Лука і вогонь життя - Ахмед Салман Рушді
— Дякую, — сказала вона. — Ти людина слова.
Про Летючий Килим Царя Соломона казали, що він може нести будь-яку кількість людей, хай би якою великою та кількість була, і будь-яку вагу вантажу, хай би якою великою та вага була, а також він може збільшуватися до гігантських розмірів — до шістдесяти миль завдовжки і шістдесяти миль завширшки. А на випадок спекотної погоди над ним парасолькою збиралася сила-силенна птахів, вітер дув туди, куди йому треба летіти, і так швидко, як тільки йому було потрібно. Але це тільки казки, а от Сорая розпростерла руки, і за її велінням одразу здійнявся вітер. Потім вона зникла, і не більш як за дев’яносто секунд знову з’явилася; але цього разу килим був значно більший і на ньому були десятки тисяч маленьких паперових літачків. Стало очевидним: правителька Видр моторна дівчина. І вже за мить літачки розлетілися по всіх підрозділах її військово-повітряних сил, які все ще залишалися застиглими в часі, як і все інше, що бачили очі Луки. У видимому світі рухались тільки він, Образцеса й армада повітряних літачків. А також зелено-золотий Килим Царя Соломона, який після доставки свого вантажу повернувся до розмірів трохи більших від домашнього килима.
— Як тобі це вдається? — запитав Лука й додав: — А, знаю. Це ж бо ПНСП, а бомби зі сверблячого порошку були зроблені за допомогою МНСП. Машин, Надто Складних для Опису.
— Б’юся об заклад, — сказала Образцеса, — що тебе цього в школі не вчили.
Щури чухаються з багатьох причин, але ніщо їм так не дошкуляє, як сверблячий порошок. Щури мають паразитів — вошей, кліщів і бліх, а ці малесенькі жучки відкладають яйця в основі щурячої шерсті, і щури чухаються. Життя щурів позбавлене комфорту, бо вони живуть у брудних місцях, вони отримують порізи, а в ті порізи потрапляє інфекція, і порізи сверблять. Шерсть щурів линяє, і це також викликає свербіж. Їхня шкіра пересихає, вони потерпають від лупи, через що також чухаються. Щури їдять усілякі покидьки, страждають від харчової алергії, пожирають у великій кількості лишень один продукт і тому чухаються як очманілі. Щури страждають від екземи і стригучого лишаю, вони вкриваються струпами і висипами, тому аж ніяк не можуть не чухатися, навіть якщо чухання лишень погіршує їхній стан. Те, що можна сказати про щурів загалом, збільшувалося на порядок у випадку з велетенськими Щурами Респекторату, відомими тонкошкірими Щурами Я. Як би Щури з Респекторату раніше не чухалися, вони ніколи не знали чогось більш сверблячого ніж те, що скинула на них королівна Видр та її військово-повітряні сили.
— Перш ніж оживити всіх у часі, — напучувала Луку Образцеса, — ти з друзями заховайся у приміщенні й будь там, аж поки я не скажу, що можна виходити. — Її тон, як помітив Лука, геть змінився; від різкості не залишилося жодного сліду. По суті, вона була дружелюбною ба навіть люб’язною.
Лука зробив так, як сказала Образцеса, й швидко заштовхав своє нечисленне товариство у сіру булочну, а тоді притиснувся до шибки; тому він, Собака, Ведмідь і Ніхтотато бачили лишень частину широкомасштабної операції зі знищення ворога. Досить було Образцесі махнути імперською рукою — і Респекторат ожив. Тепер Лука бачив, як Видри кидалися вниз по всьому місту, пускаючи свої паперові літачки, які, здавалося, були оснащені приладами пошуку Щурів, бо настигали їх усюди, хай би де вони ховалися — всередині будинків чи на вулиці, під ковдрами на ліжку чи на дахах — тож довелося недовго чекати, як атака закінчилася й Щури кинулися врозтіч. Так, сік бетелю, тухлі яйця, гнилі овочі були дієвою й образливою зброєю, а от сверблячий порошок завдавав Щурам не тільки моральної шкоди, не тільки робив їхній одяг непридатним, а їх самих ще смердючішими, ніж вони були до того. Лука навіть побачив, як найзлісніші велетенські Щури в дзеркальних окулярах, такі собі озброєні до зубів супер-злісні Креспектощури Я, бігали колами й верещали, а паперові літачки все ж таки їх наздоганяли і висипали їм за комірець сверблячого порошку. Він бачив, як вони буквально роздирали себе довгими розчепіреними лапами, буквально відривали шматки власного тіла, намагаючись зменшити свербіж. Все довкруж переповнилося щурячими зойками, дедалі голоснішими, а тоді настільки голосними, що Луці довелося затуляти вуха, бо вже не міг того витримати.
— Якщо це той порошок, про який я думаю, — сказав нарешті Ніхтотато голосом, сповненим подиву, — якщо до його складу справді входить те, про що я думаю, себто смертельна рослина худжлі, змішана, а в цьому не сумніваюся, з порошком насіння місцевої аліфбейської надпотужної, хоч і дуже рідкісної квітки ґудґуді… і якщо Образцеса додала туди меленої хвороботворної тьфу-кістки, чи магічної сверблячої німецької квасолі, чи спор єгипетської демонічної абракси, чи перуанського качукачу, чи вертячок з африканських фатальних піпіпі, тоді ми станемо свідками кінця Нашестя Щурів на Світ Чарів. У разі використання Образцесою названих інґредієнтів порошку цікавим є те, що звичайні люди мають імунітет до цих окультних порошків; вони впливають тільки на гризунів. Так, вона казала вам заховатися, але це тільки запобіжний захід, передусім, аби захистити собаку з ведмедем; а понад усе, як мені видається, аби захистити нас від охоплених смертельним шаленством Щурів.
Щури таки зсунулися з глузду. Крізь вікно сірої булочної Луці було добре видно їхнє дедалі більше божевілля, а потім і передсмертну агонію. Тонкошкірі господарі Респекторату буквально розчухували себе на шматки, по суті, роздирали себе на частини, аж поки від них не залишалося нічого, крім клаптів хутра і сірого гидотного м’яса. Верещання щурів досягло страхітливого крещендо, потім повільно почало стихати, й нарешті запанувала тиша. І тут Лука побачив самого Пере-Щура, який біг вниз по вулиці до Річки Часу, нещадно чухаючись, і в кінці вулиці зі страшним криком стрибнув у Річку, а оскільки він був єдиним Щуром у Світі Чарів, який не вмів плавати, бо завжди був надто лінивим і розбещеним і не хотів учитися плавати, то одразу втопився у Стрімкій Течії.
