Янові скарби - Роджер Пілкінгтон

Пошлю їх трамваєм на Зебрюгге. Зупинка он там, за набережною.

— Прекрасна ідея! — захоплено мовив Майкл.

— Коли трамвай рушить, — вів далі бельгієць, — я підніму прапор на мачті біля бензоколонки. Тоді ви повернете назад і через гавань пройдете прямо до шлюзу.

— Чудово! — Але Пітерові одразу спала на думку ще одна перешкода. — Чи потрібні нам у доках паспорти?

Доглядач засміявся:

— Для тих, хто прибув рейсовим пароплавом, паспорти потрібні. А хто на яхтах — ні. Ніяких паспортів.

Так і вирішили. Пітер заплатив за бензин англійськими грошима, подякував доглядачеві й потис йому руку. Він також описав прикмети моряків, а потім переніс повні каністри на борт катера. Бензин з двох каністр він вилив у бак.

— У нас буде багато часу, так що решту роботи відкладемо на пізніше, — сказав він.

Тим часом як Майкл пояснював дівчатам план дій, Пітер запустив мотор і пересвідчився, що він прекрасно працює. Тільки-но він підняв ялик на катер, як Майкл, котрий стежив за набережною із стернової рубки, прошепотів крізь кормове вікно:

— Вони йдуть по набережній. Помітили нас, бо дивляться в наш бік. Білл показує на нас рукою.

— Гаразд. Я скажу дівчатам. Але хай ніхто не дивиться на моряків, ясно? Щоб вони не здогадалися, що ми їх помітили.

Пітер перевів мотор на малі оберти і зараз чекав, поки моряки підійдуть до самого входу на яхтову пристань. Як тільки вони ступили на те місце, він уперся гаком у причал і відштовхнув «Норця» від плашкоута. Потім постукав у вікно стернової рубки, і Майкл після цього заздалегідь умовленого сигналу відкрив дросельну заслінку і дав «Норцю» повний хід уперед.

Керол і Джіл спостерігали з-за завісок кормової каюти. Коли катер огинав пірс, вони побачили, що моряки чимдуж кинулися бігти до плашкоутів. Їм назустріч, ніби зовсім випадково, йшов доглядач, засунувши руки в кишені.

Пітер подумав, що вони нічого не втрачають, якщо зіграють свою роль до кінця. Він велів Майклові вивести «Норця» на середній швидкості з порту і далі прямувати вздовж берега на Зебрюгге. Тільки-но катер загойдало на хвилях відкритого моря, Пітер, не зважаючи на дрібний дощик, присів навпочіпки на палубі і, ніби між іншим, раз у раз поглядав назад. Минуло кілька хвилин, перш ніж він побачив прапор, який ривками піднімався на сигнальній мачті басейну. Пітер ще раз постукав у вікно і показав на прапор.

— Ур-ра! — радісно відповів Майкл. — Сподіваюсь, вони залюбки покатаються на трамваї. — І він різко повернув штурвал ліворуч і знову помчав у порт — цього разу на повній швидкості.

Прямуючи до великого шлюзу, вони йшли повз яхтову пристань. Доглядач стояв біля флагштока, піднявши догори великі пальці, і Пітер на знак того, що зрозумів йото жест, з вдячністю помахав йому рукою.

— Ворота зачинено! — сказав Пітер, стрибаючи на палубу «Норця» зі стіни шлюзу; вони стояли в Брюгге неподалік від конторки шлюзового доглядача, — Не буде діла, каже сторож, аж до шостої години ранку. До того ж першими пропустять через шлюз судна, що йдуть у протилежному напрямку. Отже, ми не зможемо вибратися звідси раніше сьомої години.

Даремно Пітер боявся, що це повідомлення викличе розчарування серед членів його команди. Звістка не була для них несподіванкою, бо хоч сам перехід від Остенде до Брюгге був нетривалий, але довелося довго стояти біля розвідних мостів, особливо перед останнім, зовсім недалеко від шлюзу. То був залізничний міст, і вони змушені були чекати майже дві години, поки його розвели і пропустили судна, що зібралися обабіч нього.

До того ж день у них був дуже напружений, всі страшенно стомилися після шістнадцятигодинної роботи, часом за дуже складних обставин та й набридло вже їм бути моряками. А тому звістка про те, що до ранку катер далі не піде, зовсім не здалася їм неприємною.

— Якщо не можна пливти далі, — сказав Майкл, — то ти, Пітере, може, додержиш обіцянки й пустиш нас на берег?

— А чому б і ні? — погодився шкіпер.

— Уррра! — вигукнула Джіл. — Я хочу оглянути місто.

— І їжу сьогодні не будемо готувати, — зауважила Керол. — Я хочу пригостити вас в якомусь шикарному кафе. По-моєму, ви всі заслуговуєте на це. Майкле, ви з Пітером, мабуть, зовсім виснажилися на веслах, коли тягли нас на буксирі в Остенде. Джіл теж чудово трималася.

— Ні, не я, то ти поводилася мужньо, — заперечила Джіл.

— Не кажи дурниць! — мовила Керол. — Звісно, всі були на висоті! Ну, причепуріться трохи і — гайда до міста.

— І візьміть з собою записи, — запропонував Майкл. — Хто знає, а що як натрапимо на який слід.

Майкл старанно помився — давно вже треба було, а Пітер перемінив сорочку й штани — одягнувся не тільки в чисте, а й в сухе. Джіл наділа свою найбарвистішу квітчасту сукенку, а Керол — блузку і брюки. Невдовзі всі зібралися на набережній і рушили до центра міста.

— Найперше нам треба з'ясувати, чи зможемо ми поміняти гроші, — почала Керол, коли вони йшли звивистою вуличкою, обабіч якої стояли старовинні будинки, а посередині протікав вузький і вельми смердючий канал. — Побачимо, що нам дадуть при обміні, а тоді дізнаємось, які тут ціни.

— Отой чоловік з бензоколонки брав фунт стерлінгів за сто сорок франків, — сказав Майкл. — Отже, франк дорівнює приблизно двом пенсам.

— Зовсім легко рахувати, — сказала Керол. — Дякую тобі, Майкле.

Дорогою дітям зустрілося стільки цікавого і незвичного, що до базарної площі вони добралися не так скоро. Йдучи вуличками, вони бачили крізь вікна одягнених у