Сестри-вампірки 3 - Надя Фендріх
Дака підійшла до дверей.
– До зустрічі, – прошепотіла вона і вислизнула назовні.
І знову на її шляху трапилися ті самі білі двері. Крізь маленьку шпарину з них пробивалося світло. У кімнаті лунала тиха музика. Дака зупинилась і прислухалася. Все та ж колискова… Не в змозі подолати цікавість, Дака натиснула на дверну ручку, і – о диво! – двері відчинилися! Дака тихенько увійшла до кімнати. В очі їй вдарило яскраве денне світло. Дака заплющила очі. Вона вже встигла звикнути до тьмяного світла свічок і смолоскипів і мало не засліпла від променів сонця.
Дака озирнулася. Ця кімната не була схожа на жодний зал, на жодну комірку в Чорному замку. «Тут немає нічого вампірського», – подумала про себе Дака.
Високі стіни були оббиті шовком. Стелю прикрашала золота ліпнина. З прочинених вікон, гойдаючи довгі фіранки, дмухав легенький вітерець. За вікном виднілися вкриті зеленим листям дерева. Судячи з усього, тут жили колись давно, в сиву давнину. І відтоді нічого не змінилося.
Посередині кімнати стояло ліжко з балдахіном. Поруч із ліжком – рукомийник. Трохи далі – комод. На комоді лежали іграшки – гарні порцелянові ляльки і біле лялькове ліжечко. На одній зі стін висіла картина. Рука невідомого майстра увічнила на полотні родину: маму, тата, маленького хлопчика і чорняву дівчинку з палаючими, немов жаринки, очима. Дака вдивилася в обличчя зображеної дівчинки.
– Так це ж Антаназія! – спалахнув здогад.
Дака присіла на краєчок м’якого ліжка і замислилася. Її погляд упав на іграшкову скриньку, залишену господинею цієї кімнати на нічному столику. Скринька була дуже гарна і вишукана, а зверху її оздоблювала тендітна фігурка балерини.
Дака обережно завела її. Скринька заграла «Схід Місяця», а балерина закружляла у танці.
Дака задумливо слухала музику. А коли мелодія стихла, взяла скриньку і, підвівшись із ліжка, знову підійшла до картини. Вона ще раз уважно подивилася на маленьку Антаназію і вийшла з кімнати.
За рогом почулися кроки. Антаназія та Уріо, про щось розмовляючи, йшли вздовж коридору. Дака вирішила за краще не потрапляти їм на очі.
– Сестри і того бовдура я вже позбувся, – доповів Уріо своїй пані.
Серце Даки похололо. Що означає «позбувся»? І кого він мав на увазі? Чи не Сільванію та гер ван Комбаста часом?
– Впевнений? – непокоїлася Антаназія. – Вони тут зовсім зайві, як ти розумієш. Якщо вони залишаться, мій план щодо Дакарії зійде нанівець.
Дака стиснула руку в кулак. План? Який у трансільванської володарки може бути план? Голос Антаназії знову змінився. Вона розмовляла з Уріо холодно і деспотично.
– Не хвилюйтеся, пані, – заспокоював Антаназію вірний слуга. – Я викинув їх із замку. Вони більше не повернуться.
– Молодець, – похвалила його Антаназія.
Нахилившись трохи вперед, Дака побачила, як Антаназія поплескала Уріо по плечу. Слуга зашарівся від гордості і, щасливо посміхаючись, подивився на свою господиню. «Закоханий дурень!» – подумала Дака, дивлячись на нього.
Тільки-но вони відійшли подалі, Дака вискочила зі своєї схованки і поквапилась назад до дитячої.
– Треба конче звідси тікати, – кинула вона Карлу-Хайнцу і поклала його до кишені.
– Щоб увесь мій слиз обліз! Невже ти нарешті зрозуміла, що тут все нечисто! – зрадів Карл-Хайнц.
Але Даці було байдуже до його вереску. Зібравши свої речі, вона обережно загорнула Франца в ковдру.
– Не бійся, малюче, твоя сестричка віднесе тебе додому, – прошепотіла вона Францу, виймаючи його з ліжка.
Взявши брата на руки, Дака обернулася, щоб рушити до дверей, – і заклякла. Перед нею, люто виблискуючи очима, стояла Антаназія.
