Люстерко - Григор Вітез

На лісовій галявині у траві лежало люстерко. Хто його загубив - невідомо. Може пастушка йшла тут зі своїм стадом або молодий мисливець відпочивав на траві. А може діти приходили сюди. Хто знає? Люстерко лежало у траві, і в нього заглядали лише небо, сонце, гілки дерев, хмари та птахи, що пролітали в небі...

Якось на галявину прибіг заєць. Бачить - лежить люстерко у траві.

Подивився у нього й побачив свої вуха, свої вуса, свої очі.

Ох, адже це мій портрет! Тільки от ніяк не пригадаю, коли ж це я його загубив?

У цей час з дерева зістрибнула білка. Стриб-стриб-стриб - та й питає зайця:

- Що це в тебе?

- Я знайшов свій портрет. Тільки ніяк не пригадаю, коли я його загубив.

- Дай-но подивитися!

Білка подивилася в люстерко і побачила там своє зображення.

- І як тобі, зайцю, не соромно? Ти хіба не бачиш, що це мій портрет? На, подивись краще!

Заєць знову подивився в люстерко і знову побачив там свої вуха, свої вуса, свої очі.

- Білко, чи ти сповна розуму? Хіба ти не бачиш на цьому портреті мої великі вуха?

Поки білка та заєць сперечалися, на галявину прилетіла сойка:

- Про що це ви тут сперечаєтесь?

- Я знайшов свій портрет, - відповів заєць, - а білка каже, що це її портрет. У неї, мабуть, щось з очима сталося.

- З очима в мене все гаразд. А от у зайця, мабуть, із головою щось не те, якщо він каже, що це його портрет! Адже це мій портрет! На, подивися сама, сойко!

Сойка подивилася у люстерко і побачила там себе.

- Ех, ех, то ви обидва не сповна розуму! Це ж мій портрет! Хіба ви не бачите мій дзьоб? Адже у вас ні в кого немає дзьоба!

У самий розпал суперечки на галявині з'явився ведмідь.

- Що сталося? Чому стільки галасу?

- Я перший прийшов на галявину і знайшов свій портрет, - почав заєць. - Потім прискакала білка і сказала, що це її портрет. А потім прилетіла сойка і вирішила, що це її портрет.

- Неправда, - сказала білка. - Подивися, ведмедю, та переконаєшся, що це мій портрет.

- Нічого подібного! - розсердилася сойка. - Тут добре видно мій дзьоб. А хіба у зайця й білки є дзьоб?

Ведмідь подивився в люстерко і засміявся так голосно, що весь ліс затрусився.

- Ох, які ж ви дурні! Ха-ха-ха! Нащо ви сваритеся? Адже це мій портрет!

Ні заєць, ні білка, ні сойка не посміли сперечатися з ведмедем.

А ведмідь узяв люстерко і зашкутильгав по лісі, прямуючи до свого барлогу.

В барлозі на нього чекали ведмедиця і двоє маленьких ведмежат.

- Подивіться! - ще з порогу крикнув ведмідь. - Я приніс свій портрет. А заєць, білка та сойка вирішили чомусь, що це їхній портрет!

- Ось подивіться!

Подивилася ведмедиця й одразу ж сказала:

- Звичайно, тут ведмежа голова. Як це вони, дурні, могли помилитися?

Подивилися і ведмежата, кожне по черзі, і сказали:

- Це ти, тато, коли був іще маленьким, як ми, але, звичайно, не заєць, не білка, і тим більше не сойка.

- Так, так, синочки! Ви ще маленькі, і всі вам здаються маленькими.

І ведмідь повісив люстерко на стіну.