Сестри-вампірки 3 - Надя Фендріх

Надя Фендрих

Сестри-вампірки 3

Чорний замок

Була ніч і така похмура й непроглядна, якими бувають ночі лише в одному краї. Край цей споконвіку овіяний зловісними переказами та легендами, від яких холоне серце. Ліси тут дрімучі й болотисті. І навіть сонце заглядає в цей забутий Богом куточок землі зовсім ненадовго, а то й узагалі оминає його стороною. Дні тут надзвичайно короткі, а ночі тривають мало не цілу вічність. Як настає темрява, тьмяні промені місячного сяйва пестять бліді, мляві обличчя істот, зустріч з якими звичайному смертному нічого доброго не обіцяє. Тому що живляться ці істоти кров’ю. Свіжою. Теплою. Людською. Цей край називають Трансільванією. І мешкають тут вампіри.

Упродовж багатьох століть Трансільванія знала лише одного володаря – Його Неперебутність графа Дракулу. Але навіть такому консервативному народові, як вампіри іноді хочеться змін. Епоха правління Дракули закінчилася, і на місце Його Неперебутності прийшов новий правитель, ще більш грізний і могутній. Відтоді володарі регулярно змінювали одне одного, поки нарешті трон не посіла Її Пишність Антаназія. Своїм народом Антаназія правила із замку, що отримав назву «Чорний».

Чорний замок стояв у найгустіших нетрях трансільванського лісу. Його владна господиня мала славу вампірки нечуваної вроди, гострого розуму і непереможної сили. Її влада простягалася далеко за межі Трансільванії. І в якому б глухому куті не мешкали її піддані, Антаназія знала про них геть усе.

Але за однією вампірською родиною вона спостерігала найпильніше. Ця родина мешкала не в Трансільванії, а в Німеччині. Проте Антаназія мала щодо неї великі плани. Адже саме на цю родину вказали всі знаки. Саме над цією родиною зійшлися всі зірки…

Антаназія підняла вгору тонкий білий палець. На нього відразу ж сів кажан і віддано подивився на господиню. Антаназія щось прошепотіла йому на вухо.

Заплющивши на мить очі, кажан розгорнув крила і безшумно злетів. Зробивши коло над тронною залою (оздобленою, до речі, надзвичайно пишно) і минувши довгі похмурі коридори, кажан покинув Чорний замок і вирушив невідомо куди.

Залишивши позаду дрімучий трансільванський ліс, він пролетів над непривітними сірими горами, з яких спускалися в долину шумливі річки. В їхніх потоках танцювали промінчики місячного сяйва.

Вовчі зграї полювали на здобич, на селян нападали вампіри – одне слово, тривало звичне для цієї місцини життя. І все, що бачив, ширяючи в небі, кажан, бачила й Антаназія крізь збільшувальне скло свого монокля.

– Лети ж бо, лети, – схвильовано шепотіла Антаназія.

І кажан летів усе далі й далі, над луками й долинами, над лісами й автострадами. Зайнялося на світ, через деякий час сонце досягло зеніту, але вірний слуга Антаназії і не думав про відпочинок. Лише з першими променями передзахідного сонця вдалині з’явилися непевні обриси німецького містечка Біндбурґ.

Коли кажан нарешті підлетів до непоказного будинку з похиленими віконницями, у Антаназії завмерло серце. Цей порослий плющем будинок стояв на вулиці Ліндевег, на околиці Біндбурґа. Його оточував дещо занедбаний, але надзвичайно мальовничий садок.

Опустившись на віконницю, кажан із цікавістю зазирнув усередину будинку. Антаназія напружено стежила за своїм посланцем через монокль. Від побаченого її очі радісно заблищали, а губи розпливлися в демонічній посмішці, оголивши гострі, наче кинджали, ікла.

