Сестри-вампірки 3 - Надя Фендріх

– Ти що, збожеволіла? – аж на місці заклякла Сільванія. Вона так розгнівалась на сестру, що, забувши про обережність, перейшла з приглушеного шепоту на гучний крик. Її сестра зовсім з глузду з’їхала? Чим напоїла її ця відьма? – Ти забула, що Антаназія викрала нашого брата, щоб зробити його наступником на престолі!

– Саме так, – наполягала Дака. – Він буде правити Трансільванією. А це означає, що він зможе робити все, що захоче, і жити, як йому заманеться.

– У тебе, схоже, мізки мохом поросли! Невже ти повірила у всю цю дурню? Франц – її бранець!

А тепер вже настала черга Даки нетямитися зі злості.

– Це в Німеччині він бранець. Як, до речі, і я. Тільки тут він і зможе відчувати себе вільним! І я, між іншим, теж!

– Ти що, свіжої крові перепила?! Це ж чистої води gumox! Антаназія морочить тобі голову, вона говорить тільки те, що ти хочеш чути! – Сільванія підійшла ближче. – А як же наші тато і мама? Ти про них подумала?

Дака зніяковіло опустила очі.

У дверях знову виник гер ван Комбаст.

– Знайшли час для дискусій! – нервував він. – Час вшиватися!

Але дівчатка пропустили його слова повз вуха. Вони, здавалося, і зовсім забули про його існування.

– Якщо ти залишишся в Чорному замку, то більше ніколи не побачиш батьків! – намагалася напоумити сестру Сільванія.

– Це ще чому? – не здавалася Дака. – Коли Франц стане володарем Трансільванії, ми зможемо робити все, що заманеться. Перевеземо батьків сюди, а якщо не захочуть – самі будемо їздити до них у Німеччину.

Сільванія вперла руки в боки.

– Тобто цій відьмі ти віриш, а нашому татові – ні?

Тут у кімнату ввалився Дірк ван Комбаст.

– Сюди хтось іде! – прошепотів він.

– А, це, напевно, Антаназія! – зраділа Дака. – Ось сама її про все зараз і розпитаєш.

Сільванія і гер ван Комбаст подивилися одне на одного. Паніка зростала. На щастя, Сільванія помітила біля стіни старовинну шафу. Вона була величезна і цілком могла прихистити двійко людей.

– Сюди! Швидко! – кивнула на шафу Сільванія.

І не встигли вони застрибнути всередину і зачинитися, як до кімнати увійшла Антаназія з тацею в руках. На таці стояли пляшечка з соскою і келих.

– Я ніби чула голоси в цій кімнаті, – насупилася Антаназія.

Бліді Дакині щоки залив легкий рум’янець.

– Та ми тут…

– Ви? Хто ви? – насторожилася Антаназія.

– Ну ми – мій братик і я, – викрутилася Дака. – Ми тут грали, ніби він – собачка, а я – кішечка.

Антаназія глянула на Франца. Той, як і раніше, тихо спав, не думаючи ні нявчати, ні гавкати. Що й казати! Франц спав так міцно, що навіть гази не пускав!

– Францокс спить, – зауважила Антаназія.

– Ну так, він – сплячий песик, – продовжувала викручуватися Дака.

Антаназія допитливо подивилася Даці в очі, але та була спокійною. Тоді Антаназія підійшла до Франца і лагідно погладила його по щоці.

– Він служитиме мені вірою і правдою, – зітхнула вона.

Ці слова насторожили Даку.

– Вам? Чому вам?

Тепер вже настала черга Антаназії викручуватися.

– Я хотіла сказати, що Франц служитиме народу вірою і правдою. Адже правитель мусить виконувати бажання народу, чи не так?

Дака нахмурила чоло.

– Boi noap, Dakaria! – сказала Антаназія і вийшла з кімнати.

Дірк ван Комбаст і Сільванія, котрі сиділи у шафі, зітхнули з полегшенням. Раптом Дірк намацав у темряві якийсь важіль.

– Цікава штуковина! – сказав він і потягнув важіль на себе.

– НЕ РОБІТЬ ЦЬОГО! – вигукнула Сільванія. Але було вже занадто пізно: на дні шафи відкрився потаємний люк, і вони обидва провалилися в безодню.

