Лука і вогонь життя - Ахмед Салман Рушді

Лука спохмурнів.

— Вашого віку? — запитав він.

— Але я думав… — Ніхтотато захвилювався. — Я хотів сказати «віку твого тата». Авжеж його віку. Я обмовився.

Це дуже налякало Луку. Він помітив, що Ніхтотато вже майже не просвічувався. Отже, часу значно менше, ніж він думав.

— Експекторація на Респекторат! — зарепетувала Образцеса знову, і після її крику полився ще густіший червоний дощ. У нальоті на вулиці Респекторату брали участь щонайменше п’ятдесят летючих килимів з ескадрильї Образцеси; вони легко тріпотіли в повітрі, і на кожному з них стояла висока лискуча Видра, яка жувала горіх бетелю і плювала довгими і дуже сердитими цівками вниз на Респекторат, покриваючи сірі будинки, сірі вулиці і сірих мешканців бризками яскраво-червоної зневаги. Видри також шпурляли великою кількістю тухлих яєць, тому сморід діоксиду сірки заповнював усе довкілля. Після тухлих яєць полетіли гнилі овочі. Це також було дуже образливо, але що найболючіше вражало, так це версія «Національної Пісні Я», котра лилася через Образцесин динамік на голови мешканців Респекторату. Образцеса співала високим чистим голосом, який чомусь Луці видався знайомим, хоч він наразі не міг збагнути чому.

Плюск! Хлюп! Гуп! Картина ставала насправді жахливою. На вулицях обкаляні Щури підстрибували в повітря й безпомічно махали лапами й головами, бо Образцеса та її когорти літали значно вище, Щурам їх було не дістати.

— Змиваймося! — крикнув Лука й вибіг на вулицю. Але КПП, за яким пришвартувався «Арґо», був на вулиці дещо нижче, тож Лука не встиг пройти й десяти ярдів, як був обляпаний з голови до ніг соком бетелю, тухлими яйцями та гнилими помідорами. Він також помітив, що з кожним повітряним ударом цифра на лічильнику в лівому куті його поля зору зменшувалася на одиницю. І коли він хотів уже бігти, Ніхтотато схопив його за комір і знову потягнув під навіс.

— От нерозумне дитя, — сказав він незлостиво. — Хоробрий, але дурний. Тут таке не проходить. Ти вибрав найскладніший маршрут, хіба тобі не хочеться зберегти пройдений рівень?

— А де кнопка збереження? — запитав Лука, витираючи лайно з очей і намагаючись вибрати розчавлений помідор з волосся. Ніхтотато показав пальцем.

— Он там, — сказав він. Лука поглянув у напрямку, куди показував пальцем Ніхтотато, і спочатку помітив лишень подвійні фаланги озброєних до зубів найбільших і найлютіших, раніше ніколи не бачених ним гризунів, що люто стріляли із Щуропультів у небо. Це, поза сумнівом, були Респектощури — найгрізніші військові загони Респекторату, а позаду них — «ага, плентається в тилу, ось який він Щур», — думав Лука, — ішов сам Пере-Щур, саме той, що на вигляд був точнісінько… «Ну, нічого», — сказав Лука сам до себе. А віддалік позаду цього напористого війська стояла сіра Щурятня, а на верхівці її сірого купола сяяв на сонці єдиний блискучий предмет — золота Куля.

— Ось вона! — вигукнув Лука. — Дуже високо. Як же мені туди дістатися?

— А я не казав, що буде легко, — відповів Ніхтотато. — Ти ще маєш дев’ятсот дев’ять життів.

Високо в небі Видри на своїх летючих килимах з легкістю ухилялися від снарядів і, знай собі, співали, завертаючи то