Янові скарби - Роджер Пілкінгтон

— Вже стало спокійніше, — крикнув Пітер, щоб підбадьорити дівчаток. — Ми підпливемо до вас і вловимо линву. Якщо хто впаде за борт — пливіть до берега. Тут недалеко, ще й приплив допомагатиме.

Керол махнула рукою на знак того, що вони все зрозуміли. Пітер обернувся до Майкла.

— Слухай, Майкле, — лагідно мовив він, — ми новини зробити так: при першій же нагоді я спущу ялик разом з тобою за борт катера з підвітряного боку. Тільки-но ялик торкнеться води, відчепи трос, але не відпускай його, тоді якось і я переберуся в ялик.

Дивно, але Майкл зовсім не відчував страху. Він любив плавати на ялику і навіть зараз, дивлячись на хвилі, що повільно колихалися внизу, не міг утриматися від усмішки. Як тільки «Норець» нахилився праворуч, Пітер вивів ялик за борт і попустив храповик лебідки. Човник швидко спустився і ляснув об воду. Не встиг Майкл відчепити трос, як Пітер уже опинився в ялику і, схопивши весла, чимдуж завеслував до носа катера.

— Кидай! — крикнув він, і Керол шпурнула йому кінець линви. Вона трохи не долетіла до них, але Майкл блискавичним рухом руки ухопив її.

— Молодець! — похвалив його Пітер. — Прив'яжи кінець линви до кормового сидіння або до чогось іншого.

Він наліг на весла, щоб відвести катер далі від берега. Пітерові було видно, як ярдів за сто від того місця, де вони дрейфували, хвилі розбиваються об краї хвилерізів, що витяглися в море, наче довгі розчепірені пальці. Кинувши оком ліворуч, він побачив, що довжелезний пірс лишився у них ззаду. Проте катер був ще так близько бід нього, що Пітер розрізняв постаті рибалок, які з допомогою невеличких підйомних кранів опускали в море чудернацькі сіті.

— Ми таки відтягнемо «Норця», — гукнув Пітер, сповнений не стільки впевненості, скільки рішучості. — Відтягнемо, та й квит! — Піт струменів по його обличчю, хоч від мокрого одягу усе тіло проймав холодний дрож.

— Ми відходимо все далі, — підбадьорив його Майкл. — Я бачу це по балках пірса.

— От і добре. — Пітер так налягав на весла, аж вони згиналися від його зусиль. Ялик прекрасно тримався на хвилях, а безпорадний «Норець» незграбно перевалювався то на один бік, то на другий.

Вони відійшли вже приблизно на вісімдесят ярдів від краю пірса, коли бистра течія несподівано підхопила «Норця» й понесла з дивовижною швидкістю до пляжу, що дугою вигнувся між пірсом і набережною. Пітер веслував з останніх сил, але це не допомагало.

— Може, кинути якір? — крикнула Керол.

— Ні, поки що не треба. — Руки у Пітера страшенно боліли від напруженої праці.

Поблизу берега хвилі трохи вщухли, і Керол та Джіл змогли підвестися й стати на коліна. Вони тривожно спостерігали, як кормою вперед катер зносить до піщаного берега. Сто ярдів… вісімдесят… п'ятдесят… тридцять… От вони вже майже біля самого пляжу.

— Можна кинути якір?

Пітер хотів було крикнути «так», аж тут помітив, що напрям руху катера змінився. Справді-бо: спочатку течія несла їх уздовж берега, а потім широкою дугою у відкрите море.

— Ні! — крикнув він, чимдуж веслуючи.

Тепер вони були на відстані не більше шістдесяти ярдів від пірса, і Пітер роздивився, що його споруджено на кам'яному фундаменті — суцільна основа тягнеться до самого краю.

— Майкле! — Пітерові аж дух перехопило, коли він збагнув, що це означає. — Дякувати богові, припливна течія попід пірсом не проходить. Він стоїть на суцільній основі.

Пітер мав рацію. За хвилину «Норець» під прямим кутом повернув від пляжу і пішов майже паралельно до пірса, на відстані не більш як п'ятдесят футів від нього. Пітер одчайдушно веслував, а коли порівнялися з краєм пірса, течія понесла і «Норця», і ялик навколо нього. За першим пірсом лежав другий. Обидва суденця швидко дрейфували упоперек входу в гавань.

— Тепер треба ввести катер в порт, — кинув Пітер крізь зуби. — Скажи дівчатам, хай міцно тримаються. Зараз або ніколи.

— Тримайтесь! — гукнув Майкл.

— Я веслуватиму, а ти натискай на мої руки, — сказав Пітер. — Якщо нам пощастить, ми…

— Ми майже в гавані! Ми майже в гавані! — кричав Майкл. — Пітере, ми в гавані!

Він щосили натискав на руки Пітера, і вони тягли на буксирі безпорадне судно в прохід між пірсами. «Норець» пройшов всього за кілька футів від краю південного пірса. Щойно він опинився під захистом двох пірсів, як його одразу перестало кидати то в один бік, то в другий, бо вода тут була спокійна.

— Натискай, ще натискай! — сердито казав Пітер. — Не зупиняйся, поки ми не пройдемо в глибину гавані.

Керол підвелася на весь зріст.

— Молодці! — крикнула вона. — Тепер ми в безпеці.

Гучномовець на контрольній вишці прогримів якийсь наказ, очевидно, по-фламандськи. Пітер тільки хитнув головою, і далі веслуючи, а Майкл допомагав йому. Тепер було легше посуватися, і Пітер веслував трохи повільніше. Пальці йому судомило, а спина і руки страшенно боліли.

Оглушливе виття пароплавної сирени змусило всіх стрепенутися. Майкл обернувся, а за ним і дівчатка, що стояли на носі «Норця». До входу в порт прямував гігантський пароплав.

— Рейсовий через Ла-Манш! — закричав Майкл. — Стережись!

Вони так заклопоталися тим, як безпечно ввести «Норця» в гавань, що не помітили пароплава, який виринув з туманної завіси дощу і наближався до них. Пароплав-пором досить швидко увійшов у прохід, бо попутна течія допомагала йому; гарні, могутні контури його височенного носа несподівано виросли перед катером. «Норець» і ялик були якраз на середині проходу, пропливши не більш як на п'ятдесят-шістдесят футів у глиб гавані.

— Пітере! — заволала Джіл. — Звертай убік!

— Силкуюся звернути! — пробурмотів Пітер, натягаючи буксирну линву. — Натискай, Майкле! Натискай! Натискай!

Пароплав дав три гудки.

— Молодці! — гукнув Майкл. — Вони дають повний назад!

За кормою величезного пароплава з гуркотом завирувала, запінилась вода —