Сестри-вампірки 3 - Надя Фендріх

Хай живе часникостріл!

Захекані і потомлені, Сільванія і Дірк ван Комбаст стояли біля підніжжя Чорного замку. Поки Дірк ретельно вивчав околиці на предмет можливої небезпеки, Сільванія потай милувалася замком. Він був похмурий і зловісний, але достобіса прекрасний! Коли б який-небудь вампірський принц закохався в неї і запропонував вік звікувати разом із ним у цьому замку, вона б з радістю погодилася. Але тут Сільванія згадала про Якоба, і їй стало трохи соромно. «Менше треба вампірських саг читати», – дорікнула вона собі.

І все ж від замку неможливо було відвести очей. Він, здавалося, казковий. Ех, потрібно було брати з собою Якоба, а не гер ван Комбаста. Дірк – такий зануда! І як з ним тільки Урсула живе?

Сільванія поквапилася за Дірком. Мисливець за вампірами рішуче попрямував до головного входу в замок, але біля воріт раптом зупинився і прислухався. Сільванія теж нашорошила вуха.

Вони почули розмову вартових замку.

– Час нам вже відпочити, – позіхнув Ізель.

– Де наші змінники? – бурчав Бодо. – Повсякчас спізнюються!

«Втомлені вампіри, – зробив висновок Дірк ван Комбаст. – Їх ми швидко позбудемося».

Він рішуче постукав у браму.

– Кого це Дракула приніс? – здивувався Бодо.

Він прочинив маленьке віконце у брамі і сторожко подивився на непроханого гостя. Ізель відчинив таке саме віконце в другій стулці і теж дивився на незнайомця. На його лобі красувався автограф Мурдо.

– Руки вгору, Мурдо! – прошипів Дірк, підносячи до носа Ізеля дуло часникостріла.

Ізель злякано підняв вгору руки. Дивно, чому цей тип називає його Мурдо?! Він же не Мурдо, він – Ізель.

– Відчиняй браму, – наказав мисливець за вампірами товстуну Бодо, не зводячи очей з Ізеля. – Тільки повільно й без дурниць. Один зайвий порух – і твій товариш познайомиться з моїм часникострілом.

– Ще чого захотів! – затявся Бодо. – Не відчиню!

– Тоді ти! Ти мені відчинеш браму! – зосередив свою увагу Дірк на другому вартовому, перевіряючи, чи виявиться той більш поступливим.

– Я? Та ніколи! Nici, doi viati! – заявив Ізель, щоправда, голос його звучав не так упевнено, як у Бодо.

Дірк здивовано подивився на варту. Жоден м’яз на його обличчі не сіпнувся.

– Ну що ж, тоді не залишається іншого вибору, – спокійно сказав він. З цими словами мисливець за вампірами натиснув на кнопку часникостріла… Але нічого не сталося. Не втративши надії, Дірк натиснув на кнопку ще раз і… Знову нічого! Тут вже гер ван Комбаст занервував і почав безладно натискати на всі кнопки відразу.

Бодо, посміхаючись, спостерігав за Дірком крізь віконце. Вдосталь надивившись, він обережно відчинив стулку воріт.

– БАХ! – весело сказав він і одним рухом вихопив у Дірка зброю. – Так це і є твій часникостріл? Сміх та й годі!

– Ой не можу, ой тримайте мене, бо впаду, – захихотів Ізель. – Ну насмішив! Часникостріл! Так це скоріше сміттєстріл або дурностріл!

– А зараз з’ясуємо, що це за туристи, – тицьнувши часникостріл Ізелю в руки, Бодо підійшов до Сільванії і Дірка ван Комбаста.

Ізель неабияк зацікавився чудернацькою зброєю і почав крутити-вертіти часникостріл, натискаючи на всі кнопки поспіль. Історія замовчує, на яку кнопку натиснув Ізель, але цього разу часникостріл увімкнувся, відразу ж випустивши в обличчя Бодо хмарку часникового диму. Закотивши очі, здоровань звалився ниць.

Ізеля заціпило з жаху. Силкуючись ворушити мізками і ніяк не розуміючи, що ж йому робити, він переводив розгублений і зляканий погляд з напарника на незнайомців і назад. Нарешті він просто жбурнув часникостріл на землю і стрімголов кинувся геть.

