Гонитва за тінню - Євгенія Чернюх

- Я? Ні. Т-ти що... – голос Мії зрадницьки здригнувся. – Я просто побачила, що ти пішла сюди і вирішила привітатися. У тебе все га-гаразд?

- У мене? – вона розсміялася закинувши голову. – Ні. – так само різко перестала. – Це у тебе зараз будуть проблеми. – і взявши Мію за лямки сарафану різко струснула.

Чи то на адреналіні чи в пориві страху, але Мія різко відштовхнула від себе агресивну Антоніну. Послизнувшись тонкими підборами по гладкому кахелю жінка полетіла прямо у одну з кабінок.

Соломія рвонула було тікати, але підозріла тишина змусила її повернутися. Тоня сиділа на підлозі і підтягнувши під себе ноги тихо схлипувала. Жодної загрози в її поведінці уже не спостерігалося.

- Тонечко... – Мія обережно присіла поруч. – Ну що сталося? Ти можеш все мені розповісти. Я зрозумію... Як жінка.

Антоніна простягнула їй на диво вцілілу пляшку вина. Бажаючи налагодити контакт вона ковтнула.

- Яка я... Дурепа. – Тоня продовжувала схлипувати розмазуючи макіяж.

- Ні. – Мія її легенько обняла. – Ти добра... насправді. Просто іноді ми вчиняємо погані вчинки. Але це не має нас ідентифікувати, як поганих...

- Ось! – її сусідка по кабінці підняла палець вгору. – А все це через чоловіків... Це вони. – ікнула. – Перетворюють нас на таких... Дуреп. Ось ти... Така красуня, розумниця... – і допивши з пляшки п’яно продовжила. – А виходиш заміж за ще одного козла. – шмигнула носом. – Чи я... Наприклад. Я ж для нього все! А він... Коли мені потрібна допомога... Йому начхати. Отак. – знову ікнула і голосно видула соплі у шматок туалетного паперу. – Не потрібна я йому. – завила притуляючись до нової подруги.

На хвилину наступила пауза. Мія вже подумала, що та заснула в неї на плечі. Але жінка раптом ожила.

- Я ж його, як проститутку! Уявляєш?! За гроші! – і висипала з чорного клатчу кілька стопок тисячних купюр перев’язаних ризинкою. – і знову зайшлася гіркими сльозами.

Соломії нічого не залишалося, як обійняти і втішати нещасну жінку.