Сестри-вампірки 3 - Надя Фендріх

Переповивши маленького Франца, Сільванія зібрала все необхідне для польоту додому.

Уріо був щасливий, що йому більше не доведеться міняти Францу підгузки. Надто вже багато мороки з маленькими дітьми! А втім… Чи не завести їм з Антаназією маленького вампірчика? Його могли б звати Антур. «Треба неодмінно обговорити цю ідею з пані», – вирішив Уріо.

Дірк ван Комбаст сновигав по Чорному замку і фотографував усе поспіль для Урсули. Як і Уріо, він зараз тільки й міг думати, що про кохану і малюка, якого невдовзі колихатиме на руках. Дака і Мурдо полетіли подалі від замку. Сидячи на скелі, вони милувалися похмурими трансільванськими пейзажами. Обидва сумували через скоре розставання.

– Я сумуватиму за цими місцями, – сказала Дака.

– Так відвідуй мене частіше, – запропонував Мурдо.

Дака подивилася Мурдо в очі. Маленькі кажанчики у неї в животі пустилися в танок.

– Неодмінно, – відповіла вона.

Мурдо пригорнув Даку до себе. Напіввампірка постаралася вдихнути якомога більше його запаху. «Прилечу додому – буду цілими днями слухати альбоми «Криптон Крекс»», – твердо вирішила вона.

Мурдо нахилився до Карла-Хайнца.

– А ти, приятелю, передай від мене вітання Карлотті.

– Обов’язково, – підморгнув Карл-Хайнц. – Б’юсь об заклад, що ти і сам незабаром з’явишся на Ліндевег!

Але Мурдо не знав мови Карла-Хайнца, а тому нічого не дізнався про заклад. Усміхнувшись Даці, співак зробив їй поцілунок рукою і злетів високо в небо.

Дака подивилася йому вслід і, гірко зітхнувши, вирушила в замок за своїми супутниками. Час повертатися додому!

Повернення додому

У дворі будинку № 23 по вулиці Ліндевег, що на околиці Біндбурґа, готувалися до великої вечірки. Посеред подвір’я стояли понакривані столи. Скрізь були розвішані гірлянди і паперові барвисті ліхтарики.

Усі були щасливі, що подорож до Трансільванії закінчилася саме так.

Дака, Сільванія і Франц без пригод подолали відстань від Трансільванії до Біндбурґа і м’яко приземлились на подвір’ї власного будинку. Виснажені няньки тут же передали дівчатам їхніх невгамовних батьків і нарешті змогли відпочити.

Сестри-близнючки з цікавістю спостерігали, як тато і мама сидять на килимку в кімнаті Франца і граються солдатиками.

– Слухай, а нехай вони ще трошки побудуть такими! – запропонувала Дака.

Сільванія зітхнула.

– Спокуслива пропозиція. Тільки, знаєш, мені якось більше до душі наші колишні батьки з їхніми повсякчасними суперечками і сварками.

– Мені теж, – усміхнулася Дака.

Сільванія дістала з сумки маленький слоїчок.

– І що з цим робити? Посипати їм на голови? Ти впевнена? – нерішуче запитала вона.

– Так пояснила Антаназія… – кивнула Дака.

Антаназія передала для батьків спеціальний антигіпнотичний порошок. Річ у тім, що в Чорному замку була таємна комірчина, де зберігалося всіляке цілюще зілля і порошки. Туди і навідався Уріо, щоб взяти трохи порошку для Цепешів-старших.

Заразом йому вдалося з’ясувати, що засобів проти дії Корони Забуття не існує, але, коли він повідомив про це Бодо, той аж ніяк не засмутився.

Сільванія подивилася на сріблястий порошок.

– Гаразд, що з ними може трапитися? Не перетворяться ж вони на жаб!

– До речі, було б прикольно, – підморгнула сестрі Дака.

Сільванія відкоркувала слоїчок і посипала батьків порошком. Сріблястий пилок впав на голови Міхая та Ельвіри. На мить у вітальні запанувала тиша. Дака і Сільванія дещо занепокоєно поглядали на батьків. Але тут тиші настав кінець.

– Як ти можеш спокійно сидіти на канапі у вітальні, коли твій єдиний син у небезпеці?! – несамовито закричала Ельвіра.

