Чаклунка з останньої парти - Тамара Крюкова

— Дуже радий. Дуже радий. Чого ж ви стоїте? Проходьте. Питимемо чай. Я, ніби знав, купив вафельний тортик, — привітно запросив гостей Никанор Іванович.

Усередині будинок був схожий на майстерню. Йому вочевидь бракувало жіночих рук. Никанор Іванович заметушився і почав прибирати розкидані інструменти.

— Вибачте, у мене тут не прибрано. Люблю, знаєте, на дозвіллі помайструвати.

— Нічого, нічого. Все дуже мило. У вас чудовий будинок. Тут так легко дихається, — щиро сказала Августина.

— Дідусь винахідник. У нього навіть грамота є за допомогу в освоєнні космосу, — хвалився Вася.

— Що ви кажете! — захоплено вигукнула Августина.

— Пусте. Діла давно минулих днів, — зніяковів Никанор Іванович. — Давайте я пригощу вас чудовим вишневим варенням. З наших вишень.

Він відкрив лючок у підвал, але ойкнув та так і залишився стояти зігнувшись у три погибелі.

— Здається, я вчасно, — посміхнулася Августина і взялася до нового пацієнта.

За п'ять хвилин Никанор Іванович з подивом розігнув спину і, потираючи поперек, вигукнув:

— Та ви просто чарівниця!

Августина злякано притисла палець до вуст і прошепотіла:

— Тсс! Дуже прошу вас нікому про це не говорити.

— Ви тримаєте свій цілительський дар у таємниці? — здивувався Никанор Іванович. — Та це просто злочин!

— Люди на цьому великі гроші заробляють, — уставив Вася.

— Справді? — щиро здивувалася Августина. — А я думала, що можна заробити лише вантаженням-розвантаженням.

— Ви, далебі, жартунка. Який з вас вантажник з вашою тендітною комплекцією?! — розсміявся Никанор Іванович.

— Ой, що це?! — скрикнув раптом Вася.

Біля дверей сиділа дивна рептилія і старанно жувала тапочок.

— Це Яків Еммануїл Феліциус, — відрекомендувала Липочка свого вихованця. — Треба ж, він од усіх ховався, з торбинки носа не показував, а тут сам виліз.

— Кльовий звірик! Варан? З крильцями. Я такого ніколи не бачив. На дракона схожий.

— А може, це і є дракон? — обережно промацала ґрунт Липочка.

— Хотілося б, але, на жаль, дракони бувають лише в казках, — зітхнув Вася.

«Ну й відсталий світ! Ані чаклунства, ані драконів», — подумала Липочка, але переконувати нікого не стала.

— А що він їсть?

— Усе, окрім м'яса, — сказала Липочка.

— Зрозуміло. Травоїдний.

Феліциус вирішив, що хлопчик натякає на його образливе прізвисько, і обурено засопів. Липочка зрозуміла вихованця без слів і поправила:

— Вегетаріанець.

— А давай звати його Дракончик. Адже схожий, — запропонував Вася.

Так у людському світі здобув визнання бодай один дракон.

Поки Никанор Іванович з Августиною накривали на стіл, а Вася годував дракончика, Липочка побачила на письмовому столі дуже дивне віконце, у якому мерехтіли зірочки. Вони виникали з чорноти, гасли, а на їх місці з'являлися нові. Видовище зачаровувало. Але найдивніше — ззаду віконця жодних зірок не було. Та й звідки їм було взятися серед білого дня! Спантеличена Липочка звернулася до Васі:

— Що це?

— Монітор.

— Що таке монітор?

— Ну, частина комп'ютера.

— Що таке комп'ютер?

— Ти що, комп'ютерів ніколи не бачила? — Вася недовірливо втупився в Липочку.

Дівчинка похитала головою.

— Приколюєшся, — не повірив Вася.

— Чесно. У нас їх немає.

— Ну ти й динозавр. Як же ти живеш без компа?

— А як ти живеш з компом? — поцікавилася дівчинка.

Цього дня Липочка дістала урок з інформатики і довідалася, що чаклунство тут є, але зовсім не таке, як у Вернисвіті.

День пролетів непомітно. Нікому не хотілося прощатися.

— Ми вас проведемо, — галантно запропонував Никанор Іванович.

— Спасибі, не треба, — відмовилася Августина.

— Чому ж? Не можна двом чарівним дамам так пізно ходити вулицею самим. Де ви зупинилися? — наполягав дід.