Оті з Десятої Тисячі - Єжи Брошкевич

Настала коротка хвиля перепочинку.

В Чорній Ріці утворилася ніби мілина, в якій лише миготів і пересипався густий кам'яний і шлаковий дріб'язок.

Малі метальники «Розвідника» перемелювали цей дріб'язок на сотні крихітних іскор. Здавалося, ніби в космічній безодні раптово розлилася справжня земна річка, в якій купається сонце, блищиками сліпить очі й тішить серце.

— Як гарно! — сказав Алік.

— Не розумію твого захоплення, — мовив сухо Робік. — Ситуація, крім усього, зостається небезпечною.

Алік знову глянув на нього спідлоба і запитав:

— Слухай, Робіку, а ти часом не перепалив свого почуття гумору?

Робік знизав плечима.

— Все може бути. Зараз ніколи оглядати свою мережу. Гадаю, що…

Раптом він замовк і скочив на рівні ноги.

— Увага! — пролунав тривожний голос «Розвідника». — Бойовий космоліт втрачає зв'язок. КБ-803 втрачає зв'язок. Увага! КБ-803, що з тобою? Що з тобою?

— «Ропере», я буду говорити! — крикнув Алік, гарячково думаючи: «Сталося все-таки! Отже, вони теж попали до цієї проклятої пастки? А може, і я за хвильку, як і вони, як «Альфа» і «Бета»… Ні! Не дамося, щоб там не було!»—і загукав — Слухайте! Алько, Іоне! Алько, Іоне! Озвіться! Не піддавайтеся! Не піддамося! Що б там не було, не піддамося!

— Спокій, — мовив Робік.

Кров ударила Алікові в обличчя. Це була мить сорому й страху. Страху за них, сорому за себе.

— КБ-803, увага! КБ-803! — повторював «Розвідник». — Озвіться! «Ропер» викликає — негайно озвіться!

— Іоне, Алько! — вже спокійно мовив Алік. — Озвіться!

Потім усі троє замовкли: «Розвідник», Алік і Робік. Вони чекали — зараз повинен відгукнутися КБ-803. Повинен? Більше того — мусить!

Автострілець знову відкрив вогонь із головного метальника: на екрані показався рій чорних брил. Біле полум'я жадібно охопило весь рій.

Минула третина часу, визначеного на всю операцію «Розвідника» проти Ріки — і от саме тепер КБ-803 замовк майже так само, як спочатку «Альфа», а потім — «Бета».

— Увага! — знову пролунав голос «Ропера». — КБ-803! Чому не відповідаєш? Чекаю рапорту. «Перший «Розвідник» чекає рапорту. КБ-803! Відповідай! Чекаю.

Але чекали даремно. КБ-803 мовчав. Робік підвівся.

— Аліку, — запитав він, — ти дозволяєш?

— Так, — відповів Алік. — Дозволяю.

Робік підійшов до Аліка й подав йому руку. Це була трохи дивна мить. Аліка не залишало відчуття, що він тисне руку живої людини. «Якби тільки не ці вогники в очах і майже рухомі повіки… — подумав він, — то була б жива людина».

— Якщо мені не пощастить, — сказав Робік, — вітай від мене Іона. Альку теж.

Алік криво, усміхнувся.

— Любий Робіку! Зараз невідомо, чи будь-хто з нас взагалі зможе комусь що-небудь передати.

Робік якось незграбно вклонився.

— Ти вибач, — провадив він далі. — Ми існуємо на засадах віри в людей. Мені моя конструкція не дозволяє сумніватися в людях. Тому я вірю, що все скінчиться добре. Ну… до побачення!

— До скорого побачення! — відповів Алік.

Він продовжував усміхатися, хоча взагалі йому було не до сміху.

Робік став на квадрат ліфта — і зник. Алік зостався сам.

— «Розвіднику», рапорт про стан справ! — наказав він рішуче.

— Прийнято! — озвався слухняний «Розвідник». — Віддаю рапорт.

Алік знову вп'явся очима в екран.

Головний метальник бив по Ріці білим вогняним молотом, і кожен його удар перетворював на ніщо кам'яні хвилі.

«Розвідник» віддав рапорт:

— Обстріл Чорної Ріки йде за планом. Обслуга батареї працює без порушень. А КБ-803, яким керують люди, втратив зв'язок в момент «17-АМ-4». Спроби відновити зв'язок не дали результатів.

— Далі?

— Робот-охоронець з дозволу людини-командира перебуває в дорозі до резервного бойового космольота. Доповідати про дії робота-охоронця?

— Так.

— Наказ прийнято, — підтвердив «Розвідник». — Дії такі: зараз ми переносимо робота головним швидкісним ліфтом до Стартової вежі. Одночасно триває перевірка резервного космольота КБ-804. Перевірка підтверджує повну стартову готовність КБ-804. Робот перебуває в Стартовій вежі. Отримує дозвіл на вхід до КБ-804. Ступає на борт КБ-804. Герметизація лазу КБ-804. Робот у повній стартовій готовності. Просить увімкнути тягу. Передає вітання. Вмикається тяга КБ-804, повна стартова готовність. Увага — старт!

— Щасливої дороги, Робіку! — крикнув Алік.

Він уважно стежив, як на контрольному екрані від «Розвідника», що виблискував позиційними вогнями, відірвався, описуючи величезну дугу, невеличкий веретеноподібний силует, як він піднімався все вище, навперейми потоку Чорної Ріки.

— Дякую! — почувся тихий голос Робіка. — До скорого побачення!

Щойно Алька сказала, в'їдливо усміхаючись: «Чого ж ти мовчиш?», щойно Іон шукав відповідь і врешті знайшов її (пригадував потім тільки те, що відповідь була зовсім непогана, в міру єхидна і в міру ніжна) — і ось цієї миті, коли він відкрив рот, щоб відповісти, бойовий космоліт КБ-803 підкинуло раптовим потужним поштовхом. Потім — ще раз, ще — мить забуття, — і знову, знову, знову.

— Що це діється? — сердито буркнув Іон.

Алька зразу ж відповіла:

— Контрольна дошка. Дивись на дошку, — і її голос бринів так, ніби вони говорили про погоду на Тритоні.

Іон ще встиг подумати, що Алька — дівчина екстра-класу. На контрольній таблиці світився грізний червоний напис: «Блокування рулів».

— Отже, ми все-таки наштовхнулися на ці перешкоди, — спокійно прокоментувала Алька. — Що далі?

— КБ! — наказав Іон. — Дай рапорт!

На контрольній дошці спалахнув напис: «Автопілотам неможливий. Радарні хвилі не відбиваються. Автомати безпорадні. Відбулося повне блокування рулів».

— А що ж це знову таке? — не витримала Алька. — Яким чудом радарні хвилі можуть не відбиватися?

Іон згадав один прадавній, наче про них, вислів: «Є багато чого на світі, що й не снилося нашим мудрецям».