Сільванія і гер ван Комбаст перезирнулися. Такого вони й не сподівалися. Напіввампірка копнула ногою Бодо.

– Він непритомний, – заявила вона.

Дірк ван Комбаст простягнув їй свій мобільний.

– Треба зберегти цей момент на пам’ять!

Посміхаючись на весь рот, він поставив ногу на черево Бодо і взяв у праву руку часникостріл – геть викапаний Термінатор!

Сільванія насупила брови.

– Ну чого ти! – занервував Дірк ван Комбаст. – Це для Урсули!

Зітхнувши, Сільванія сфотографувала сусіда і за сумісництвом – супермисливця за вампірами.

Крадькома подорожні увійшли в Чорний замок. Дірк трохи обігнав Сільванію, тримаючи часникостріл напоготові, дулом вперед. Перед кожним поворотом він робив чудернацький стрибок і, не виявивши загрози, подавав Сільванії якісь химерні знаки головою, виробляючи тільки йому одному зрозумілі гримаси.

Сільванія обережно відчинила двері.

– Де це ми? – тихо запитала вона.

– Це, мабуть, Тронний зал, – промовив Дірк ван Комбаст. – Ми в самому серці вселенських темних сил.

Він пройшовся залом, спрямовуючи часникостріл то ліворуч, то праворуч.

Сільванія йшла за ним. Намацавши на стіні вимикач, вона увімкнула світло. Перед Дірком і Сільванією стояв… звичайний унітаз. Цілком можливо, що він не одне століття служив царським особам – тільки троном від цього однаково не став.

Дірк ван Комбаст розчаровано опустив дуло часникостріла. Сільванія усміхнулася.

– Як ви сказали? Серце вселенських темних сил, еге ж?

Гірка правда

Нарешті Сільванія і Дірк ван Комбаст знайшли дитячу. Вони вирішили, що Дірк залишиться на варті і в разі чого попередить про небезпеку, а Сільванія зайде до кімнати. Сказано – зроблено.

Сільванія непомітно прослизнула всередину і, на превелику радість, побачила улюбленого братика, який тихо й мирно сопів у колисці. Як же вона скучила за ним!

Як же їй хотілося взяти малюка на руки і довго-довго пригортати й цілувати! Але якщо вона почне заціловувати Франца, він неодмінно прокинеться і голосно заплаче, а це приверне увагу вампірів. Ні, цього робити ніяк не можна. А ось Даку розбудити не завадить. Сільванія підійшла до сестри і почала її торсати.

– Дако! Прокинься! Прокинься, Дако! – шепотіла вона.

Дака розплющила очі.

– Сільваніє… – пробурмотіла вона в напівдрімоті.

– Та тихо ти! Ми прийшли по тебе і Франца! Вставай швидше, не можна зволікати!

– Ух ти! – посміхнулася Дака.

– Та поквапся ж ти! Rapedadi! Не можна гаяти ані хвилини! – Сільванія спробувала відгорнути з Даки ковдру, але та міцно вчепилася в неї.

– До чого такий поспіх? – сонно поцікавилась вона.

Сільванія знову схопила ковдру.

– Що це з тобою, Дако?! Ну ж бо, ворушись!

У дверях з’явився Дірк ван Комбаст. Почувши, що сестри зчинили сварку, він ненадовго покинув чати.

– Чи не бажатимуть любі панянки відкласти свою суперечку? Сюди будь-якої миті можуть прийти вампіри, і тоді нам всім буде непереливки…

Дака здивовано подивилася на гер ван Комбаста.

– А він тут що робить? – запитала вона сестру.

– Допомагає нам, – серйозно відповіла Сільванія. – Він на нашому боці і готовий битися проти Антаназії.

– Але взагалі-то Антаназія… – почала Дака, непевним жестом провівши по своєму жорсткому, розкуйовдженому волоссю.

– Антаназія – що? – роздратовано спитала Сільванія. Сестра таки позбавляла її терпцю.

– Гм, я розумію, що це прозвучить дивно, але взагалі-то Антаназія просто boibine! – знизала плечима Дака.

– Що? – не повірила своїм вухам Сільванія.

– Антаназія – зовсім не страшна, а навпаки, дуже