Наказ лейтенанта Вершини - Василь Олександрович Лисенко

Лейтенант підійшов до стіни, знайшов замащені крейдою зірочки, сказав:

— Зараз я покажу своє підземне господарство, бо бачу, що тобі не терпиться поглянути на мою знахідку.

Вершина натис на зірочки — і в підлозі, викладеній почорнілим дубовим паркетом, відчинилася чотирикутна масивна ляда. Іван Петрович освітлив ліхтариком чавунні східці:

— Іди, Юрку, за мною слідом, тримайся за поручень. Підземелля глибоке, а східці дуже круті.

Вузенькі чавунні східці, такі ж, як і під Зоряною кімнатою, привели в просторе приміщення. Посередині кімнати стояв круглий стіл, на ньому — блискучий підсвічник з товстими свічками, за столом — широке дерев'яне ліжко з червоного дерева, поряд — висока шафа. На стінах висіли оленячі та лосині роги, рушниці, шаблі.

Лейтенант підняв ліхтарик, освітив стіну, під якою стояло ліжко. На ній були намальовані портрети панів в барвистому одязі. Серед них виділявся чоловік з видовженим вилицюватим обличчям, проникливими очима та масивним підборіддям. Під рівним, ніби виточеним, носом темніли довгі вуса, припорошені сивиною.

— Наш старий знайомий, — пояснив лейтенант, — Ігнатій Хоткевич, той, що перебудував палац, обладнав колишні виробки, наказав поставити в підземеллі хитромудрі замки. Це він погубив Червону Красуню та її нареченого Тимофія Кушніра.

Вершина повернув ліхтарик і освітив зажурене личко Червоної Красуні. її погляд був звернений кудись у безвість; здавалося, що дівчина дивиться і нічого не бачить.

— Під кожним портретом, — пояснив лейтенант, — є підпис, хто саме зображений у цьому підземеллі, і дата намалювання. Червона Красуня — дівчина-кріпачка з вашого села Катерина Загорулько, і намалював її художник в 1817 році. У час дикого розгулу кріпосників. Так що ми тепер знаємо ім'я, прізвище цієї дівчини. А таємниця, яку оберігає Червона Красуня, так і лишається невідомою.

Іван Петрович повернув ліхтарик і освітив протилежну стіну. Промінь вихопив з темряви величну постать козака Мамая в червоному одязі, з бандурою в дужих засмаглих руках. Постать Мамая теж була всіяна мідними блискітками.

— Звідси, — показав Вершина ліхтариком на козака, — підземний хід веде в Самусів ліс. Проліг він до печери, що знаходиться на березі озера. Оце і все моє господарство.

— І більше ви нічого не знайшли?

— Знайшов. У шафі натрапив на літопис села Відрадне. Написав його кріпак пана Хоткевича Данило Путята. У літописі триста сторінок. Триста телячих шкур пішло на виготовлення цієї книги. Так написано в передмові. Є там розділ і про будівництво палацу, докладна розповідь про його історію. Є опис старих каменоломень, згадка про Шляхетське болото, але нічого не говориться про підземний лабіринт під палацом. — Лейтенант глянув на годинник, сказав заклопотано: — Забалакалися ми з тобою, Юрку…

О першій годині ночі Юрко підійшов до Мавршюго дуба. Лейтенант і ще якийсь чоловік чекали на нього. Лугом пішли до яру. Ніч видалася темна, на небі не було жодної зірки. Земля дихала теплом, вільгістю, почав сіятися дрібний дощ. Поволі спустилися в яр. Неподалік, за кам'яним муром, темнів старий парк. Між стовбурами дерев вимальовувались освітлені вікна палацу. Десь тут був водоспуск — широка цементна труба. Тільки знайти його в темряві не просто. Після тривалих пошуків пощастило намацати в кущах дерези засипаний прілим листям холодний цемент.

