Наказ лейтенанта Вершини - Василь Олександрович Лисенко

Юрко довго не міг заснути. Сам же рибалка казав своїм, що документи на вилов риби фальшиві. І нема кому закликати браконьєра до порядку. Навіть тато, боєць, який рубався з біляками, спасував… Не пішов перевірити папери в тих рибалок. Але ж дядько Денис перевірив і пішов мовчки до пристані. А сома браконьєри впіймають!

Юрко тихо встав, одягнувся, взяв у шухляді стола гострий ніж і подався на пристань.

Рибалки спали на березі, неподалік сонно погойдувався катер.

Юрко поклав у кущ шелюги штани та сорочку і тихо поплив до калабані. Намацав у воді сіть і почав її різати ножем. І раптом відчув, як вона напружилася і затремтіла в його руках. Сом таки потрапив у пастку. Юрко підплив до сома, обережно обрізав сіті і звільнив полонену рибину.

Уранці на березі зчинився справжній переполох. Білявий викликав міліціонера, обурювався, залякував:

— Я буду скаржитися! Хтось украв сіті! Це неподобство!

Міліціонер підійшов до триноги, навколо якої лежали порожні пляшки з-під горілки, порадив білявому:

— Менше треба пити, то й не будуть у вас сіті пропадати! І взагалі не подобаються мені ваші візити! Надто вже часто ви ловите рибу для наукових дослідів! Перевіримо, що це за досліди і кому вони потрібні.

Рибалка більше не з'являвся в Жовтневому, а тепер його чекає страта.

Розділ сьомий

ПРОПОЗИЦІЯ МАЄРА

Лейтенант Вершина разом з своїм помічником Леонідом Поухом опівночі залишили підземелля і пішли в штаб партизанського загону. Прослухувати Зоряну лишилися розвідники Рудий та Трофимов. Вони освоїлися в незвичній для них обстановці. Маєр переніс свій кабінет в ліве крило палацу, туди, де раніше знаходилася колгоспна контора, бібліотека, кабінет голови колгоспу. Зоряна майже цілий день мовчала. Маєр зранку і до шести годин вечора перебував у своєму кабінеті або перевіряв підготовку «чорних кентаврів». На випуск учнів школи «Вольф» мали прибути високопоставлені особи з Берліна та Києва. Про це довідалися розвідники з телефонної розмови між Маєром і бригадефюрером фон Лау, коли той серед ночі подзвонив у Зоряну кімнату. До школи «Вольф» прибували інспектори військ СС з Берліна, і Маєр запрошував їх в свою опочивальню на чашку кави. У Зоряній відбувалися довірливі розмови — і партизанські розвідники мали можливість проникнути в таємні плани фашистів.

До палацу з дня на день мав прибути високопоставлений чиновник з відомства Гіммлера — фон Дітріх. Цей фашист, колишній учитель Маєра, підтримував його, захищав від нападів суперників. Приїзд Дітріха затримувався. Але він мав обов'язково прибути і розповісти про надзвичайно цікаві події. На ту зустріч лейтенант Вершина покладав великі надії. Генерал Дітріх відповідає за таємне будівництво на Татарському острові, він особисто знає Консула, під його керівництвом перебували розвідувальні школи, в тому числі і шпигунська школа «Вольф».

Вершині не хотілося залишати підземелля без свого нагляду. Зараз йому доручено знищити ворожих диверсантів, не дати їм можливості потрапити в тил наших військ. У загін мала прибути група особливого призначення, доставити магнітні міни, вибухівку, автомати, боєприпаси, але вона потрапила в засаду і загинула. Тепер треба було сподіватися лише на свої сили. Лейтенант разом з Поухом до найдрібніших деталей продумали наступну операцію по знищенню «чорних кентаврів», погодили її в штабі партизанського загону. Вершина уявляв проведення цієї операції, хоча в ній не була ще остаточно вирішена одна важлива ланка. Партизанські розвідники дізналися, що «чорні кентаври» вирушають на аеродром о четвертій годині ночі, що їх супроводжуватиме інспектор військ СС Зіферт. Дата від'їзду диверсантів лишалася невідомою. Тепер відома й дата від'їзду випускників школи «Вольф» на аеродром — п'яте липня 1942 року. Маєр і Зіферт прийдуть по вишиванки четвертого липня. А під час телефонної розмови Маєра з фон Лау пощастило дізнатися, що «кентаври» мусять залишити школу «Вольф» не пізніше п'ятого липня. Така вказівка особистого представника Гіммлера групен-фюрера фон Блюмеля. Тепер все стає на свої місця. Необхідно закінчувати підготовку операції по знищенню «чорних кентаврів». Часу лишилося небагато, а ще необхідно оглянути Кам'яний Ріг і привезти з Києва магнітні міни.

Лейтенант вирушив до штабу, щоб погодити з командиром загону деталі майбутньої операції. Прискорив цей похід і несподіваний десант наших парашутистів під селом Руднею. Що це за десант? Чому командування наших військ не повідомило про нього партизанський загін? Адже група особливого призначення підтримує постійний зв'язок з Великою землею. І чому десант було скинуто під селом Рудня, в якому розміщено батальйон військ СС дивізії «Вікінг»? Цей батальйон прикриває підступи до Татарського острова. Хто ці парашутисти? Чому серед них опинилися мешканці села Жовтневе? Чи це випадковість, чи навпаки — продумана і запланована акція? Як трапилося, що й ця група парашутистів потрапила у ворожу засаду? Частину парашутистів знищено, частина потрапила в полон. Про цю подію необхідно терміново повідомити командиру партизанського загону Михайлу Сергійовичу Коваленку. Можливо, тут чергова провокація. Але навіщо гітлерівці перестріляли половину своїх агентів? Чи, може, тут знову показав свої щупальці Консул? Як йому щастить протягом тривалого часу діяти безкарно і завдавати партизанам та підпільникам болючих ударів? Одна група Максима чого варта? Найкращих розвідників послало командування наших військ на допомогу партизанам, а парашутисти потрапили в засаду…

Небезпечна ланка в операції по знищенню «чорних кентаврів» — Кам'яний Ріг. Тут партизанів може підстерігати смертельна небезпека. Маєр повідомляв фон Лау, що «пташок» буде охороняти рота автоматників і чотири танкетки. Для знищення диверсантів та їх охорони необхідно мати роту партизанів. І тут у пригоді може стати Кам'яний Ріг. Аби лиш про це не дізналася ворожа розвідка.

Лейтенантові не йде з думки проклятий Консул. Майже рік діє підступний ворог. І Люсю, дочку лейтенанта, і її подруг погубив він. Звідки йому стало відомо про наших підпільниць на ворожому аеродромі? Як міг Консул дізнатися про прибуття групи Максима, про місце приземлення десанту? Про цю таємницю знали тільки командир загону Коваленко, начальник штабу Макаров, радистка Катя і він, лейтенант Вершина. Текст радіограми про прибуття групи Максима став відомий Маєру. І передав його Консул. Про це дізналися розвідники, прослуховуючи Зоряну кімнату, але було вже пізно. Як Консул проникає в найважливіші партизанські таємниці, лишається нез'ясованим.

Дорога до партизанського табору Вершині і Поуху відома, але треба бути обачними. Перейшли грузьке болото і вийшли в сосновий бір. Над ними журливо шуміли сосни, шурхотіла глиця. Лейтенант прислухався до шерхоту глиці і пригадував своє дитинство, невеличку чепурну хатину, високі, стрімкі сосни. І прадід, і дід, і батько Вершини — лісники. Садили та вирощували ліс, заробляли в