Срібні ковзани - Мері Мейпс Додж
Так чи так, але якщо він ніколи не отримує листів від материних родичів із Голландії і якщо жодна жива душа старого Хіґса не бачила, то це означає, що його родина не дуже поважна. Сам Томас Хіґс, мабуть, птах невисокого польоту, хоча й намагається гнути кирпу. «Вже хто-хто, а ми, — шепотілись плетухи, — зовсім не збираємося забивати собі голову думками про цю людину». Саме тому Томас Хіґс і його справи були невичерпною темою всіх пересудів.
Отже, можна собі уявити, як збентежились усі обивателі, коли якось «людина, яка саме була присутня і знає, що до чого», повідомила, що хлопчик-листоноша нині вранці передав Хіґсові листа — точно з-за кордону, а Хіґс «побілів, як стіна, побіг на свою фабрику, перекинувся слівцем із одним із старших робітників і, ні з ким не попрощавшись, миттю зник зі своїми пожитками. Так, пані!»
Господиня його винайманої квартири, пані Скраббс, глибоко засмутилася. Мила жінка аж задихалася, коли розповідала, що він виїхав з квартири ось так, раптово, не попередивши її хоча б за день, на що має право всяка жінка, яка не дозволяє витирати об себе ноги (чого із нею, дякувати Богові, ніколи не траплялося); «саме так, і, якщо ви самі так кажете, то не завадило б йому попередити її за тиждень». А він не сказав навіть: «Спасибі, пані Скраббс, за ваші послуги», які вона йому постійно робила, хоч їй і не годиться про це говорити, та вона й не така, аби щораз вимагати подяки… Обурливо!.. Втім, треба визнати, містер Хіґс сплатив їй усе до останнього фартинга! І в неї навіть сльози навернулися на очі, коли вона побачила, що його дорогі чоботи валялися у кутку кімнати не надягнутими на колодки — адже це доводить лише те, що він був дуже збентежений, бо за будь-яких інших обставин вони у нього завжди стояли прямо, як солдати, — хоч їх і не варто було брати з собою, тому що на них двічі набивали набійки.
Вислухавши цю промову, пані Скрампкінз, найщиріша подруга пані Скраббс, побігла додому розтрубити про подію. І через те що зі Скрампкінзами були знайомі всі й кожен, блискуча павутина новин швидко обплела кожен куток вулиці.
Того вечора у пані Сніґем зібралася слідча комісія і влаштувала закрите засідання навколо стола, на якому стояв найкращий порцеляновий сервіз господині. Хоча комісія була скликана тільки на скромну «чашку чаю», вона провела величезну слідчу роботу. Пиріжки зовсім охололи, перш ніж комісія проковтнула бодай шматочок. Довелося багато чого обговорити, і було надзвичайно важливо чітко встановити, що кожен член комісії завжди був «переконаний в одному: з цією людиною ще станеться щось надзвичайне». А тому пані Сніґем удалося налити членам слідчої комісії по другій чашці чаю не раніше, ніж пробило восьму.
Розділ XLVII
Яскраве сонце
Якось у січні, коли сипав лапатий сніг, Лоуренс Букман приїхав із батьком провідати Брінкерів.
Рафф відпочивав після денної праці; Гретель запалила йому люльку, а тепер старанно вимітала попіл із комина; тітонька Брінкер пряла; Ганс, сидячи на табуреті біля вікна, старанно вчив уроки. Мирна, щаслива родина! Останнім часом її хвилювало тільки очікування «Томаса Хіґса».
Після того, як нових знайомих урочисто представили один одному, тітонька Брінкер умовила гостей випити гарячого чаю. «У таку хуртовину недовго і змерзнути», — запевняла вона.
Поки гості розмовляли з її чоловіком, вона шепотіла Гретель, що очі молодого чоловіка схожі на Гансові, як два боби один на одного, не кажучи вже про те, що обидва частенько дивляться кудись у простір безтямним поглядом, хоча знають не менше за будь-якого діда.
Гретель була розчарована. Вона очікувала трагічної сцени на зразок тих, які Анні Боуман переповідала їй, прочитавши якусь книжку. А тут чоловік, який мало не зробився вбивцею, який десять років десь вештався і був упевнений, що рідний батько з презирством зрікся його, — той самий молодий чоловік, який покинув батьківщину за таких виняткових і драматичних обставин, тепер сидить собі задоволений біля комина, як нічого й не бувало!
Щоправда, голос у нього тремтів, коли він заговорив із її батьками, а зустрівшись очима з її батьком, він усміхнувся ясною усмішкою, зовсім як лицар, який убив дракона й підніс королю воду вічної юності; та все ж він виявився анітрохи не схожим на переможеного героя з книжок Анні. Адже він не вигукнув, здійнявши руки до неба: «Відтепер я навіки присягаюся бути вірним моєму дому, моєму панові і моїй батьківщині!» — лише ці слова правильні й підходящі в такій ситуації.
Отже, Гретель була розчарована. Зате Рафф відчував цілковите задоволення. Доручення виконано: до лікаря Букмана здоровим і неушкодженим повернувся син; до того ж бідолашний хлопчина, по суті, ні в чому не винен, якщо не вважати, що він думав, начебто батько здатен зректися його через прикру помилку. Правда, колись стрункий юнак перетворився тепер на досить поважного чоловіка, — а Рафф несвідомо сподівався знову потиснути ту саму юнацьку руку! Та, коли на те пішло, для Раффа все на світі змінилося. І він відігнав від себе всі почуття, крім радості, коли побачив батька й сина, які сиділи поруч біля його комина.
Тим часом Ганс думав тільки про те, що щасливий «Томас Хіґс» має змогу знову стати асистентом меєстера, а тітонька Брінкер тихенько зітхала, шкодуючи, що мати Лоуренса померла і не може помилуватися на такого красеня, — зітхала й дивувався, чому лікар Букман анітрохи не засмучений тим, що його срібний годинник так потьмянів. Він, зрозуміло, носить годинника відтоді, як отримав його від Раффа. А куди ж він подів золотого, якого носив раніше?
Світло падало просто на обличчя лікаря Букмана. Який