– Це я спокійно сиджу?! Це ти сидиш! А у мене все під контролем! – відбивався від нападок дружини Міхай.

– І в чому полягає це твоє «під контролем»? – завелася Ельвіра. – Ось що ти будеш робити, якщо Антаназія зайде сюди і…

– Та замовкни ти нарешті, – присадив її Міхай.

Дівчата перезирнулися між собою. Це ж треба, все найстрашніше вже позаду – а батьки досі сваряться.

– Мамо, тату, все добре, – спробувала вгамувати батьків Дака. – Антаназія вже побувала тут, але…

– Що-о-о? – з жахом вигукнув Міхай.

– Вона й справді викрала Франца, але Дака полетіла за нею і… – намагалася пояснити ситуацію Сільванія.

– Взагалі-то, це Сільванія… – перебила її Дака.

– А ще нам гер ван Комбаст допоміг, – додала Сільванія.

– Загалом, Францу більше нічого не загрожує. Він удома. Все гаразд, – сказала Дака.

– А Антаназія більше не становить для нас небезпеки, – додала сестра.

– Ви були в Трансільванії? Самі? – знову розгнівалася Ельвіра.

– Одразу видно: МОЇ донечки, – гордо посміхнувся Міхай.

– Відважні кажанчики, – сказала Ельвіра, пригорнувши до себе всіх своїх дітей.

Вони ще довго обіймалися і не хотіли відпускати одне одного, поки Франц не влаштував таку потужну газову атаку, що всі кинулися до вікна. Але там повітря було не краще – Карл-Хайнц і Карлотта так скучили одне за одним і так раділи зустрічі, що влаштували у себе в акваріумі цілу канонаду непристойних звуків.

Один маленький нюанс

У сусідньому будинку теж панувала радісна атмосфера, та й пахло там краще, ніж удома в Цепешів. Мисливцеві за вампірами страшенно не хотілося розлучатися з Урсулою і їхньою ще не народженою дитинкою. Дірк погладив круглий живіт коханої.

– Ти точно не хочеш йти? – турботливо запитав він.

– Абсолютно, – заспокоїла його Урсула. – А ось ти, ти неодмінно маєш піти на гриль до Цепешів, мій герою.

Гер ван Комбаст густо почервонів і збентежено посміхнувся. Він, звісно, знав, що крутий, але почути це від коханої жінки було так приємно!

Дірк дістав телефон і не без гордості показав Ельвірі світлини своїх героїчних пригод. Ось вони з Сільванією на трансільванському кордоні. Ось він топче ногою непритомного вартового Чорного замку. Ось він у галереї портретів трансільванських правителів, ось селфі між двома портретами, на яких зображено найкривавіших володарів за всю історію Трансільванії. Це він начепив іграшкову вампірську щелепу. Це він у Тронному залі – всівся на царському троні. Навіщось упхався в кадр Мурдо. Невдала світлина. Ось він перед слуховим вікном. А ось – під руку з Ізелем і Бодо.

Урсула зацікавлено розглядала світлини.

– Я пишаюся тобою, – посміхаючись, сказала вона. – А тепер іди до Цепешів і добряче розважся там.

– Гаразд, – зітхнув Дірк. – Але я ненадовго.

Він поцілував Урсулу в лоб і рушив до виходу.

– Любий… – вимовила Урсула, трохи повагавшись. – Я хочу зізнатися тобі де в чому. Є один маленький нюансик… Зовсім мале-е-есенький… Але він стосується мене і… нашої дитинки.

– Заінтригувала, – промовив їй Дірк ван Комбаст.

Урсула набрала повні груди повітря.

У день, коли неймовірні трансільванські пригоди добігли кінця, відважному мисливцеві за вампірами судилося дізнатися, що весь цей час він кохав вампірку і скоро стане батьком маленького вампіренятка, точніше, напіввампіренятка. Кров крижаніла в жилах у Дірка ван Комбаста, але його серце так само палало коханням до Урсули і їхнього малюка. Що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду. І нехай вона буде хоч сто разів вампіркою, він ніколи її не розлюбить. Важкувато буде, звичайно, пояснити це мамі. Напевно, вона, зрештою, і справді збожеволіє. І він – також!

Вечірка на Ліндевег, 23

Якоб, Гелена і Лудо попрацювали, підсмаживши на грилі