— Тут, — прошепотів Юрко. Лейтенант розсунув колюче галуззя, боком просунувся в отвір. За ним рушив Юрко. Незнайомий трохи постояв біля входу до водозливу, прислухався і теж пішов слідом.

У водоспуску стояло затхле, вологе повітря.

Вершина зупинився, присвітив ліхтариком. Незнайомий партизан наблизився до Вершини, і Юрко впізнав молодшого лейтенанта міліції Леоніда Поуха. Вперше Юрко зустрівся з ним після того, як червоноармійці намагалися захопити на горищі палацу пана Хоткевича та сільського аптекаря Сиволапа.

Цементна труба виходила в прямокутний кам'яний колодязь. До стінки колодязя була прикріплена металева драбина. Лейтенант поторсав її, погасив ліхтарик і почав поволі підніматися по слизьких щаблях. Несподівано голова Вершини вперлася в чавунну решітку. Лейтенант спробував підважити її плечем, зрушити хоч трохи з місця. Решітка лежала міцно. Вершина дістав ліхтарик, ввімкнув його — в колодязі знову спалахнуло синє світло.

Тепер можна було оглянути чавунну решітку. Так, як і казав Юрко, на ній було вибито кілька перетинок. На решітці лежало пріле листя, сухе паліччя, сміття. Лейтенант спробував просунути голову в пролом — і зразу ж відмовився від своєї затії. Дорослому через цю решітку не проникнути. Цікаво, як же з цієї труби вибирався у палац Сиволап? Можливо, і тут є замаскований підземний хід. Вершина ще раз обмацав рукою пролом у решітці. Юрко зможе, хоча теж треба перевірити.

Лейтенант поволі спустився на дно колодязя і сказав Юркові:

— Решітка міцно прикріплена до стінок колодязя. Зрушити її не можна. Спробуй, чи пролізе твоя голова.

— Пролізе, Іване Петровичу, — пошепки відповів Юрко, — я ж знаю! Ще минулого року навесні ми пробиралися цією трубою в парк.

Юрко взяв ліхтарик, спрямував світло на металеву драбину і поволі піднявся до решітки. Вчепив ліхтарик за ремінну петлю на ґудзик і, ставши обома ногами на слизький щабель, легенько протиснув голову в пролом. Над головою злегка зашаруділо перепріле, спресоване листя.

— Пролізеш? — спитав лейтенант.

— Пролізу, Іване Петровичу.

— Тоді все в порядку. Давай швидше виходити з цієї затхлої пастки.

Назад іти було значно легше. Труба похило спускалася на дно яру. Лейтенант зупинився біля виходу з водоспуску, зачекав, поки вийшли Юрко та Поух, розправив галуззя дерези. Сіявся теплий рясний дощ. Стежкою підійшли до хати лісника Трохима Свічки, і Вершина тричі стукнув у шибку. Через хвилину відчинилися двері і пропустили нічних гостей. У хатині лейтенант сів на ослін:

— Ніби копу жита змолотив, поки пройшов по тій трубі. Дуже важке та сперте в ній повітря.

Юрко, ввійшовши, зупинився біля порога:

— Піду додому! Скоро почне світати.

— З товаришем Поухом ви знайомі? — затримав його лейтенант. — Можливо, вам разом доведеться виконувати важливе завдання. Через цю трубу треба буде проникнути в парк. Пам'ятай про операцію «Юберашунг». Ця несподіванка може розпочатися з дня на день. І нам треба бути готовим.

Розділ шостий

ДЕСАНТ НАД ЧОРНИМ ЛІСОМ

У неділю приїхав староста, забіг у хату, сполохано запитав матір:

— Юрко дома?

— Дома.

— Потелефонував комендант, наказав наловити на вечір риби, бо приїхало в район велике начальство. Я оце кручуся, Маріє, перед німцем, як дзига, а життя мене не веселить! І хутір не світить, і люди на мене вовками дивляться, і німець косо позирає, бо й те не так, і інше не виходить!