Сестри-вампірки 3 - Надя Фендріх
Гелена, Якоб і Лудо, затамувавши подих, спостерігали за Цепешами-старшими. Ті раптом замовкли і припинили казитися.
– Дякую тобі, дідусю! – радісно вигукнув Лудо.
Але довчасно. Отямившись, Ельвіра і Міхай продовжили страшну гучну сімейну сварку, яку зчинили нещодавно у підвалі.
– Ти егоїст! – шипіла Ельвіра. – Як ти взагалі можеш дивитися мені в очі після всього? Ти знав! Ти давно про все знав, але нічогісінько не сказав мені!
– Вгамуйся, Ельвіро! – захищався Міхай. – Я й гадки не мав, що у нас коли-небудь буде хлопчик. Я пив кров виключно другої групи. А вампір, який споживає другу групу крові, може зачати тільки дівчинку. Напевно, якийсь ідіот у нас в лабораторії переплутав пробірки з кров’ю…
– Ну авжеж! – чмихнула Ельвіра. – Виявляється, ти не винний, то все твої колеги з лабораторії. Тепер мені значно легше!
– Панове, заспокойтеся! – втрутився Алі бін Шик.
Очі у Міхая загорілися недобрим вогнем.
– А вас це обходить? – поцікавився він.
– Брехун – ось ти хто! – кричала Ельвіра.
– Я не брехав тобі! – відбивався Міхай.
Даремно чарівник намагався розняти їх. Суперечка розгорялася дедалі дужче.
– Замовчування нічим не краще від брехні. Досить з мене, чуєш, Міхаю! Більше ніколи – чуєш, ніколи! – не підходь до мене! – гарячкувала Ельвіра.
– Це з тебе досить? Так ти ж повсякчас трясешся, щоб раптом ніхто не дізнався, ХТО ми є насправді!
– Прошу вас, фрау Цепеш, заспокойтеся, – спробував утихомирити Ельвіру Алі бін Шик, але тут же потрапив під гарячу руку.
– Заспокоїтися? Це ви мені? Так ви ж не кращі!
– І взагалі вас ніхто не питав! – втрутився Міхай.
– Ти тему не змінюй, – знову накинулася на чоловіка Ельвіра.
Сварка звернула на лихий бік: Ельвіра і Міхай волали на всю площу. Їхня сварка зібрала роззяв з усієї околиці і тривала б ще не одну годину, а може, і не один день, якби Алі бін Шику все це до смерті не набридло. Він підійшов до Ельвіри і Міхая ближче й почав водити вказівними пальцями прямо у них перед очима. Р-р-раз! І Цепеші-старші знову опинилися під гіпнозом. Весело поглянувши одне на одного, вони взялися за руки і пустилися в танок.
Алі бін Шик усміхнувся і, піднявши з землі дорожню сумку, пішов геть.
Якоб, Гелена і Лудо засумували. Скільки ж іще їм доведеться няньчитися з цими Цепешами?
Потрібно було негайно придумати, як заманити їх назад на вулицю Ліндевег. Та тут до всіх прикростей додалася ще одна: в натовпі промайнуло обличчя фрау Беніш.
– Час додому! Там смачний-пресмачний пиріг! – зашипів Якоб. Але Цепешам-старшим було абсолютно байдуже до Якоба з його пирогом, тому що Ельвіра саме затіяла нову гру.
– Хвилиночку уваги, високоповажна публіко! – оголосила Ельвіра, розмахуючи руками. – Зараз на ваших очах буде розкрито таємницю століття! Мій чоловік – вампір! Міхаю, покажи всім, який ти вампір! Ну ж бо, злети у небо!
Невеликому fugli Міхай був завжди радий, тож його не довелося просити двічі. Елегантно підстрибнувши, він злетів у повітря і невдовзі вже ширяв над церковним шпилем.
Внизу, роззявивши роти, за ним спостерігали мешканці Біндбурґа. Була серед них і фрау Беніш. Вона зачаровано дивилася на чоловіка, який ширяв аж під хмарами. Вчителька була в захваті не тільки від його спортивної форми, спроможності на всілякі фокуси, а й від його винахідливості й неабиякої кмітливісті. І коли публіка внизу зааплодувала, фрау Беніш заплескала гучніше за всіх і з великим захопленням.
