Мудрець Країни Оз - Лаймен Френк Баум
— Ваша дерев’янка не така вже й погана, капітане, — зауважила дівчинка, пильно оглянувши дерев’яну ногу моряка. — Принаймні вона не пускає коріння на цьому чарівному острові, як наші живі ноги.
— Та я й не скаржусь, — відповів капітан Білл. — Трот, а що то пливе до нас? — додав раптом він, дивлячись поверх Чарівної Квітки на воду.
Дівчинка теж поглянула туди і сказала:
— Це якийсь птах. Дуже схожий на качку, хоч я ніколи не бачила качок з таким строкатим пір’ям.
Птах швидко і граціозно плив до чарівного острова, і коли він наблизився, наші друзі аж роти пороззявляли від подиву, таким пишним було його вбрання. Пір’я на птахові переливалося всіма відтінками зеленого, синього й пурпурового кольорів, голівка була жовта з червоним пером-чубком, а хвостові пера — білі й фіалкові. Підпливши до острова, птах вийшов на берег і неквапливим перевальцем попростував до них, повертаючи голову то в один, то в другий бік, ніби краще хотів роздивитись на дівчинку та моряка.
— Ви чужинці, — сказав птах, зупиняючись поруч них, — і чарівний острів захопив вас у полон.
— Ваша правда, — зітхнувши, промовила Трот, — ми пустили коріння. Але сподіваюсь, що ми не будемо рости?
— Ні, ви будете вростати, — сказав птах. — Ви ставатимете меншими з кожним днем, аж поки від вас нічого не лишиться. На цьому зачарованому острові завжди так буває.
— Звідки тобі це відомо, і хто ти така? — запитав капітан Білл.
— Я Самотня Качка, — відповів птах. — Сподіваюсь, ви чули про мене?
— Ні, — сказала Трот, — я, наприклад, не чула. А чому ж ви самотня?
— Бо я не маю ні сім’ї, ні родичів, — відповіла качка.
— І друзів теж не маєте?
— Не маю. І мені зовсім нічого робити. Я прожила на світі безліч років і житиму завжди, бо я жителька Країни Оз, де ніхто не вмирає. Тож уявіть, як мені жити рік за роком, не маючи ні друзів, ні сім’ї, ні жодної роботи. Тепер вам зрозуміло, чому я самотня.
— А чому ж ти не заведеш собі хоча б кілька друзів і не підшукаєш якогось заняття? — поцікавився капітан Білл.
— Я не можу завести собі друзів, бо всі, кого я зустрічала, — птаха, звіра чи людину, — всі вони були неприємні мені. Через кілька хвилин мені набридне й ваше товариство, і тоді я піду геть, залишивши вас тут самих, — сказала Самотня Качка. — А що стосується роботи, то я не бачу в ній користі. Всі, кого я зустрічала, хоч щось та роблять, і я вирішила, що це банально й нецікаво і що краще залишатися цілком самотньою.
— А хіба вам не треба добувати собі їжу? — запитала Трот.
— Ні, не треба. В моєму діамантовому палаці, трохи вище по річці, їжа доставляється мені чарами. Але я рідко їм, бо це теж дуже банально.
— То ти, певно, чарівна качка? — зауважив капітан.
— Чому це?
— Та бачиш, звичайні качки не мають діамантових палаців і чарівної їжі, як ти.
— Вірно. І в цьому ще одна причина моєї самотності. Вам слід запам’ятати, що я єдина така качка в усій Країні Оз, і я ненавиджу всіх інших качок у цілому світі.
— Мені здається, що вам подобається бути самотньою, — зауважив капітан Білл.
— Точно я не можу сказати, чи це мені подобається, — відповіла качка, — та оскільки така моя доля, я пишаюсь нею.
— А як трапилось, що в Країні Оз з’явилася єдина й отака Самотня Качка? — з цікавістю запитала Трот.
— Багато років тому я знала це, та тепер зовсім забула, — відповіла качка. — Причина появи речі не така важлива, як сама річ, отже не варто нічого пригадувати і досить лише знати, що я самотня і єдина.
— На мою думку, ви почували б себе щасливі шою, коли б спробували що-небудь робити, — сказала Трот. — Якщо не можете нічого робити для себе, то робіть для інших, і тоді у вас заведеться багато друзів, і ви перестанете бути самотньою.
— Ви вже починаєте мені обридати, — сказала Самотня Качка, — і я змушена піти звідси й покинути вас.
— Допоможіть нам, — попросила дівчинка. — Якщо ви володієте хоч якоюсь чарівною силою, ви можете виручити нас із біди.
— Я не маю такої сили, щоб вивести вас із чарівного острова, — відповіла Самотня Качка. — Мої чари дуже прості, але мене вони цілком задовольняють.
— Якби ми могли присісти, ми уже почували б себе краще, — сказала Трот, — але тут ні на що сісти.
— Значить, ви повинні стояти, — відповіла Самотня Качка.
— Але ти, мабуть, володієш достатньою чарівною силою, щоб дати нам пару стільців, — сказав капітан Білл.
— Качки не знають, що таке стільці, — відповіла качка.
— Але ж ти незвичайна качка!
— Це правда. — Дивне створіння, здавалось, на хвилину замислилось, пильно оглядаючи дівчинку та моряка своїми круглими чорними очима. Потім зоно сказало: — Іноді, коли сонце стоїть у зеніті, я вирощую поганку, щоб сховатись від палючого проміння. Мабуть, ви зможете сидіти на поганках.
— Звичайно, якщо вони будуть досить міцними, щоб витримати нас, — відповів капітан Білл.
— Ну, тоді я, раніше, ніж піти, дам вам парочку, — сказала Самотня Качка і почала тупцятись на одному місці. Вона тричі пройшла по колу в лівий бік, а потім тричі в правий. Потім тричі скакнула на одній нозі вперед і тричі назад.
— Що ви робите? — поцікавилась Трот.
— Не заважай. Це таке заклинання, — відповіла Самотня Качка, але тепер вона почала бурмотіти щось схоже на крякання і що начебто не мало ніякого змісту. Це тривало так довго, що Трот нарешті не витримала й вигукнула:
— Чи не можна швидше кінчити це заклинання? Якщо для того, щоб виростити пару нещасних поганок, вам треба ціле літо, то невелика ви чарівниця.
