Оті з Десятої Тисячі - Єжи Брошкевич
— Вогонь видно дедалі виразніше, — мовила Алька.
— Це, мабуть, вогонь головного метальника.
— Мабуть, — згодилася вона.
— Що б сталося з нами, — буркнув Іон, — якби ми попали під такий «душ»?
— Уявляю, — сказала Алька.
За хвилину вона почала вголос читати дані з контрольної таблиці. Іонові ніколи було читати — Ріка раптом згусла, і йому довелося лавірувати. Він трохи збочив з курсу, тоді прискорив, сповільнив, знову прискорив…
— Слухай, — озвалася нарешті Алька. — Зараз починаємо виконувати другу частину завдання.
— Коли «зараз»? — запитав він трохи роздратовано.
— За три хвилини.
— Добре! — і скоса зиркнув на неї.
Вона була зовсім спокійна, хоча тепер для неї, стрільця, наставав час випробування. Зараз її турбувало тільки дивне зникнення радіо- і радарохвиль.
— Що ж це може означати? — знічев'я запитала Алька. — Що з ними діється?
— З хвилями?
— Так.
— Я ж тобі казав! — розізлився Іон. — Їх щось ковтає! Якась космічна ненажера!
— Заспокойся, — сказала Алька. — Якщо це, наприклад, мінерал, що поглинає чи гасить хвилі, це було б найсенсаційніше відкриття в мінералогії за останні п'ятдесят років.
— Твоя правда, — глузливо скривився Іон. — Я й забув, що ти цікавишся також мінералогією!
— І навіть дуже, — сказала Алька. — Але…
— Ми вкладаємося в час? — перебив її Іон.
— Так. Але тепер, любий, ти мусиш пильнувати за контрольною дошкою сам, — відповіла вона спокійно. — За двадцять секунд я починаю.
Іон замовк. Перемкнув на екран пілота основні дані з контрольної дошки — заплановану швидкість, фактичну швидкість, поправки на швидкість і боєзапас.
— Гаразд, — сказав він. — Ну, тримаймося, Алько!
— Тримаймося, — буркнула вона. — І…
— Готовий! — захоплено прошепотів Іон. — Що за дівчина!
Першим же пострілом, безпомилково, як в показовому відеофільмі чи на конкурсних стрільбах, Алька розбила вщент невелику метеорну брилу, що виринула просто перед ними.
Так розпочалася основна частина завдання космольота КБ-803. Та частина, яка мала вирішити все.
Але перш ніж розповісти про неї, згадаймо, що на певній віддалі від КБ-803 і з невідомою ще швидкістю рухався ще один бойовий космоліт резерву «Розвідника» — КБ-804, пілотований роботом-охоронцем (тип УЧА 11/48, модель А, сатурнійського виробництва), тим самим, якого Іон Согго просто називав Робіком.
Згадаймо також і про те, що тієї самої миті, коли Алька завдала свого першого удару по кам'яних хвилях Чорної Ріки, на «Розвіднику» виникла тривога.
— Командире! — закричав «Розвідник». — Перешкоди в системі виявлення! Командире, веди вогонь!
Алік, почувши цей крик, навіть не здригнувся. Насправді, він весь час чекав на це.
Він не гаяв часу на відповідь. З грізним усміхом на устах Алік Рой відкрив вогонь прямою наводкою по Чорній Ріці. І хоча метальниками керували такі безпорадні, повільні й неточні інструменти, як людські очі й руки, то був нищівний вогонь.
Назустріч «Розвіднику» мчали кам'яні хвилі й кам'яні лавини, величезні брили й метеорний пісок, великі спалахи й дрібні іскри. Алік, усміхаючись, брав їх у кружечок прицілу. Він згадав навіть дуже доречне для цієї хвилини слово «ненавиджу».
— Ненавиджу! — прошепотів він, розбиваючи неймовірно білим спалахом величезну, пористу брилу.
— Ненавиджу! — повторив Алік, сипонувши мільйоном іскор по лавині дрібних камінців.
Потім швидко запитав:
— «Ропере»! Ти визначив джерело чи причини порушення зв'язку?
Відповіді довго не було. Напевне, «Ропер» хотів бездоганно виконати наказ і вперто шукав відповіді. Але відповідь звучала не так, як сподівався «Ропер»:
— Говорить «Розвідник». Не можу визначити.
Проте командир уже не слухав. Він знову стріляв довгими чергами вогню, від якого, здавалося, ось-ось запалає весь космічний простір.
Битва людей проти Чорної Ріки від перших пострілів «Розвідника» і космольота КБ-803 розвивалася точно за програмою, яку виробила Головна База.
Докладний опис цієї битви увійшов до підручників історії — став предметом вивчення на вищих курсах зоряного пілотажу. Не можна, зрештою, уявити всі деталі цієї боротьби без карт Дванадцятого Сектора, без документальних записів контрольних даних, без телерапортів, що передавалися зовнішніми і внутрішніми телекамерами «Розвідника».
Тому тут ми змушені обмежити нашу інформацію кількома найзагальнішими даними. Ось вони.
Восьмого березня 862 року Ранньої космічної ери рівно о п'ятнадцятій годині п'ятдесят одна хвилина шість секунд (з точністю до однієї сотої секунди), за узаконеним у всій Системі часом (за Грінвічем), екіпажі космольота КБ-803 і «Розвідника» одночасно розпочали пробивати прохід у Чорній Ріці. Це було приблизно так, ніби два невеликі «хрущі» взялися пробити тунель крізь величезну скелясту гору, що летіла з неймовірною швидкістю. Користуючись цим тунелем, вони хотіли визволити двох інших «хрущів», що застрягли всередині гори.
Оскільки програму дій склали найталановитіші уми людства, «хрущі» почали свою роботу розумно й точно. Вони не пробивали тунелів наосліп, безпорадно. Вони мали свої розрахунки, і підходили до потерпілих найкоротшим шляхом.
На жаль, вони тільки приблизно знали, де знаходяться «Альфа» і «Бета». Екіпаж КБ-803 змушений був провадити свій пошук «на слух». Становище страшенно ускладнилося ще й тим, що рятівники зараз рухалися наосліп. Хоча вони й мали добрий зір, це не могло зарадити справі. Вже тисячу років відомо, що в космічному просторі від сліпоти рятують радіо та радар.
Додатковою і величезною небезпекою була сама зброя рятівників.
Коли нею керували автомати, позитрономети вражали ціль на передбаченій віддалі з точністю до сантиметра. Вистачило б звичайної броні з титаніту, яким оснащуються всі механопланети, космольоти і скафандри, щоб людина, перебуваючи за метр від полум'я, почувала себе в безпеці.
Проте зараз, у битві з Чорною Рікою, метальниками КБ-803 і «Розвідника» керували живі люди з їхніми недосконалими чуттями. Тут важко взагалі говорити про справжню точність. А той, хто попав би під вогонь метальника,
