройшов назад і визирнув у кругле віконце. Далеко по ниточках рейок мчала імлиста тінь. Гудіння магрилу в топці стало тихіше.

— Еге ж… — подав голос Каштелян. — Це ж протововк. Якщо Бардо його на когось нацькував, він уже не зупиниться.

— То що тепер робити? — звернувся Гебвін до Гаргантюа. — У кабіні є важелі — напевне, ти можеш збільшити швидкість?

Ельф із сумнівом постукав носком мокасина по топці й похитав головою.

— Ні, тепер не вийде. І так мало палива залишилося… — його обличчя було серйозне й зосереджене. — От що старий Гагра скаже вам: кепські справи.

Вони повернулися в кабіну. Гори наблизилися, попереду був насип, що сягав рейок, від яких у цьому місці відходила вузька залізна драбинка. Біля підніжжя насипу стояв будиночок і тяглася доріжка, що закінчувалася біля дивної споруди, яка здіймалася на океанському березі.

— Гагро, що це? — запитав Каштелян.

Замість відповіді ельф вчепився у важелі, й вагон почав гальмувати.

— Проміжна станція, — повідомив Гаргантюа. — Тут можна заправитися.

— А що за будівля біля океану? На ній крутилося щось на зразок куполів.

Ельф знизав плечима.

— Гагра не знає.

Під підлогою засичало, зарипіло, вагон гойднувся й зупинився біля насипу. Всі троє залишили кабіну, ельф відчинив двері й ступив назовні.

В обличчя вдарив холодний вітер. Вони почали спускатися залізною драбинкою. Геб розгледів протововка — поки ще далекого, схожого на прилиплий до рейок клаптик туману.

Гаргантюа зістрибнув з останнього щабля, плечем розчахнув двері будинку й ввалився всередину. Коли Геб із Каштеляном увійшли за ним, Гагра стояв посеред невеликого приміщення й мружився.

У темряві під дальньою стіною виднілися накриті покришками цебра.

Порожньо… порожньо… — покришки з дзенькотом полетіли врізнобіч, коли Гаргантюа заходився одну за іншою скидати їх на підлогу. — І тут порожньо… І тут…

Він розвернувся до супутників.

— Магрилу немає!

— Чому його нема? — запитав Каштелян.

— Украли. Або не зробили запасу, усе відправили до Плато. Гагра не знає.

— Так… Добре, ходімо далі. Перевіримо.

— А протововк? — нагадав Гебвін.

— Однаково без магрилу далеко не заїдемо. Ідемо швидше.

Стежку занесло снігом, але йти нею було все-таки легше, ніж заметами, що тяглися обабіч. Вітер, що дув у один бік, до гір, гув над торосами. Холод стояв такий, що навіть у пальті Геба почало трусити. У небі над їхніми головами щось пролетіло, Геб присів — налякався, що це чорне око опускається згори, але ні, воно була надто великим, і до того ж, тьмяно світилося.

— Що це? — прокричав Гебвін крізь виття вітру, але йому не відповіли.

Стежка, що звивалася між торосами, незабаром вивела їх до берега. Вода, яка ближче до землі здавалася свинцевою, далі темнішала, а потім ставала чорною й зливалася з небом, начебто над океаном панувала вічна полярна ніч.

І серед цієї ночі від берега йшла широка молочна смуга.

Будинок стояв наполовину на землі, наполовину — у воді. Задня стіна була похилою, у ній темніли широкі отвори, крізь які хвилі захльостували всередину.

— Млин… — розгублено мовив Каштелян.

Це й справді виявився млин, але незвичайний — з куполом. Він високо підносився над мандрівниками, біле світло лилося з вікон широкими смугами. Густі тіні від обертових крил повільно прокручувалися — то розходилися, зливаючись в одне темне полотнище, то зникали, поступаючись місцем світлу.

Вітер ненадовго стих, з важким рипінням крила повернулися ще трохи й зупинились. Тіні застигли, від купола відірвалася хмара, схожа на великий сніп, але не сіна, а ніжно-золотавої вати. Вона мерехтіла в півтемряві, відповзаючи геть, підкоряючись повітряному плину.

— Дивіться, там є інші… — Гебвін вказав уздовж берега. Далеко від них виднівся ще один млин, потім — третій, уже зовсім маленький.

Ельф нарешті знайшов і відчинив двері, яскраве світло полилося назовні.

У приміщенні з високою стелею голосно хлюпотіла вода. Із глибокого басейну вона проціджувалася далі крізь м’яку пористу перегородку й потрапляла в резервуар, а звідти вигнутими трубами, вируючи та