Вітер у верболозі - Кеннет Грем
— Жабо, — рішуче й суворо мовив Водяний Щур, — передусім іди зараз же нагору, скинь із себе це жахливе лахміття, що, схоже, раніше носила якась прачка, добре вимийся і перевдягнись у мою одіж, щоб мати хоч трохи пристойніший вигляд, якщо ти ще здатен на це, а тоді вже зійдеш сюди. Бо такого бридкого, замурзаного, жалюгідного звіряти, як ти, я ще ніколи не бачив. І не сперечайся. Годі вихвалятись — гайда! А потім я тобі дещо скажу!
Жаба спершу хотів напуститися на нього: досить ним уже командували у в’язниці, а тепер знову те саме починає, та ще хто — Щур! Проте, кинувши погляд у дзеркало біля вішалки й побачивши там себе в цупкому чорному очіпку, що сповз на одне око, передумав заперечувати і слухняно побіг мерщій нагору, до Щурової вмивальні. Там він як слід умився, почистився, переодягнувся, потім довго стояв перед дзеркалом, гордовито й задоволено розглядаючи себе: яким же дурнем мав бути кожен, хто хоч на мить міг вважати його за прачку.
Коли Жаба зійшов униз, на столі на нього вже чекала вечеря, і він страшенно зрадів, побачивши страву, бо відколи циган нагодував його тим смачним обідом, йому довелося стільки пережити, стільки вибігати! За їдою Жаба розповів Щурові про свої пригоди, знову вихваляючи свої винахідливість, самовладання й спритність у дуже скрутних обставинах; і взагалі змалював усе так, ніби ті пригоди були вкрай веселі та приємні. Однак чим більше він базікав і вихвалявся, тим похмурішим ставав Щур, який мовчки слухав його.
Коли Жаба врешті вибалакався, запала довга мовчанка. Потім Щур сказав:
— От що, Жабо. Після всього того лиха, що ти зазнав, я б не хотів ще завдавати тобі болю. Але, коли по правді, невже ти не розумієш, якого дурня клеїв? Ти сам розповів, як тебе арештували, наклали наручники, кинули до в’язниці, морили голодом, полювали за тобою, страхали на смерть, кривдили, глумилися, ганебно скупали у воді — завваж, то зробила жінка 1 Що ж тут потішного? І веселого чортма! А все тільки тому, що тобі раптом забаглося викрасти автомобіль. Ти ж і сам бачиш: з тієї хвилини, як тобі впало в око перше авто, у тебе почалися самі неприємності. Але якщо вже тебе пойняла така пристрасть до тих авто — а так воно з тобою й буває, одразу як тільки на тебе найде якийсь новий дур — навіщо їх викрадати? Стань інвалідом, якщо так хочеться, або, наприклад, банкротом, коли маєш таке палке бажання, тільки не злочинцем. Чи ж ти нарешті сам візьмешся за розум, подумаєш про друзів і почнеш хоч трохи їм вірити? Знаєш, воно мені не дуже весело, коли скрізь, куди не поткнешся, тільки й чуєш: «Он іде той, що водиться з арештантами!»
Слід сказати, що Жаба мав одну гарну рису — він таки був добросердим звірятком і не опирався, якщо його брали в шори ті, кого вважав за справжніх друзів. І навіть коли надто розпалювався, завжди був здатний поглянути на справу критично. А тому, хоч під час надзвичайно поважної Щурової промови він не переставав бубоніти собі під ніс: «І все-таки то було весело. Страшенно весело!» — й видавав якісь дивні придушені звуки: «Хх-аа-пп», «Бі-і-пп» та інші, дуже схожі на стишене фуркотіння машини чи шипіння газованої води, все ж, коли Щур врешті виговорився, Жаба зітхнув на повні груди й проказав зворушено та ніяково:
— Все так, Щурику! Ти, як завжди, при здоровому глузді! А я був затятий, бундючний осел, тепер я це добре розумію. Але віднині хочу стати порядним Жабою і не робити дурниць. Що ж до автомобілів, то після того пірнання у твою річку я геть утратив до них цікавість. Ні, справді: коли я повис, учепившись за край твоєї нірки, й зводив дух, мені раптом сяйнула нова думка — не думка, а золото! — про моторні човни... Ну, ну! Заспокойся, друзяко, не тупочи ногами й не перевертай стільців: то ж тільки думка, і сьогодні про неї більше ні словечка. Ось поп’ємо кави, покуримо, побалакаємо любенько, а тоді я зберуся собі додому, до Терема Жаб, надіну свою одіж, і все піде так, як повелося споконвіку. Досить мені пригод. Житиму спокійно, врівноважено, статечно, вештатимуся по своєму маєтку, щось там підправлятиму, ремонтуватиму, потроху займатимусь декоративним садівництвом, як і личить добропорядному джентльменові. Влаштовуватиму бенкети для любих друзів, заведу собі поні, запряжу їх у фаетончик і кататимусь по близьких околицях, як у давні добрі часи, коли ще мене не поймав ніякий шал і не поривало витівати казна-що.
— Зберешся до Терема Жаб? — скрикнув Щур, захлинаючись від хвилювання. — Що ти верзеш? Хіба ти не чув?
— Що не чув? — Жаба раптом зблід. — Та кажи ж, Щуре! Мерщій! Не жалій мене. Чого я не чув?
— Ти хочеш сказати, — заволав Щур, стукнувши своїм малим кулачком по столу,
— що нічого не чув про Тхорів та Куниць...
— Яких? Отих зі Старого Лісу? — зойкнув Жаба, враз похоловши весь. — Ні, зажди!.. Що вони накоїли?
— ...і про те, що вони захопили Терем Жаб? — докінчив Щур.
Жаба сперся ліктями на стіл і сумно похилив голову. А в очах у нього зблиснули, дві великі сльозини; ось вони зірвались і впали на стіл — плюсь! плюсь!
— Кажи, кажи, Щурику, — пробелькотів він невдовзі. — Розповідай усе. Найстрашніше позаду. Тепер я знову звір, Я стерплю.
— Коли ти... ускочив... у ту... ту... свою біду, — мовив Щур повільно й лагідно. — Власне, коли ти... тимчасово залишив наше товариство через непорозуміння з... е-е... машиною. Ти, мабуть, розумієш...
Жаба кивнув головою.
— Так от, — вів далі Щур, — про це, звичайно, багато теревенили, і не тільки тут, понад річкою, а й у Старому Лісі, І, як воно буває, звірі розділилися на два табори. Бережани горою стояли за тебе й доводили всім, що з тобою обійшлися просто підло і що в наші часи годі сподіватися на справедливість. А ті зі Старого Лісу поставилися до справи жорстоко,