– Сільваніє? Гере ван Комбаст? – занепокоїлась Дака, почувши гуркіт.

Вона відчинила шафу, але ні сестри, ні мисливця за вампірами там не було.

А кількома поверхами нижче Уріо витирав порох з портрета Антаназії. Почувши глухий звук, він здригнувся. А що як хтось підглядає, як він надсилає портретові своєї господині поцілунки рукою? Річ у тім, що Уріо ось уже кілька століть був безнадійно і шалено закоханий в Її Пишність Антаназію. Але це була його таємниця, і він нікому не хотів звірятися в ній.

Уріо сторожко озирнувся. Нікого… Лише трансільванські правителі суворо дивилися на нього зі стін. Звідкись із-за спини почувся шурхіт. Погляд Уріо впав на старовинну скриню в кутку.

Уріо підбіг до неї і обережно підняв віко. Усередині сиділи двоє: русявий чоловік у кумедному вбранні і ще одна дівчина з родини Цепешів.

– Оце сюрприз! Нас навідала Дакина сестриця разом зі своїм… – Уріо замислився. – Слугою?

Мисливцю за вампірами забракло повітря від обурення.

– Ще ніхто не називав мене слугою!

Образу гер ван Комбаста можна було зрозуміти: крім того, що він рятував світ від вампірів, він був ще й вельми успішним представником фармацевтичної компанії.

Схопивши Дірка і Сільванію, Уріо вельми нечемно витягнув їх зі скрині.

– Агов, легше! – зойкнула Сільванія.

Дірку таке панібратське ставлення – та ще й з боку вампіра! – теж не прийшлося до смаку.

– Відпустіть мене негайно! – вигукнув він – Не маєте права! Це незаконне позбавлення волі! Я скаржитимуся Федеральному урядові Трансільванії з питань порушення прав людини! Я цього так не залишу!

Обурення мисливця за вампірами вельми потішило Уріо.

– Коли мій брат стане володарем Трансільванії, ви дуже сильно пошкодуєте, що так поводились із його сестрою, – змінила тактику Сільванія. – Він вам все пригадає!

– Мрій більше, дитинко, – посміхнувся Уріо.

Він так близько нахилився до Сільванії, що та відчула запах гнилі з його рота.

– Тільки-но Антаназія надягне твоєму братові на голову корону, він начисто забуде, хто ти така. Він забуде всю вашу сімейку і ніколи більше вас не згадає. На те вона і Корона Забуття!

Сільванія і мисливець за вампірами з жахом подивилися одне на одного.

Уріо цинічно розсміявся.

– Так-так, а ви як думали? Одягнувши Корону Забуття, трансільванські правителі раз і назавжди забували минуле. Так було з усіма, в усі віки. Так було і з Антаназією.

Тим часом вони опинилися в коридорі, у кінці якого розташовувалося слухове вікно. Відчинивши його, Уріо зневажливим стусаном викинув туди Сільванію і Дірка ван Комбаста:

– Щасливого польоту! Bon fugli!

Ще зовсім недавно доля позбавила Сільванію і мисливця за вампірами можливості подивитися на Трансільванію з висоти пташиного польоту. Тепер їм випала чудова нагода надолужити згаяне – щоправда, без літака.

– А-а-а-а! – хором закричали вони, стрімко падаючи вниз уздовж прямовисної скелі.

Точніше, падав тільки мисливець за вампірами Дірк ван Комбаст.

А ось напіввампірка Сільванія незабаром, навпаки, злетіла, міцно схопивши за руку гер ван Комбаста. Той вдячно подивився на свою рятівницю, але раптом його пройняв жах. Сільванія вміє літати! А це означає, що вона нічим не краща за всіх цих трансільванських чудовиськ.

Сільванія Цепеш – вампірка!

– Відпусти мене! – заверещав не своїм голосом Дірк ван Комбаст, намагаючись вирватися з рук Сільванії.

– Ви справді цього хочете? – Сільванія начебто ненароком подивилася вниз.

– Ні, не хочу! – змушений був погодитися Дірк ван Комбаст.

Але, тільки-но вони приземлилися, він з силою відштовхнув руку Сільванії і понісся невідь куди з такою швидкістю,