Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 - У мене достатньо роботи і без прибирання за великим брудним псом! – казала вона знову і знову. – Я не звикла до собак. Шерсть та брудні сліди! Я не можу це робити! Він вихований? Так? І ти очікуєш, що я буду його кормити?

 Це було перемішано із скаргами місіс Сток про пору, в якій прийшов Ейдан.

 - І твій ланч повістю зіпсувався! Найкраща печінка та бекон, які ти коли-небудь їв, ціла тарілка, повністю зіпсовані! Зруйновані! Подивись сюди! Подивись сюди! – Вона помахала образливим ланчем перед носом Ейдана. Він був схожим на чорну підошву, трохи пожовану собакою. – Лише подивіться – проголосила місіс Сток.

 - Рольф може це з’їсти, - запропонував Ейдан.

 - Яке марнування! – заперечила місіс Сток. – Годувати бездомних собак лише тому, що ти відносишся до будинку професора, як до готелю і приходиш коли тобі захочеться! А він вихований? Так?

 В цей час Ендрю та Сташ прийшли на кухню, а Шон і містер Сток дивилися крізь вікно над раковиною. Ейдан почав сподіватися, що скоро відбудеться декілька землетрусів, які розкриють дірку у підлозі та проковтнуть його та Рольфа. Він впав на коліна перед Рольфом.

 - Ти вихований? – терміново прошепотів він. Рольф благально подивився та ледь кивнув. – Він вихований, - сказав Ейдан. Але його голос потонув у інших.

 Шон сказав:

 - Яка мила собачка, Тітонька.

 Сташ сказала:

 - Я знаю, на ньому немає нашийника, але він у гарному стані. Він має комусь належати. Ти просто не можеш взяти його, Ейдане.

 А містер Сток сказав місіс Сток:

 - О, припини свій шум, жінко. Старий містер Брендон тримав двох спанієлів протягом багатьох років. Ти ніколи не помічала тих собак, на відміну від мене. Вони весь час закопували свої кістки під моїми томатами, обидва. А ти весь час давала їм кістки.

 Місіс Сток так гучно заперечувала, що Ендрю забрав Ейдана та Рольфа з галасу та зачинив двері свого кабінету за ними трьома.

 - Ось, що, Ейдане, - сказав він. – Я знаю це прекрасний пес, але майже напевно, він комусь належить і…

 - Не належить, - сказав Ейдан. – Він не пес. Покажу йому, Рольф.

 Рольф кивнув, потрясся і стисло поганявся за хвостом. Наступної миті, він став лавиною жовтого туману, закрученого по купі історичних брошур, і ще через мить, він став маленьким хлопчиком, який дивився на Ендрю великими, стурбованими собачими очима.

 - Будь-ласка, візьміть мене! – попросив він гарячливим голосом.

 Ендрю зняв окуляри та витріщився на нього.

 - О, - сказав він. – Гадаю, це дещо змінює.

 - Він пес-кулака, - пояснив Ейдан. – Він не може нікому належати, бо насправді є особистістю. Але він хоче залишитися тут і я хочу його узяти. Будь-ласка?

 - Тобі більше подобається бути собакою чи хлопчиком? – запитав Ендрю у Рольфа.

 - Собакою, - сказав Рольф. – Так легше. – Він знову розчинився у тумані та став псом, благально шкребучи ногу Ендрю однією великою, вологою лапою.

 Ну, подумав Ендрю, собак легше пояснити, ніж хлопчиків. Раптом він згадав, що другій кінь у результатах скачок називався Собачі Дні. Мабуть, їм судилося прийняти Рольфа. І третій кінь, Важка Королева, повинен посилатися до Мейбл WPC92. Метод Сташ стосовно передбачення майбутнього дійсно спрацював!

 - Добре, - сказав він, змирившись із Рольфом. – Я піду і врегулюю це із місіс Сток. Якщо я зможу.

 Через півгодини, Рольфу дозволили з’їсти зіпсований ланч Ейдана, який, здається йому дуже сподобався, поки сам Ейдан з’їв більшу частину хліба із медом. Місіс Сток залишилась лише настільки, щоб встигнути зробити сир із кольоровою капустою із старої кольорової капусти, яку забули позаду комори, перш ніж забрати Шона та піти скаржитися Тріксі.

 - Я би хотів такого, - задумливо сказав Шон через плече, коли місіс Сток витягла його.

 Містер Сток помахав вказівним пальцем перед Рольфовим носом.

 - Будь-яка кістка у моєму городі, - сказав він, - і я прийду за тобою з лопатою. Зрозумів? – Рольф смиренно кивнув, трохи скосивши очі від пальця.

 Тоді Ендрю пояснив справу Сташ. Якщо б хто-небудь сказав йому місяць тому, думав він, що він буде серйозно казати милій юній секретарці, що зараз у них залишився пес-кулака, він би виказав абсолютну зневагу. І навіть більшу невіру, що Сташ прийме цю інформацію досить спокійно. Вона повернулася до Рольфа.

 - Це пояснює, чому наш гість завжди з’їдав м’ясні залишки з нашого барбекю? – запитала вона. Рольф сором’язливо опустив очі та не заперечував. – Отже, це все-таки не була лиса, - сказала Сташ. – Ну, зараз ти живеш не без зручностей. Тож добре поводься. 

 Після цього, Рольф та Ейдан розділили сир із кольоровою капустою. Сташ пішла додому, а Ендрю залишився, спостерігаючи два великі пастернаки.

 - Твоя бабуся коли-небудь вчила тебе, як готувати пастернак? – запитав він Ейдана, радше жалібно.

 - О, так, - сказав Ейдан, збираючи порожні тарілки. – Пастернак із вершками чудовий. Ви варите їх, потім кидаєте їх у міксер із перцем та сіллю і багато масла та вершків. Показати Вам?

 - Будь-ласка, - сказав Ендрю. - Думай про це, як плату за Рольфа.

 Тож, Ейдан помив пастернак – що, як він думав, було більше схоже на купання чиїхось ніг у ванній – і залишив одного для Гроіла. Потім він знайшов найгострішого ножа місіс Сток та спробував порізати іншого. На першому ж розрізі, ніж занурився у пастернак та застряг. Ейдан тягнув та смикав, але ніж відмовлявся рухатися.

 - Ви не могли