Мудрець Країни Оз - Лаймен Френк Баум

легко тому, що ми Ле-Мав-Ори. Але ми не можемо воювати й перемогти навіть таких слабких істот, як люди Країни Оз. Однак ми залишимося з вами, даватимемо поради й допомагатимемо вам, а потім, коли настане час, ми обернемо всіх людей Країни Оз на звірів, а всіх звірів на людей.

Король Гугу подивився на своїх радників.

— Що ми відповімо цьому дружелюбному пришельцю? — запитав він.

Колишній єдинорог Лу витанцьовував у колі й перекидався, мов клоун.

— Повірте мені, ваша величність, сказав він, — бути людиною набагато цікавіше, ніж єдинорогом.

— Ти виглядаєш якимсь дурником, — буркнула сіра мавпа.

— Зате почуваю себе чудово! — відповів чоловічок-звір.

— Я волів би залишитись ведмедем, — сказав великий Бру. — Я народився ведмедем і знаю тільки ведмежі стежки. Отже, життя ведмеже мене цілком задовольняє.

— Це тому, — сказав старий гном, — що ви не знали нічого кращого. Коли ми переможемо людей Країни Оз і ви самі станете людиною, ви будете радіти з цього.

Велетенський Леопард опустив голову на стовбур і, здавалось, глибоко замислився.

— Лісові звірі повинні вирішити це питання самі, — промовив він нарешті. — Іди, Рангу, в ліс, і нехай твоє мавп’яче плем’я розголосить наказ, щоб усі лісові звірі прийшли на велику галявину завтра до схід сонця. Коли всі зберуться, цей змішаний звір-чародій поговорить з ними і розповість їм усе, що казав нам. І якщо вони вирішать виступити проти людей Країни Оз, які нібито готують війну проти нас, я сам поведу всіх звірів на бій.

Сіра мавпа Рангу підхопилася з місця і швидко побігла в ліс виконувати наказ. Ведмідь закректав і теж пішов геть. Король Гугу підвівся, розправив своє могутнє тіло і сказав Злючці-Закарлючці:

— Зустрінемося завтра, коли сходитиме сонце, — і, зробивши кілька величезних стрибків, зник серед дерев.

Чоловік-єдинорог, залишившись на самоті з пришельцями, раптом припинив свої клоунські викрутаси.

Краще оберніть мене знову на єдинорога, — сказав він. — Мені сподобалось бути людиною, та ж лісові звірі не знають, що я їхній друг Лу, і вони ще до ранку можуть роздерти мене на шматочки.

Кікі повернув йому його справжню подобу, і єдинорог чкурнув у ліс. щоб приєднатися до своїх співбратів.

Гном Злючка-Закарлючка був задоволений з свого успіху.

— Завтра, — сказав він Кікі Ару,—ми переможе мо цих звірів і пошлемо їх воювати проти людей Країни Оз. От тоді я вже помщуся Озмі, Дороті й усім іншим своїм ворогам!

— Але ж це я усе роблю, — сказав Кікі.

— Не має значення. Зате ти станеш королем Кра їни Оз, — пообіцяв Злючка-Закарлючка.

— А дозволить мені великий леопард стати королем Країни Оз? — з тривогою запитав хлопчик.

Гном наблизився до нього й прошепотів:

— Якщо леопард Гугу стане нам на дорозі, ти обернеш його на дерево, а тоді він буде безпорадний.

— Звичайно, — погодився Кікі, а сам подумав: «Я й цього підступного гнома оберну на дерево, бо він увесь час бреше і йому ні в чому не можна довіряти»

Розділ дев'ятий
Острів Чарівної Квітки

Кришталевий Кіт був досвідченим провідником. Він повів Трот і капітана Вілла прямим та легким шляхом через усю густозаселену частину Краю Жувачів, потім у північні райони цього краю, де будинки трапляються лиш де-не-де і, нарешті, через дику пустельну місцевість, у якій зовсім не зустрічається ні будинків, ані будь-яких стежок. Проте подорож не була важкою, і кінець кінцем наші мандрівники досягли узлісся, на якому вирішили отаборитись, щоб спочити до ранку.

Капітан Білл наламав гілля і зробив маленьку хижку, саме таку, щоб у ній могла переспати дівчинка. Але спершу вони закусили тим, що Трот прихопила з собою в кошик.

— Може, й ти що-небудь з’їси? запитала дівчинка Кришталевого Кота.

— Ні, — відповіло кришталеве створіння.

— Певне, ти вже збігав на полювання і зловив мишку, — зауважив капітан Білл.

— Я?! Зловив мишу?! А навіщо це мені здалося? — здивовано запитав Кришталевий Кіт.

— Та щоб поласувати нею, — сказав моряк.

— Я забув вас попередити, — відповів скляний котюга, — що я не їм ніяких мишей. Я прозорий і кожен бачить мене наскрізь. То як би я виглядав з мишею всередині? Але справа ще й у тому, що в мене немає шлунку чи якогось іншого апарату, який би дозволяв мені щось їсти. Очевидно, безтурботний чарівник, який мене створив, не подумав про те, що я мушу їсти.

— І ти ніколи не відчуваєш голоду та спраги? — запитала Трот.

— Ніколи. Проте, як ви знаєте, я ніколи й не шкодую, що мене зробили саме таким, бо ніде ще не зустрічав кращих за себе створінь. У мене найкрасивіший мозок у світі. Він ніжнорожевий, і ви самі можете бачити, як він добре працює.

— Цікаво, — замріяно промовила Трот, підносячи до рота хліб з варенням, — чи й мій мозок крутиться так само?

— Ні. Певен, що не так, — відповів Кришталевий Кіт, — бо тоді б він мав бути таким же гарним, як мій. Крім того, твій мозок захований під товстою, непрозорою кісткою черепа.

— Мозок, — зауважив капітан Білл, — різний у різних істот, і працює він теж по-різному. Але я помічав, що той, хто надто вихваляється своїм мозком, часто попадає у незручне становище.

Вночі дівчинку трохи турбували різні звуки, що долинали з лісу, ніби там, між деревами, пробігало багато звірів. Але капітан Білл запевнив маленьку Трот, що він захистить її від будь-якої небезпеки. І справді.

жоден звір не наважився вискочити з лісу й напасти на них.

Рано-вранці вони прокинулись і після простенького сніданку капітан Білл сказав Кришталевому Котові:

— Піднімай якір, друже, та потихеньку рушимо далі. Здається, нам уже недалеко до Чарівної Квітки?

— Так, уже недалеко, —- відповів прозорий кіт, повертаючи до лісу. — Але