– Зменш оберти, Дакаріє, нікуди ви звідси не підете. Францокс вже вдома!
Крижаний погляд її очей немов зв’язав Даці руки й ноги. Неспроможна чинити опір, Дака безпорадно стояла, мовчки спостерігаючи, як Антаназія підходить до неї, спокійно забирає з рук Франца і кладе його назад у колиску.
Дивіться всі: мій чоловік – вампір!
Ти зовсім нічого не їси. Непокоїшся, мабуть? – Якоб схилився над акваріумом, де мурмосилась над недоторканою мисочкою самотня Карлотта.
– Вся слизом спливла. Місця собі не знаходжу, – поскаржилася вона Якобу. Але той, звичайно, не зрозумів ані слова з її писку.
– Я теж трохи хвилююся за Сільванію, – зітхнув Якоб. – Але, мабуть, ми з тобою даремно переймаємося. Вони з усім впораються, я впевнений.
– Якщо з ними Карл-Хайнц, можеш бути певен: з ними точно нічого поганого не станеться. Карл-Хайнц цього не допустить! – постаралася підбадьорити Якоба Карлотта.
Якоб підійшов до вікна. От би Сільванія швидше повернулася! Від сумних думок його відвернули Ельвіра і Міхай, котрі вискочили на вулицю.
На щастя, їхню втечу помітила Гелена.
– Якобе, дивись-но, Цепеші на вулиці!
Якоб миттю опинився біля дверей і вибіг надвір. За ним з дому висипали Гелена і Лудо. Але Міхай і Ельвіра зникли з виду, і зовсім незрозуміло було, куди вони втекли і де їх наразі шукати. Цепеші ніби розтанули в повітрі!
Спочатку друзі розділилися й обійшли всі сусідні будинки: раптом хтось із сусідів бачив, куди вирушили Цепеші-старші.
Незабаром Якобу зателефонувала мама і повідомила, що Ельвіра і Міхай бігають по ринковій площі і грають у вампірів.
Збиваючись з ніг, друзі поспішили на ринкову площу. Ельвіра і Міхай розійшлися не на жарт. Міхай бігав між торговельних рядів і чіплявся до перехожих, вдаючи, ніби зараз укусить. Якоб навіть занепокоївся: а як Міхай, загравшись, і справді встромить свої ікла в шию якійсь милій бабусі?
Ельвіра, весело пританцьовуючи, бігала слідом за Міхаєм і на все горло кричала:
– Дивіться всі: мій чоловік – вампір! Краще не ставайте у нього на шляху – а то я-а-ак укусить, я-а-ак вип’є всю вашу кров!
Міхай робив страшні гримаси, сопів, пихкав, плямкав, немов справжній вампір.
У цей час повз ринок проходив Алі бін Шик. У руках у нього була величезна сумка з речами. Алі бін Шик щойно приїхав з астрономічного конгресу і тепер ішов додому. Побачивши Цепешів, чарівник різко зупинився. Його вельми потішила веремія на ринковій площі.
Помітивши дідуся, Лудо зітхнув з полегшенням.
– Ну нарешті ти приїхав! Нам дуже потрібна твоя допомога! – вигукнув він, підбігши до Алі бін Шика. – Батьків Даки і Сільванії потрібно якось вивести з гіпнозу.
Але чарівник не чув його. Надто вже захопився веселим видовищем. Тим часом Міхай причепився до молодої мами з дитячим візочком, а Ельвіра бігла за ним і щебетала:
– Обережно, вампір! Обережно! Стережись! Не стій у нього на шляху!
Алі бін Шик розреготався.
Лудо вчепився в рукав його куртки.
– Ну зроби ж що-небудь!
– А навіщо? По-моєму, ці двоє чудово розважаються. Це так кумедно!
– Та не до жартів, дідусю! Якась вампірська королева викрала Франца і потягла його до себе в замок. Дака і Сільванія полетіли його звідти визволяти, а ми доглядаємо за їхніми батьками.
Лудо благально подивився на дідуся.
– Гаразд, якщо ти так просиш… – зітхнув Алі бін Шик. – Кручу-верчу, химороду зняти хочу! Лопавки-конфеті – химородо, йди! Абракадабра, мурло, нехай все буде, як було! – промовив він, дивлячись