– Тада-а-а-а-ам! – весело оголосила Ельвіра, пустивши по колу шапку. – Пані та панове! Дозвольте відрекомендувати – Міхай Цепеш, 2676 з половиною років, справжнісінький вампір з далекої Трансільва-а-а-анії!
Нещастя, та й годі!
Мабуть, добре, що Сільванія навіть гадки не мала, яке видовище влаштували тато з мамою в самому серці Біндбурґа. І так задосить пригод.
Втомлена і з ніг до голови заквацяна грязюкою, вона брела лісом, знову намагаючись відшукати дорогу до Чорного замку. Як знайшла вона цю дорогу один раз, то знайде і вдруге! Не може ж вона кинути сестру з братом напризволяще! Але Чорного замку ніде не було видно.
– Fumps! – мало не плачучи, вигукнула Сільванія.
Вона з надією подивилася на телефон, але інтернет зник, тож сподіватися на навігатор було безглуздо.
Сільванія спробувала зателефонувати Даці, але та не відповіла.
– Ех, Дако-Дако, – розсердилася на сестру Сільванія.
Тоді вона набрала номер Якоба.
– Сільваніє? – голос Якоба було ледь чути через якийсь гуркіт.
– Якобе, рятуй! – відчайдушно вигукнула Сільванія. – Все просто жахливо. Я тут політала з гер ван Комбастом, і тепер він все знає…
Тут вона затнулася. Що там відбувається в Якоба? Чому так гамірно?
– Гере Цепеше, спустіться звідти негайно! – долинув до неї голос Лудо.
– Може, це гігантський кажан? Ні-і-і! Може, це літак? Ні-і-і! Це – супер-Міхай! – почула Сільванія мамин голос.
– Якобе, у вас усе гаразд? – занепокоїлась вона.
– Так-так, все гаразд, – збрехав Якоб. – Ні про що не хвилюйся… М-м-м… Лудо… Ти не міг би?.. Ну то пусте, взагалі, тут все чудово!
– Не забудьте про Беніш, вона погрожувала прийти до нас додому. Постарайтеся зробити так, щоб вона не помітила, що наші батьки не при собі, – наказала Сільванія.
– Вона вже приходила. Все пройшло прекрасно! – запевнив її Якоб. – Вибач, мені треба йти. Тож бувай, до зустрічі!
Поспіхом попрощавшись, Якоб перервав зв’язок.
Сільванія з сумом подивилася на екран телефона і, зітхнувши, опустилася на якийсь порослий мохом пеньок. А колись вона марила про романтику вампірського краю. Насправді ж це не мрії, а страшний сон! Вона сама-самісінька посеред трансільванського лісу, брат і сестра – в полоні Антаназії, а гер ван Комбаст… Про нього зараз навіть думати не хотілося!
Раптом щось під нею хруснуло.
– Pompfe! – вигукнула Сільванія, провалюючись дедалі глибше під землю.
М’яко приземлившись на сухе листя, вона озирнулася навсібіч. Судячи з усього, напіввампірка опинилася у великій печері.
– Pumpflex! – простогнала Сільванія.
Обережно підвівшись на ноги, вона стала навпомацки шукати вихід.
– Повірити не можу, що все це відбувається зі мною. Ні Дірка, ні Франца, ні Даки… Все пропало! – заголосила вона.
Раптом під стелею щось заворушилося. Сільванія подивилася вгору… Там. Угорі. Висів. Вампір!
– А-А-А-А-А! – закричала Сільванія не своїм голосом і кинулася з кулаками на вампіра.
– Стривай, Сільваніє, не гарячкуй, це ж я! – благав вампір мелодійним басом.
Очі у Сільванії мало не вилізли з орбіт від подиву.
– Мурдо?!!
Некерована тварина
Дірк ван Комбаст пишався собою: мало того, що він – неабиякий мисливець за вампірами, так ще і вправний вершник, он який чудовий вигляд він має на спині у віслюка. Принаймні він так вважав. І не безпідставно: адже не кожен зможе їздити верхи, одночасно розмовляючи по телефону. Щоправда, в деяких країнах це суворо заборонено, та раптом Трансільванія – щасливе виключення з правил?
– Я скоро повернуся, люба! – голосно кричав у телефон Дірк. – Ти тільки уяви: Сільванія виявилася вампіром!
– Ти де, коханий? Що в тебе сталося? Чому ти кричиш?
– Сільванія вміє літати! Вона – вампірка! – виразно вимовляючи кожне слово,
