Сонячна магія - Андрій Левицький

Коли поруч поклали чаклуна, Амор Купадор кинув на нього неуважний погляд. Мармадук тримався за живіт і голосно скреготів зубами — втім, найманцеві здалося, що тепер це вже не зуби, а ікла. Чаклун лякав його дедалі більше. Зміни, що почали відбуватися з Мармадуком ще вранці, посилювалися: шкіра його стала зовсім сірою, пальці ніби подовжилися, на них дуже швидко росли нігті, а очі стали чорними.

— Он як вмазала… — прохрипів чаклун. — Ну, та дарма, хай нападають!

— Стріляйте! — гукнув Купадор, і сніжняки знову відкрили вогонь.

Кукса з Бобриком схопили камені та почали кидати їх один за одним. Кілька крижаних їжаків Проноза збила просто в повітрі, але Бобрик, звісно, без кінця промахувався, й незабаром вони почули голосний звук «ПЛЮММ!» — немовби ополоник швидко опустився у велику каструлю з супом. По каменях розійшлися брижі, похолоднішало, а згори зненацька посипалися сніжинки.

Снігові люди вже бігли сходами, але ні чаклуна, ні Купадора серед них не було видно. Кукса пожбурила ще кілька каменів, Бобрик зробив те саме, хоча й з меншим успіхом. Один, потім ще один і ще один сніжняк упав, решта ж залягла, рятуючись від кам’яних снарядів. Кукса не встигла перепочити, як звідкись збоку раптом вилетів чаклун. Виявляється, під прикриттям сидінь він перебрався далеко вліво й тепер атакував із флангу. Проноза схопила камінь, але кинути не встигла — Мармадук уже опустився поруч, простяг кінцівку, котру тепер ніяк не можна було назвати рукою, цілячись довгими пазурами в її шию.

Бобрик заволав не своїм голосом. Проноза, втім, і сама зреагувала миттєво: встигла перехопити й викрутити назад чаклунову руку. Чи лапу. Їй навіть здалося, що схопилася за щось холодне й неприємно мокре. Тіло чаклуна вже втратило пружність, якось обм’якло, але Мармадук все ще намагався викрутитись, тож аксі довелося схопити його за ногу та звичним прийомом зав’язати її мало не у вузол. Бобрик нарешті зборов свій переляк і теж вчепився в чаклуна, щоб допомагати їй. Мармадук голосно лаявся і скреготів зубами, але вдіяти вже нічого не міг.

Дітлахи майже впоралися з ним, коли в Пронозу мало не влучив крижаний їжак. Однак проти такої напасті в акси також був прийом: вона присіла й виставила перед собою чаклуна, прикриваючись ним, ніби щитом. Знову почулося знайоме плюхкання, їжак зник у ліловому світлі, яким тепер світився Мармадук, і по всьому тілі чаклуна розповзлася крижана шкаралупа. Кукса відчула, що мороз пропікає їй руки й відкинула геть згорток, на який перетворився чаклун. Той миттєво вкрився інеєм і звалився вниз. Бідолаха спробував підвестися, від цього руху по крижаній корі, що його вкривала, розійшлося павутиння тріщинок, а сам він лише похитнувся і знову впав. Лілове світло, що випромінювалося з нього, потьмяніло, коли мороз остаточно скував чаклуна.

Кукса схопила камінь, та цієї миті сніжняки знову відкрили вогонь. Повітря наповнилося свистом, вереском і великими пластівцями снігу.

Супротивники залягли по різні боки Амфітеатру. Стріляли з обох боків не надто влучно. На землі блищали замерзлі калюжки, від кам’яних брил, за якими ховалися Кукса з Бобриком, здіймалася догори морозяна пара. Кілька сніжняків, постогнуючи, поволі відповзали від купи каменів. Чаклун перетворився на тугий згорток, що іскрився сніжинками. Іноді він починав ворушитися, неначе намагався розплутатись і встати, але мороз дедалі більше сковував нещасного.

Бобрик ледь вистромив голову з-за каменя саме тієї миті, коли троє сніжняків короткими перебіжками досягли арени й метнулися до брил, на яких залягли мандрівники. Хлопчисько схопив кожною рукою по каменю й відразу обидва пожбурив униз, однак не вцілив.

— Не поспішай! — гукнула йому Проноза. — Снаряди закінчуються!

Сніжняки ніби почули це й відразу перейшли до наступу. Частина їх побігла до купи каменів, інші знову відкрили вогонь зі схилу Амфітеатру. Їжаки крижаними блискавками з вереском прокреслювали повітря. Кам’яні плити вже помітно охололи.

З-за виступу вистромилася голова Амора Купадора, який спостерігав за боєм із безпечної відстані. Він щось гукнув сніжнякам, які бігли до каменів, і ті раптово зупинились та одночасно вистрілили. Сім чи вісім крижаних їжаків вилетіли з націлених у Пронозу з Бобриком трубок. Акса зрозуміла, що не встигне збити всі, тому лише впала долілиць, накрила голову однією рукою, а другою потягла за плече Бобрика. Їжаки пролетіли повз них, деякі зіштовхнулися й вибухнули крижаними бризками, а один вдарив у груди хлопчиська, який не встиг лягти.

У королівському палаці міста Літона молодий кат Бурун Тавот стояв перед довгим вигнутим футляром, що лежав на спеціальній підставці в окремому кабінеті приміщення, де здавна розміщували міських катів. Бурун то нахилявся й простягав до нього руки, то злякано сахався. Іноді він навіть заплющував очі, ніби не бажаючи ніколи бачити того, що лежало у футлярі, але щоразу робив над собою величезне зусилля й знову відкривав.

Крізь відчинене навстіж вікно до кабінету проникали яскраві промені Князя-Сонця — у Літоні стояла спека. І навкруги панувала тиша. З площі, посеред якої здіймався палац, не долинало ні звуку. Більшість городян полишила місто, а ті, хто залишився, воліли сидіти по будинках і носів на вулицю не показувати. Завтра вранці мали з’явитися гості, яких граф Сокольник запросив до палацу на урочистий обід, запланований по страті вбивці короля. Граф за час відсутності чаклуна мав намір заручитися їхньою підтримкою, щоб потім не ділитися владою з Мармадуком, а ще хотів оголосити на обіді кілька нових указів.

Тавот знову заплющив очі,