Чаклунка з останньої парти - Тамара Крюкова

— Ні, так діло не піде. Ти що? Люди через тебе приїхали. Станеш знаменитістю. Може, і нас покажуть. Я тебе нікуди не відпущу, — сказав Миколайович.

Августина зрозуміла, що він не жартує. Треба було діяти хитрістю.

— Я не можу з'явитися перед усіма в такому вигляді. Мені треба поправити зачіску і причепуритися, ви ж тонка людина і розумієте.

Вона змовницьки підморгнула і обдарувала Миколайовича широкою посмішкою. Вантажник розплився у відповідь.

— Ну це зовсім інша річ. Побіжу скажу, що ти зараз будеш, — сказав Миколайович.

Августина швидкою ходою попрямувала у бік жіночої вбиральні. Витончена людина Миколайович поглянув їй услід і філософськи промовив:

— Ех, баба вона завжди баба.

За короткий час відсутності бабусі Липочка не встигла ні в що ускочити і нічого накоїти. Вона якраз доїдала морозиво і подумувала, чим би їй зайнятися, коли Августина, засапавшись, підбігла до неї. З її вигляду дівчинка відразу зрозуміла, що сталося щось жахливе.

— Що таке? — запитала дівчинка.

— Нам треба негайно звідси забиратися, — коротко кинула бабуся, і вони подалися геть.

Зніматися з місця, яке вони лише почали обживати, було шкода. Бідних мандрівниць знову чекала невідомість. Вони все далі відходили від вокзалу, що гостинно їх прихистив.

— Це якийсь божевільний світ. У ньому стільки людей, і неможливо загубитися, — засмучувалася Августина.

Грошей після сніданку майже не залишилося, але Августина якнайсуворіше заборонила Липочці підробляти банкноти. Після довгих пошуків старенькій удалося найнятися розвантажити машину мішків з цементом. Цю зарплату Августина вирішила витрачати ощадливіше. Вони на ходу поїли коржики із сиром і навстоячки випили чаю біля високих столиків.

Як на зло, погода зіпсувалася. Небо набубнявіло сірими, повстяними хмарами. Задріботів дощик. Побачивши сходи, що вели під землю, вони вирішили, що там можна сховатися від дощу. За турнікетом їх чекали диво-сходи, які бігли самі по собі, навіть ноги переставляти не треба. Але справжній сюрприз чекав їх внизу. Виявилося, під землею теж ходять потяги. Після ночі, проведеної на вокзалі, Августина ставилася до них як до рідних і мало не розплакалася від розчулення, коли побачила рейки і состав, що рухався по них.

Вони сіли у вагон. Після безсонної ночі і напруженої роботи Августина клювала носом. Помітивши, що бабуся задрімала, Липочка дістала Щоденник Бажань. Бабуся не схвалила б її вчинок, але Липочка розуміла, що без чаклунства їм не обійтися. Вона знайшла чисту сторінку і написала: «Хочу, щоб ми з бабусею і дракончиком сьогодні знайшли притулок».

У Василя Єрмолаєва видався не найкращий день. Після прочухана у директора він похнюплено плентався додому. Він так і не зміг придумати хоч якоюсь мірою логічне пояснення тому, що у тітки Асі опинився пульт від «літаючої мітли». Він міг загубити його в тисняві на вході до школи, але тоді пульт лежав би коло дверей, і тітка Ася не могла б активувати мітлу. Голова пухла від думок.

Змирившися з тим, що ця головоломка йому не до снаги, Вася спробував розвіятися. Кажуть, у кожному поганому явищі є позитивний бік. Відшукати хоч би щось приємне в сьогоднішньому дні було так само непросто, як знайти нафту на Красній площі. Та все ж Вася знайшов кілька причин порадіти. По-перше, діда не викликали до школи. По-друге, фізкультурник дав на один день перепочинок. По-третє, у діда сьогодні пенсія, і він напевно купив торт. І, нарешті, сьогодні має дзвонити мама. Правда, Вася не знав, добре це чи погано.

Після розмови з нею він ще гостріше відчував, що вони чужі. Одні і ті ж завчені питання: як успіхи, як навчання, чи добре вони харчуються. І відповідь, що не претендує на оригінальність: «Добре». А що ще він міг сказати? Про винаходи краще мовчати. Якщо мама дізнається про наслідки його творчості, вона в усьому почне звинувачувати діда, і вони знову посваряться.

Вася минув висотки, перейшов через дорогу і опинився на тихій Вишневій. Біля скверика його караулив Макс. Ймовірність того, що Ливнєв опинився тут випадково, була один на мільйон. Макс жив у багатоквартирному будинку навпроти школи, і тут йому нічого було робити.

— Ну шо, Гаррі Поттер, колися! Перед директором на мітлі катався? — глузливо запитав Ливнєв.

Вася пустив його глузливе запитання повз вуха. Макс торочив далі:

— Кльовий прикольчик під назвою, як Васька від сметани відучували. Все, Єрмолаєв, масниця кінчилася. Прийшов твій чорний день.

І тут Васю немов осяяло. Він зрозумів, хто його підставив. Залишалося загадкою, як Ливнєву це вдалося, але в