Мудрець Країни Оз - Лаймен Френк Баум

Після цієї погрози Трот принишкла, а качка забурмотіла щось далі. Капітан Білл стиха посміхнувся і прошепотів Трот:

— Для птаха, який ніколи нічого не робить, ця качка досить метушлива. Тільки я не певен, що на її поганках можна буде посидіти.

Та не встиг моряк докінчити своєї думки, як раптом відчув, як до нього щось доторкнулося; він обернувся й побачив величезну поганку, саме там, і саме такого розміру й форми, щоб на ній сидіти. Друга поганка з’явилась позаду Трот, і дівчинка з радісним вигуком сіла на неї і відчула, що поганка м’яка і зручна, наче крісло. Навіть вага капітана Білла не могла зламати поганку, і коли обоє нещасних добре вмостились, вони побачили, що Самотня Качка пішла геть і була вже біля самої води.

— Дуже вам вдячні! — закричала Трот, а моряк гукнув і від себе:

— Ми тебе не забудемо!

Та Самотня Качка не звернула на це уваги. Навіть не глянувши більше в їх бік, яскравопера птиця залізла у воду і граціозно попливла геть.

Коли Кікі Ару обернув шість мавп на шість велетнів-солдатів по п’ятдесят футів зростом, їхні голови виткнулись над верхівками дерев, які в цій частині лісу були трохи нижчими, ніж в інших місцях; та хоч дерева росли тут порівняно рідко, тіла велетнів-солдатів виявились такими товстими, що вщерть заповнили вільний простір, і гілля стиснуло їх з усіх боків.

Звичайно, Кікі допустився помилки, зробивши солдатів такими великими, бо тепер же вони не могли вийти з лісу. Дерева тримали їх міцно в полоні й не давали ступити найменшого кроку. Навіть коли б ці солдати стояли на сусідній маленькій галявці, то й тоді б нікуди не було їм шляху, а вони ж з’явились на світ за галявкою, серед дерев.

В першу мить інші мавпи, які залишились самі собою, злякалися солдатів і чкурнули чимдуж у гущавину віт. Та скоро, переконавшись, що велетні стоять собі тихенько-смирненько і тільки невдоволено бурчать про якесь обернення, зграйка мавп повернулася назад і почала зацікавлено розглядати їх, не мдючи й гадки, що то ж їхні родичі та друзі.

Голови солдатів стирчали вище дерев, і тому вони не бачили мавп; велетні нездатні були навіть підвести руку, щоб оголити гострі мечі, так міцно їх тримало густолисте гілля. Помітивши цілковиту безпорадність солдатів, мавпи почали плигати по них, і скоро вся мавп’яча зграя була вже на плечах велетнів і зазирала їм в обличчя.

— Я Ебу, твій батько, — закричав один солдат мавпі, що видерлась йому на ліве вухо, — але якась зла тварюка зачарувала мене!

— А я твій дядько Пікер, — сказав другий солдат іншій мавпі.

Незабаром всі мавпи знали правду. Їм було дуже шкода своїх друзів та родичів, і вони страшенно розсердились на того, хто так жорстоко позбиткувався з їх племені. На верхівках дерев зчинився лемент і гвалт, на який почали збігатися інші мавпи. Незабаром вони заповнили всю галявину і дерева навколо неї.

Сіра мавпа Рангу, що була проводирем усіх мавп’ячих зграй у лісі, почула крики й прибігла дізнатись, яка біда стряслася з її народом. Мудріша й досвідченіша за інших мавп, Рангу відразу здогадалась, що це обернення — справа рук чужого чаклуна в подобі змішаного звіра. Та поглянувши на бідолашних полонених, вона побачила їх дитячу безпорадність і переконалась, що нічим не зможе їм допомогти. Тому Рангу, хоча й боялася зустрітися з страшним чарівником, мерщій побігла на велику галяву, щоб розповісти королю Гугу про лихо та розшукати Мудреця Країни Оз, щоб він порятував її зачарованих одноплемінників.

Рангу примчала на велику галяву саме тоді, коли Мудрець повернув усім своїм друзям їх природний вигляд. Сірій мавпі було дуже приємно почути, що злий чарівник у подобі дивовижного звіра вже переможений.

— Але тепер, о всемогутній Мудрецю, ви повинні піти туди, де стоять шість моїх братів, обернені на шість велетенських людей, — сказала Рангу, — бо коли їх так залишити, вони помруть, вони загинуть.

Мудрець відповів не одразу. Він зміркував, що випала добра нагода умовити Рангу дати йому кілька мавп у Смарагдове Місто для іменинного пирога Озми.

— Це дуже важко зробити, о сіра мавпо Рангу, — сказав Мудрець, — бо чим більші велетні, тим могутніші над ними чари і тим важче буде повернути їм природний вигляд. Але я подумаю.

Мудрець відійшов на другий кінець галяви, сів на колоду і зробив вигляд, ніби глибоко замислився.

Кришталевого Кота дуже зацікавила розповідь сірої мавпи, і йому закортіло побачити, як виглядають велетні-солдати. Почувши, що їхні голови стирчать над верхівками дерев, Кришталевий Кіт вирішив, що коли він вилізе на високе дерево, яке стоїть на краю галяви, то зможе побачити голови велетнів. Нічого нікому не кажучи, кришталеве створіння підійшло до дерева і, встромляючи гострі кришталеві пазури в кору, легко і швидко видерлось на самісіньку його маківку. Оглянувши зверху ліс, Кришталевий Кіт чітко побачив шість велетенських голів, хоч вони й бовваніли дуже далеко від цього місця. Але то було справді дивовижне видовище, бо на величезних головах красувалися ще більші картузи з червоними і жовтими плюмажами, а обличчя солдатів виглядали хоча й лютими, але разом з тим і кумедними, бо мавп’ячі серця велетнів у цей час були переповнені страхом.

Задовольнивши свою цікавість, Кришталевий Кіт неквапливо почав злазити з дерева. Раптом на одному з численних сучків він помітив Чорний Саквояж Мудреця. Кіт вхопився за нього своїми кришталевими зубами, і хоч Саквояж був досить важкий для такої тварини, все ж таки посилив зняти його з сучка і благополучно знести на землю. Пошукавши очима Мудреця й побачивши, що той сидить на пеньку, Кіт заховав Саквояж серед листя, а сам підійшов до Мудреця.

— Я забув сказати, — промовив Кришталевий Кіт, — що Трот і капітан Білл у небезпеці, і я прийшов