Мудрець Країни Оз - Лаймен Френк Баум

— Може бути, — спокійно відповів капітан Білл, обрубуючи стовбури, — а може, й ні. Коли твої друзі прийдуть?

— Не знаю, — відповів Каліда. — Та коли б вони не прийшли, вам все одно не буде порятунку.

— Якщо вони хоч трохи забаряться, я закінчу свій пліт, — сказав капітан Білл.

— А що ви робитимете з цим плотом? — поцікавився полонений звір.

— Ми попливемо на острів по Чарівну Квітку, — відповів капітан Білл.

Величезний звір з хвилину дивився на нього здивовано, а потім почав реготати. Цей регіт скоріше нагадував рев, страшний і глузливий, але все ж таки це був тільки регіт.

— Добре! — вигукнув Каліда. — Прекрасно! Просто чудово! Я радий, що ви хочете забрати Чарівну Квітку! А що ви робитимете з нею?

— Ми хочемо подарувати її Озмі на день народження.

Каліда засміявся знову. Потім він ніби протверезів.

— Якщо ви переберетеся на острів на своєму плоту раніше, ніж з’являться мої співбрати, — сказав він,— ви будете від нас у безпеці. Ми плаваємо не гірше качок, і дівчинці не пощастило б утекти, зайшовши у воду. Але Каліда не ходять на той острівець.

— Чому? — запитала Трот.

Звір мовчав.

— Скажи ж нам, чому? — наполягав капітан Білл.

— Це острів Чарівної Квітки, — відповів Каліда,— а нам відомі його чари. Якби у вас не було чарівної ноги, отієї вашої дерев’янки, ви б не збили мене так легко і не проткнули б наскрізь дерев’яною шпилькою.

— Я був на чарівному острові, — сказав Кришталевий Кіт, — і дивився, як міняються квітки на чарівній рослині. Я певен, що вона надто гарна, щоб залишатися в такому відлюдному місці, де блукають тільки самі звірі, а більше ніхто її не бачить. Через те ми хочемо забрати Чарівну Квітку у Смарагдове Місто.

— Мені це байдуже, — похмурим голосом відповів звір: — Ми, Каліда, будемо задоволені, коли навіть жодна квітка не ростиме в нашому лісі. Яка з них користь?

— Ви не любите гарних речей? — запитала Трот.

— Ні!

— Не вірю, щоб вас не захоплював мій ніжнорожевий мозок, — заявив Кришталевий Кіт. — Він прекрасний, і ви можете бачити, як він працює.

Звір тільки заричав у відповідь, а капітан Білл, який уже встиг нарубати потрібних колод, почав скочувати їх на воду і зв’язувати докупи.

День уже майже кінчався, коли пліт був, нарешті, готовий.

— Він не дуже великий, — сказав старий моряк,— проте і я не дуже важкий, а ти, Трот, вдвоє легша за мене. Щождо нашого скляного кошеняти, то його зовсім можна не брати до уваги.

— А пліт не потоне? — запитала дівчинка.

— Не бійся! Його вистачить, щоб доплисти до острова й назад. А нам від цього суденця більше нічого й не треба.

Сказавши це, капітан Білл відштовхнув пліт від берега і, коли він загойдався на течії, ступив на хисткі колоди. Потім моряк подав руку Трот, яка швиденько перебралась до свого друга. Кришталевий Кіт стрибнув на пліт останнім.

Моряк вирубав довгу жердину, а також вистругав плоске весло, і ним тепер легко погнав пліт через річку. З наближенням острова Чарівну Квітку ставало видно все краще, і наші мандрівники швидко погодились, що Кришталевий Кіт навіть недооцінював її краси. Кольори квіток, що розпукали й мінялися просто на очах, були несказанно гарні та яскраві, а самі суцвіття — найрізноманітніші і справді казкові. Само собою зрозуміло, що ці квіти навіть порівняти не можна з тими, які ми знаємо.

Трот і капітан Білл так задивилйсь на Чарівну Квітку в золотому горщику, що зовсім забули про острів. Та ось пліт торкнувся прибережного піску й дівчинка раптом скрикнула:

— Як дивно, капітане Білл, що тут, крім Чарівної Квітки, більше нічого не росте!

Тоді моряк глянув на острів і побачив, що на ньому сама гола-голісінька рівна земля: ніде ні кущика, ні камінця, ані жодної стеблинки трави. Трот, бажаючи скоріше оглянути Чарівну Квітку зблизька, зіскочила з плота і побігла до золотого горщика. Там вона зупинилась і аж завмерла від подиву. Капітан Білл підійшов до неї повільнішою ходою, але теж з хвилину стояв мовчки в німому захопленні.

— Озмі вона сподобається, — кинув Кришталевий Кіт, сідаючи біля чарівної рослини й стежачи, як міняються на ній кольори та відтінки квіток. — Я певен, що це буде найкращий іменинний подарунок.

— А як ви гадаєте, капітане, горщик дуже важкий? І чи не розіб’ємо ми його, поки донесемо додому? — стурбовано запитала Трот.

— Не хвилюйся, любенька, я піднімав більші речі, — відповів моряк. — Але про всяк випадок попробуємо.

Капітан Білл хотів підступити до Квітки ближче, але не зміг одірвати ноги від землі. Дерев’янка нібито була вільна, а жива нога не рухалася * місця.

— Трот, я, здається, прилип, — промовив моряк, розгублено зазираючи собі під ногу. — Наче ні грязюки, ні клею тут нема, і все ж таки щось міцно мене тримає.

Дівчинка намірилась підійти ближче до свого друга, але враз переконалась, що не може цього зробити: земля тримала її ноги так само міцно, як і ногу капітана Білл а. Трот спробувала човгнути ними, потім почала крутити, але й це не допомагало: вона не могла ні на волосок зрушити з місця.

— Чудеса та й годі! — вигукнула дівчинка. — Що ж з нами сталось, капітане?

— Оце я й хочу второпати, — відповів моряк. Зніми черевички, Трот. Мабуть, це шкіряні підошви так прилипають до землі.

Дівчинка нахилилась і розшнурувала черевички.

але одразу ж упевнилась, що не може їх скинути. Кришталевий Кіт, що походжав довкола, ніби нічого й не сталось, раптом сказав:

— Ваша нога пустила коріння, капітане. Я бачу, як воно розростається під землею на всі боки. Те ж саме