Вітер у верболозі - Кеннет Грем
хто б її слухав. Мабуть, це найчванькуватіша пісня, яку будь-коли співали звірята:
Світ пам ’ята імена всіх Героїв —
Світ без Героїв охляв би...
Тільки кого порівняти з них можна З іменем славного Жаби?!
Мудрий і вчений добродій з Оксфорду —
Чи є щось, чого він не знав би?
Тільки не знає того й половини,
Що в голові є у Жаби!
Звірі усі, що сиділи в Ковчегу,
З горя і страху заслабли.
Так би землі й не побачили більше,
Коли б не було з ними Жаби!
Вершника військо салютом стрічає,
Струнко стоїть вся держава!
— Хто це — король? Видатний полководець?
— То на коні — ось де! — Жаба!
Раз королева зирнула в віконце Та й впала, лиш ойкнула слабо.
— Фрейліни, хто цей божественний красень?
— Знаємо: то ж сам пан Жаба.
І ще багато в тому ж дусі, але вже таке чванькувате, що й друкувати не можна. Тут наведено тільки найпоміркованіші рядки.
Він співав ідучи і йшов співаючи і дедалі більше бундючився. Проте доля невдовзі збиралася збити ту пиху.
Пройшовши кілька миль путівцями, Жаба вийшов на шосе, глянув уздовж його широкої білої смуги і побачив удалині ніби щось мріло. Наближаючись, воно стало спершу цяткою, потім краплею, а тоді чимось напрочуд знайомим. І тут до Жаби, пойнявши його радістю, долинув звук, подвійний звук, застережливий, багато разів чутий.
— Оце так! — аж підскочив схвильований Жаба. — Ось воно, знову справжнє життя, ось він знову, чудовий широкий світ, від якого мене хотіли назавжди відірвати! Я зупиню їх, своїх братів по керму, привітаю і розповім їм ще одну байку з тих, які мені досі так допомагали; вони, звичайно, підвезуть мене, і тоді я розкажу їм ще дещо; а як пощастить, то, може, навіть завершу подорож до Терема Жаб за кермом автомобіля! Ну, й утру ж я тоді носа цьому Борсукові!
Він рішуче ступнув на шосе, щоб зупинити авто, яке їхало на невеликій швидкості, трохи пригальмувавши на перехресті з бічною дорогою. І раптом пополотнів, став блідий, як крейда, серце, обірвалося, коліна затремтіли й підігнулися, він весь знітився й скоцюрбився від гидкого болю в печінках.
Що з нього взяти, з нещасного звірятка? Адже де їхав той самий автомобіль, якого він викрав на подвір’ї трактиру «Червоний Лев» того фатального дня, коли почалися всі його нещастя! І люди в ньому були ті самі, за якими він стежив, обідаючи в трактирі! Він осунувся на дорогу безвладним, жалюгідним лантухом і розпачливо зашепотів:
— Це кінець! Тепер усе пропало! Знову кайдани і в’язниця! Знову камера! Черствий хліб і вода! Який же я дурень! Якого дідька мені заманулося ходити, не ховаючись, співати бундючних пісень та ще й зупиняти машини серед білого дня на широкому шосе, замість того, щоб дожидатися ночі та скрадатися манівцями?! Безталанний Жабо! Ой, злощасне звірятко!
Страховинний автомобіль повільно під’їжджав все ближче й ближче і нарешті зупинився за два кроки від Жаби. З машини вилізли двоє і підійшли до скуленої тремтячої, стражденної істоти, що лежала на дорозі, і один з них сказав:
— Дивись! Який жаль! Тут якась убога бабуся... певно, прачка... Зомліла просто на дорозі! Мабуть, у неї запаморочилася голова. Бідолашна! Може, вона не їла сьогодні. Давай заберемо її в машину і одвеземо до найближчого села — там, певно, у неї є родичі.
Вони обережно перенесли Жабу в автомобіль, посадовили на м’які подушки і поїхали далі.
Жаба почув, як вони співчутливо й прихильно говорять про нього, і зрозумів — його не впізнали. До нього почала повертатися хоробрість, і він обережно розплющив одне око, а потім друге.
— Поглянь! — гукнув один з пасажирів, — їй уже краще. Що то значить свіже повітря! Як ви себе почуваєте, мем?
— Спасибі за вашу ласку, — промовив Жаба кволим голосом. — Мені вже краще!
— От і гаразд, — сказав чоловік. — Тепер полежте спокійно і, головне, постарайтесь не розмовляти.
— Не буду, — мовив Жаба, — Тільки якби сісти на передньому сидінні, біля водія, мені було б легше дихати — там більше повітря, тоді стало б зовсім добре.
— От розумна жінка! — здивувався чоловік. — Звичайно, пересідайте.
Вони дбайливо допомогли Жабі пересісти на переднє місце, поруч з водієм. І рушили далі.
Жаба майже зовсім оговтався. Вмостився зручніше, подивився довкола, силкуючись подолати той трепет, те палке бажання, ту знайому жагу, що наростала в ньому й поступово геть заволоділа ним. «Це ж сама доля! — мовив він собі. — Навіщо ж опиратися? Навіщо силувати себе?» І він повернувся до водія.
— Перепрошую, сер, — сказав він. — Чи не були б ви такі ласкаві, щоб дозволити мені спробувати трошечки покерувати машиною? Я весь час уважно дивилася, як ви це робите, і, знаєте, мені здається, це досить легко й дуже цікаво... Було б так приємно розповісти родичам, що й мені доводилося керувати автомобілем!
Водій у відповідь так весело засміявся, що господар машини поцікавився, в чому річ. А коли дізнався, то на велику Жабину радість проказав:
— Браво, мем! Мені подобається ваша мужність. Дозволь їй трошки, тільки пильнуй, щоб чого не скоїлося.
Жаба нетерпляче переліз на сидіння, яке звільнив для нього водій, ухопив лапами кермо, вислухав з удаваною уважністю настанови, що йому їх давали, і рушив з місця, але спочатку повільно і обережно, бо постановив бути розважливим.
Пасажири позаду заплескали у долоні, і Жаба почув їхні схвальні вигуки:
— А в неї непогано виходить! Уявіть собі — прачка, а як добре веде машину! І це з першого разу!
Жаба поїхав швидше, тоді ще швидше, ще. За його спиною почулися застережливі голоси:
— Обережніше, прачко!
Але Жаба вже розпалився, і його понесло.
Водій намагався перешкодити йому, та