Будинок, повний смердючок

Дакарія і Сільванія Цепеші стояли перед дзеркалом, старанно підпилюючи ікла. Для Дакарії (або просто Даки, як зазвичай її всі називали) цей процес був вельми важкий і марудний: не так просто підпилювати ікла, коли твоє віддзеркалення дуже розмите. Не шкодувала сил і її сестра-близнючка. Сільванії аж надто не хотілося, щоб її гострі ікла хтось помітив. Під «хтось» маємо на увазі людей. Річ у тому, що Дакарія і Сільванія Цепеші – справжнісінькі вампірки, точніше, справжнісінькі напіввампірки. А от їхній батько – Міхай Цепеш – чистокровний вампір.

Шляхетний нащадок давнього вампірського роду Міхай багато століть безтурботно жив у трансільванському мегаполісі Бистрія, поки одного дня не зустрів у горах дівчину небаченої краси, таку собі руду бестію з грайливими очима й ніжними, ніби пелюстки троянди, губами. Рідкісний вампір у розквіті своїх вампірських сил зміг би встояти, відчувши звабливий аромат її шкіри. Зробивши майстерний флопс, Міхай миттю опинився за спиною у прекрасної незнайомки і зробив те, що на його місці зробив би будь-який вампір: роззявив рота і вп’явся зубами в тендітну шию. Але на превеликий його подив, замість теплої солодкої крові у нього на зубах захрускотів пластик!

Виявляється, напередодні доленосної зустрічі дівчина потрапила під каменепад, пошкодила шию, і лікар призначив їй спеціальний комір.

Дівчина здивовано подивилася на незнайомця. Скільки ж небезпеки було в погляді його зухвалих темних очей!

Міхай зацікавлено поглянув на незнайомку, яку, як з’ясувалося згодом, звали Ельвірою. Скільки ж тепла і любові було в її погляді!

І він закохався в неї. Відразу. І на все життя.

А Ельвіра одразу закохалася у вампіра, та так шалено, що залюбки змінила своє прізвище і стала фрау Цепеш. Незабаром після весілля у Міхая й Ельвіри народилися близнючки Сільванія і Дакарія – вампірки-покручі. Багато в чому схожі на батьків, вони були повні протилежності одна одній. Сільванія була більше людиною, ніж вампіром. Вона носила чудернацькі сукні з мереживом і рюшиками. Її русяве волосся пишними локонами спадало на плечі. У жилах Даки вирувало значно більше вампірської крові, ніж у її сестри. Вона ненавиділа сукні й кучері, підстригала коротко волосся й одягалася у все чорне.

Попри те, що сестри-вампірки були дуже різні, вони повсякчас трималися разом і стояли одна за одну горою. Так було завжди: і коли вони жили в Трансільванії, і коли перебралися до Біндбурґа.

На перших порах їм обом було непереливки в Німеччині. Сільванія вельми тішилася, що їхня родина тепер житиме серед людей. Більш того, їй і самій захотілося стати повноцінною людиною. Та коли її сестра перетворилася на звичайну людську дівчинку, Сільванія переконалася, що бути людиною так само непросто, як і напіввампіром.

Даці Німеччина спочатку здалася страшенно нудною глушиною, де все аж занадто охайне, чистеньке, дуже пригладжене й підстрижене. А ще виявилося, що в цій країні повно людей і що від них усіх треба ретельно приховувати свою справжню натуру. Спочатку Дака сумувала за Бистрією, але минуло зовсім небагато часу, і вона зрозуміла, що на новому місці не так уже й погано. Ще б пак, адже у них із Сільванією з’явилися друзі, найкращі у світі.

От хоч би й Гелена. Дівчина обожнювала кладовища і майстерно малювала кульковою ручкою всіляких фантастичних потвор у себе на руках. Гелену геть не дивувало, що її подруги – справжнісінькі напіввампірки. Подумаєш… Щоправда, вперше дізнавшись про таємницю Сільванії і Даки, вона трохи злякалася і навіть про всяк випадок сховалася в туалеті. Але варто було сестрам один раз взяти Гелену в fugli noap, як вона відкинула всі забобони й упередження.

Гелена любила зависнути десь зі своїми новими подругами. Втім, нерідко їй