Ге, людина з Моого - Ота Шафранек

Такий фокус, звісно, належить до незвичайних трюків, але ми теж нітрохи не здивувалися. Засміявся тільки штукар. Він зняв циціндр, на голові йому справді сиділа голубка; птаха зовсім не ворушилася, може, це було опудало або вона спала. Штукар поклав яйце у своє густе кошлате волосся, надів циліндра, узяв дітей за руки й кудись подався з ними.

Любі дітки навіть не озирнулися. Геленка в зефіровій рожевій сукні виступала, мов балерина.

Наше товариство сьогодні вперше ненадовго розділилося. Кароліна сказала, що, як свідчить циферблат її шоколадного годинника, вона має ще хвильку вільного часу.

— Сядьмо на оцій лавочці.

Коли ми всі троє сіли на вбогій лавочці, на якій сидить звикле пожежник, Кароліна взяла мене і Йозіфка під руки:

— Може, ми зараз з'ясуємо між собою, які жахи ще готують моогани, — я маю на увазі лихих мооган, — на нашій матінці Землі? Розумієш, Ге, я боюся, аби діти потім не схоплювалися спросоння.

Я відповів, що найгірше вже сказано. Якщо ще сьогодні ввечері ми дамо раду великій загадці мооган, то відвернемо від земної кулі страшну небезпеку. Потім ми і діти спатимемо вночі мертвецьким сном. А коли справдиться мій прогноз щодо Геленки й Ладіслава (тобто що одне за одним стрибне і в вогонь, піде на страшні муки), всіх нас чекає приємна, солодка ніч.

Кароліна зажадала, аби я гарантував, що так воно й буде.

— Мусиш їй загарантувати, — сказав Йозіфек, — щоб вона могла спокійно працювати.

В цю хвилину відчинилися двері навпроти, і жінка в білому халаті гукнула Кароліні, що їй уже час.

— Вір нам, Кароліно, і все буде якнайкраще.

І хоч я, по суті, нічого певного не пообіцяв, Кароліна полегшено зітхнула. Йозіфек, жартома дав їй коліном стусана, тричі ляснув по потилиці й прошепотів:

— Ні пуху ні пера!

Потім за Кароліною зачинилися двері, і ми з Йозіфком пройшли кількома коридорами, спустилися залізними сходами, піднялися кам'яними й опинилися в залі, де між колонами за столами сиділо багато нагороджених хліборобів.

Зала ледь затемнена, сцену освітлюють рефлектори. Там діється щось незвичайне. Я вирішив спершу знайти наших дітей, а тоді спостерігати за сценою.

Незабаром я знайшов їх. Вони сидять самі в ложі неподалік од сцени.

— Ну, як ви тут? Не нудьгуєте? — питає Йозіфек, коли ми сідаймо поруч них в оксамитові крісла.

Геленка прикладає палець до уст, щоб ми не галасували, а Ладіслав показує на сцену, щоб ми теж дивилися.

Артист у білій єдвабній сорочці і в темних панчохах поставив на стіл стілець, на нього другий, третій. Стільці йому кидає помічник у синій формі з золотими гудзиками.

— Гоп! — каже артист, і помічник кидає стілець.

— Цей номер зветься «Людина без нервів», — шепоче Йозіфек.

Артист стоїть на четвертому стільці, гоп, летить п'ятий, він хапає його, поволі й старанно ставить на хисткій піраміді стільців, хоче його випробувати, сідає, стілець зненацька хилиться, артист скрикує й летить сторч головою.

Публіка зойкнула, вся зала миттю підхопилася. Що сталося?

— Анічогісінько, — бурмоче Йозіфек. — Це його трюк. Він натренувався падати з п'ятого стільця.

Артист удає, що впав через нещасливий випадок, обмацує, себе, чи цілий, навіть мить вагається, немов утратив уже певність. Але потому все ж таки зважується і знов підіймається по стільцях нагору.

Публіка не відає про ці хитрощі й аплодує його хоробрості й успіху. Людина без нервів уклоняється з п'ятого стільця, гоп, нагору летить шостий стілець, гоп, сьомий, кожного з них артист ретельно вирівнює, ставить. Тепер це все справді не жарт — піраміда хилиться то в один бік, то в другий, як щогла на хвилях.

Чи бачили ви коли-небудь, як на стрімку скелю здирається альпініст? Приблизно так страхує себе Людина без нервів, кожен наступний сантиметр свого стрімкого сходу; здається, вже вичерпано всі можливості, і все ж таки вона знаходить їх. Тільки в альпініста скеля не хитається. Людина без нервів скоріше схожа на муху.

Гоп, артист хапає дев'ятий стілець. Цей стілець має тільки задні ніжки. Навряд щоб артист сів на ньому. Та він сідає й починає розгойдуватись.

Тепер у залі дихає хіба артист і, може, ще Йозіфек.

Усю цю споруду зруйнував би навіть гучний звук. Замість радіти, що вона тримається під ним купи, артист випробовує її, розгойдуючись на стільці, сидіти на якому непросто і в стані спокою.

Під час антракту нам було гаряче, бо ми до останньої хвилини гучно плескали в долоні. Після таких овацій артисти охоче виконують нові номери, але від Людини без нервів ми не могли цього й сподіватися. Може, вона мала поставити іще один стілець? Куди? Піраміда й так була аж до самої стелі. Ладіслав так повеселів, що усміхався навіть своєму бранцеві.

— А тепер? Що буде тепер? Та, Йозіф-ку? — запитав він.

— Тепер буде Кароліна.

— Хм. — Відтак удався до Геленки. — Ти радієш, капосне дівчисько?

— Ще й питаєш.

— В такому разі, я ще дужче, — признався Ладіслав.

Раділи й хлібороби, які сиділи в залі й ще ніколи не бачили Кароліни.

Задзеленчав дзвінок, пригасли люстри, спалахнули рефлектори, під стелею щось зашурхотіло, й додолу почала спускатися трапеція, залізна жердка на двох линвах.

Досі мені здавалося, що Кароліна найгарніша з усіх людей і що я ніколи не побачу когось гарнішого.

Та ось на сцену вибігла дівчина, в тисячу раз чарівніша за неї. Це, звісно, теж Кароліна, але така ніжна, така легенька, така щасна.

На ній зелене трико зі срібною лускою, волосся перев'язане срібною биндою. В такому строї вона могла б сидіти на троні й панувати над русалками. Замість цього вона сідає на