Оті з Десятої Тисячі - Єжи Брошкевич

На «Землі» перебувають також вибрані з мільярдів кандидатів юнаки й дівчата, ті, які успішно витримали конкурсні іспити на пілотів і дослідників Галактичного Рангу. Серед них відомі герої пам'ятної катастрофи в секторі Десятої Тисячі.

Ми знаємо їх — це Іон Согго, Алік та Алька Рої, відзначені Сонячною Зіркою.

Ось вони лежать на березі плавального басейну, що навпроти ботанічного саду, ліворуч від головних лабораторій. За десять хвилин початок наукових занять у відеотеці. Робік повідомить їх завчасу: вони не спізняться.

А зараз можна ще трохи позасмагати, підставляючи вологу шкіру гарячому промінню штучного сонця «Землі», розслабити стомлені плавбою м'язи.

Перший підводиться Алік.

— Знаєте, що я вам скажу? — мовить він дуже серйозно. — Взагалі мені не подобається, що ми так рано плануємо перший рік нової ери.

Алька уважно дивиться на нього:

— Чому?

— Бо думаю, — веде далі Алік і обличчя його прибирає войовничого виразу, — що коли ми навіть і оволодіємо Центавром, то все одно будемо обертатися в межах однієї нашої Галактики. Однієї-однісінької. А далі? Чи не ліпше зачекати з першим роком, поки перескочимо до іншої? Ми не повинні обмежуватися лише однією-єдиною Галактикою.

— Я згодна з тобою, — говорить Алька.

— Він слушно радить, — каже Іон Робіку.

— Вісім тридцять, — нагадує Робік. — Час занять.

Оранжева рухома стежка, ніби спокійний струмочок, несе їх до навчальних лабораторій. Туди ж звідусіль поспішають інші юнаки й дівчата, привітно махають руками нашим героям.

— Знаєте що? — знову починає Алік. — Я вношу пропозицію керівництву «Землі». Хай передадуть її до Головної Наукової Ради.

— Ми тебе підтримаємо, — енергійно підтакує Іон.

Потім він бере Альку за руку:

— Підтримаємо?

Алька усміхається Іону, і за хвильку вони вже ні на кого не звертають уваги. Просто дивляться одне одному в вічі.

Як вирішиться справа з Аліковою пропозицією?

Поки що не знаємо. Її передадуть Головній Науковій Раді, обговорять, поставлять на голосування. Але для того, щоб про неї взагалі заговорили, необхідно, щоб «Земля» досягла сузір'я Центавра, осіла котрусь із його планет — і щасливо повернулася до рідної системи.

А до цього ще так далеко.

Поки що «Земля» летить крізь Галактику, крізь її морок і тишу зі швидкістю, якій навіть світло могло б позаздрити. Не так це вже й мало. Але, може, й справді не слід надто обмежувати свої задуми?

Питання це зостається поки що відкритим, і все залежить від самої «Землі». А зараз побажаймо їй насамперед щастя в далеких зоряних дорогах.

Отож щастя тобі, «Земле»!

Ганімед — найбільший із супутників Юпітера.