Гонитва за тінню - Євгенія Чернюх

Соломія відклала чашку і потягнулася, ніби хотіла струсити з себе тяжкість думок. Хоч вона вчора і клятвенно пообіцяла собі залишити справу Катерини позаду, але думки раз у раз до неї поверталися.

Вона рушила до ванної кімнати, прислухаючись до мелодії дощу за вікном.

Зайшовши всередину, дівчина ввімкнула світло. Жовтувате освітлення оживило простір, але водночас підкреслило його буденність: біла плитка, рушник на гачку, дзеркало, в якому відбивалася її трохи втомлена, але все ж рішуча постать.

Соломія відкрутила кран, щоб вмити обличчя, і на мить заплющила очі, відчуваючи, як прохолодна вода освіжає. Але коли вона підвела голову до дзеркала, щось змусило її зупинитися. Поличка біля раковини...

На ній стояли окуляри Катерини — товста оправа зі склом, яке злегка мерехтіло під світлом. Але тепер їх не було.

Ванна кімната наче захолола. Соломія провела долонею по поличці, ніби окуляри могли стати невидимими для її очей. Порожньо.

Її серце прискорилося, у відповідь на це відкриття. Катерина зникла тиждень тому, залишивши позаду лише тінь свого життя. Вона нахилилася ближче до дзеркала, вдивляючись у своє відображення, але бачила лише запитання, на які поки не було відповідей.

Повернувшись до кімнати взяла телефон і набрала Остапа.

- Ти не бачив, куди поділися окуляри Катерини?

З того боку зв’язку запанувало мовчання.

- Я їх викинув. – спокійно промовив. І на німе питання Мії добавив. – Ти ж сама вчора казала, що покінчила з цією історією. Вирішив прибрмти всі тригери.

 Соломія сіла диван не знаючи що відповісти. Під язиком з’явилася незрозуміла гіркота.

- Зрозуміло. Дякую.

З одного боку його можна було зрозуміти. Можливо він навіть ревнував Мію, через те що вона приділяла цій справі так багато часу. А з іншого... Якийсь хробачок недовіри все ж все ж лоскотав десь у районі сонячного сплетіння.

Сьогодні горів дедлайн на здачу статті про використання алкоголю в доглядових засобах. Тому Мія з усіх сил спробувала сконцентруватися на роботі. І якщо свої думки дівчина ще могла так-сяк приборкати, то візити родичів – ні. Коли у двері подзвонили, нею аж затрясло.

На порозі стояла мама Остапа, тому роздратування довелося ретельно приховати.

Привітавшись і поцілувавши майбутню невістку, швидше з ввічливості, ніж з великої любові, жінка попрямувала на кухню.

Оцінивши холодним поглядом безпорядок поклала на стіл два пакети з домашніми овочами і фруктами. Мія одразу ж увімкнула чайник.

- Ніяк не можу допроситися Остапа приїхати. – промовила Надія Олександрівна пригладивши темне коротке волосся укладене в пишну зачіску. – А дома стільки всього пропадає. Може на вихідні до нас завітаєте, якраз сливи поспівають. А то ви вже місяць у нас не були. Та й до весілля зовсім часу не залишилося.

- Як місяць? – Мія поклала припинила намащувати сиром брускети і повернулася до свекрухи. – Остап же минулого четверга до вас їздив.

- Ні, ти щось плутаєш. Може він кудись і їздив, але явно не додому.

Мія зблідла. Зрозумівши, що зморозила дурницю видавши сина жінка спробувала виправити ситуацію.

- Може Остап щось наплутав? Ти ж знаєш, ці чоловіки такі неуважні.

Можливо. Але не Остап. Він – нотаріус. А Мія точно пам’ятала, що минулого четверга він відмовився провести вечір з нею, зіславшись на тиск матері. То ж хто з них двох дурень?

Якщо тільки... тієї ночі він був зайнятий убивством Катерини.

Стара прима ненавиділа його усім серцем і не упускала можливості принизити, вказавши, що він не пара Соломії. Ці почуття були взаємними. Але він не нарікав на дружбу Мії зі старою, бо мав надію, що вона залишить їй свою трикімнатну квартиру. А після зникнення Катерини взагалі, наче з ланцюга зірвався.

Можливо він тому і не поїхав до батьків, бо десь випадково зустрів Катерину і... Ненароком в пориві гніву... Або НЕ ненароком.

- Соломіє, ти мене чуєш?

Дівчина густо закліпала повертаючись до реальності. У скронях стискало так, що аж вуха закладало.

- Вибачте, я задумалася.

- Кажу, якщо я вже тут, то може сходимо на примірку сукні. Що вони там нашили...

- Аааа... Вибачте, я тільки вчора була на примірці.

Жінка невдоволено підтисла губи. З невісткою діалог не складався, тому зіславшись на справи пішла провідати синочка.

Жахливі варіанти убивства Катерини Остапом набували в голові Мії все абсурдніших форм. Стіни здавлювали, а нудота пробиралася до горла.

Повітря. Їй було необхідно більше повітря.

Забувши про те, що з ночі ще не переодягалася, дівчина вискочила з квартири.

Небо досі моросило дрібним дощем, але Мію це не хвилювало. Вона сіла на мокру дитячу карусель під старим каштаном. Десь здалеку легко гриміло, сповіщаючи, що мокрота і слякоть пішли в іншому напрямку. І скоро знову визирне сонечко.

- Гарно виглядаєш.

Наче з повітря матеріалізувався Матвій. Тільки Соломія вже звикла до такої його появи, тому просто важко зітхнула подивившись на мокрі домашні тапочки. Він відштовхнувся ногою і карусель легко поїхала по колу.

- Що цього разу? – він простягнув їй грушу.

- Це все через тебе.

Дівчина взяла фрукт і навіть відкусила. Тільки той виявилася з гнильцею всередині. Довелося або стерпіти і ковтнути або... виплюнути. Мія вибрала останнє.

- Через тебе я почуваю себе зрадливою тварюкою. І аби хоч якось виправдатися переконую себе, що це Остап тварюка.

- Ти підозрюєш його у зраді?

- Я підозрюю його в убивстві.

Чоловік різко зупинив карусель. Мія піднялася і стиснувши кулаки так, що нігті прорізали шкіру, пішла додому. Не озираючись.