Наказ лейтенанта Вершини - Василь Олександрович Лисенко

Парашутисти були одягнені в приношені гімнастерки, теплі ватяні штани, бушлати, взуті в забрьохані болотом кирзові чоботи. У Павла Грома баговиння на штанях, на гімнастерці, навіть на обличчі. Мабуть, довго довелося парашутистам відходити болотом, відбиватися від есесівців.

Дружина Павла Грома затихла, неголосно промовляла цо сина:

— Це твій тато, Павлушко! Він до нас поспішав. А його вбили! Запам'ятай, синку, свого тата, запам'ятай!

Кремезний есесівець знову вибрався на бронетранспортер:

— Більшовики посилали своїх бандитів чинити диверсії. І за цей злочин нападники покарані. Але ми караємо лише винних! Хто хоче, може взяти загиблих і поховати. Нам не пощастило знищити всіх парашутистів, кілька розбійників це вештається в навколишніх лісах. Якщо хтось з них з'явиться додому, ви мусите негайно повідомити поліцію. За переховування парашутистів винні і їх родини будуть розстріляні! Зараз ви мусите оглянути полонених. Їх теж повинні впізнати. Можливо, що серед них є мешканці вашого села або сусідніх сіл. Про це необхідно повідомити німецькі власті!

З чорного фургона есесівці виштовхнули на майдан дванадцять парашутистів із зв'язаними за спиною руками. Ті ледве трималися на ногах. У багатьох були наспіх перебинтовані рани, на почорнілих, вкритих баговинням гімнастерках виднілася запечена кров.

Люди поволі підходили до полонених, з острахом дивишся на їхні неголені обличчя і швидко відходили, поступалися місцем іншим. Чорнява молодиця приглянулася до високого білявого парашутиста і скрикнула:

— Ой господи, рибалка з Києва! Він часто в нашому селі бував! Микола Гнатович Пістряк! Я ж його добре знаю! І дружина його в наше село не раз приїздила!

Юрко глянув на парашутистів і зразу впізнав знайомого рибалку. Голова його була перев'язана, на босих ногах позасихало баговиння, руки полоненого були скручені колючим дротом. Він байдуже дивився на насторожених есесівців, на свої босі ноги; на схудлому, знеможеному обличчі не було ні страху, ні відчаю. Лише зневагу і презирство висвічували його очі, коли перед ним зупинялись фашисти.

Так, це був рибалка з Києва, його Юрко запам'ятав, хоча парашутист, мабуть, не пригадує Юрка. Та й як би він міг його пам'ятати, коли зустріч була ще позаминулого літа! І тепер вона така несподівана! Відважно, мабуть, воював цей десантник, бо тільки йому скрутили руки колючим дротом.

Знайомий рибалка спокійно заговорив до людей:

— Не треба плакати! Це ж війна, а на війні всяке буває! Не плачте! Хай фашисти не бачать ваших сліз!

Кремезний есесівець підняв руку, гукнув:

— Ми будемо судити цих бандитів! І всі вони будуть скарані на цьому майдані. Про день страти вас повідомить поліція. А зараз — працювати!

Приголомшені люди мовчки розходилися з майдану.

Юрко пригадував: позаминулого літа цей рибалка приплив до Жовтневого на невеличкому катері. З ним прибуло чоловік десять. Почали ставити сіті, хоча в той час вилов риби було заборонено — нерест. У селі говорили, що прибули вчені з якогось науково-дослідного інституту і ловлять рибу для проведення дослідів. Здавна жив у глибокій калабані поблизу пристані величезний сом. Сільські рибалки не раз намагалися впіймати його, закидали в калабаню гострий гак, причепивши на нього засмажену курку або качку. Сом з'їдав принаду і не ловився. Рибалки вирішили поставити на сома міцні сіті, але дядько Денис, начальник пристані, вилаяв їх, наказав забрати снасті. Ловити рибу сітями рибалкам-любителям суворо заборонено. Отак і жив сом у калабані поблизу пристані під захистом дядька Дениса.

Юрко на світанку взяв вудки, сів у човен і поїхав ловити рибу до пристані, де впала у воду стара верба. Прив'язав човен до вербової гілляки, закинув вудку, чекав кльову. Раптом неподалік хлюпнула вода і випірнула здоровенна чорна голова з довгуватими тоненькими обвислими вусами. Потім з'явився гладкий тулуб. Сом блаженно вигрівався в теплій мілинній заводі.

Юрко сидів непорушно, ніби закам'янів, уважно стежив за несподіваним сусідством. Такого дива хлопець не бачив ніколи.

Над річкою прозорим маревом снувався туман, білим клоччям повисав на вербах, плавав між прибережними очеретами і поволі танув у променях вранішнього сонця.

Юрко ворухнув отерплою ногою, човен гойднувся, хлюпнуло весло — і сом зник на глибині.

Наїжджі рибалки поставили сіті навколо калабані. До них підійшов дядько Денис, наказав, щоб вони забрали снасті і не займалися браконьєрством. Тоді високий білявий рибалка, оцей парашутист, дістав з кишені папери, показав їх дядькові Денису і лагідно сказав:

— Спасибі, що захищаєте рибні багатства, стоїте на варті державного добра. Але ми не браконьєри. Риба нам потрібна для дослідів. Учені мусять знати, в якому стані риба і як йде на нерест, скільки ікринок може вона викинути. Все це, товаришу, дуже важливо.

Дядько Денис повернув папери білявому і пішов до пристані.

Білявий зачекав, поки дядько Денис відійде подалі, і сказав своїм:

— Денис Павлович Горицвіт! Мій давній знайомий! Недремний захисник природи. До речі, колишній червоний партизан і депутат районної Ради, але й ми не ликом шиті. У нас є дозвіл на вилов риби для проведення важливих наукових дослідів. І все це придумав я, Пістряк! Зараз ми наловимо риби, зваримо юшку, привеземо трохи судачків додому. Не мине наших сіточок і сом! І тут Овдій Трохимович приготує нам смачний балик. І проведемо великий сабантуй, так би мовити, на науковій основі. Усе, шановні, треба робити так, щоб не порушувати закон. Закон необхідно мудро і розумно обминати і ні при яких умовах не вступати з ним в суперечку.

Юрко слухав базікання білявого рибалки і кипів від обурення.

Настрій у Юрка зіпсувався. Не рибалки, а розбійники. І сома жаль! Дочекавшись обіду, Юрко змотав вудку, вийшов на берег. Коли проходив повз рибалок, які доїдали юшку, невисокий щуплий чоловік підкликав його до себе:

— Хлопчику, візьми порожні пляшки, здай їх у крамницю і купи собі морозива або цукерок!

Юрко зупинився, глянув зневажливо на білявого і кинув:

— Самі здайте ті пляшки і на виручені гроші влаштуєте собі сабантуй!

Вдома Юрко розповів про рибалок татові.

— Ходімо поговоримо з цими рибалками! — одягнувшись, сказав тато.

Мати заступила йому дорогу:

— Не йди, не треба!

— Чому?

— Нічого ти не доведеш, лише зайва колотнеча буде! Ти ще й винен будеш! Скажуть, що заважаєш провадити наукові досліди! І в них знайдеться немало захисників. Скрипалева сестра якось розповідала мені, що цей рибалка має дозвіл ловити рибу під час нересту. Він і Скрипалю сіті дістає. А той ловить рибу і постачає її Шарпинському!

Тато зняв піджак, ніяково сказав Юркові:

— Мабуть, нічого ми тут не вдіємо! Правду мама каже.