Гонитва за тінню - Євгенія Чернюх

- Панянко, я Вам в десятий раз кажу, що результати аналізу розтину ми передали людям, які забирали тіло! – закричав поліцейський, який кликав її на упізнання.

- Я це почула, але можливо у Вас збереглися копії чи Ви пам’ятаєте, що там було написано... Можливо у крові знайшли якісь препарати чи у шлунку залишки отрути...

- Ви передивилися фільмів про розслідування... Це поліцейська частина! – він гримнув рукою по столі. – А не цирк! Якщо Ви самі не підете, то Вас виведуть.

Мія пішла сама. Тільки потерпівши поразку з поліцейським здаватися не збиралася. Не так швидко.

Іти знову у морг було неприємно та в крові бурлив адреналін даючи сил знову не втратити свідомість. Патологоанатома, який проводив розтин на місці не виявилося. А прибиральниця сказала, що він від учора у відпустці. І за двісті гривень навіть дала його номер телефону.

- Остапа Олексійовича немає. – звістила секретарка, коли Мія зайшла у офіс.

- Я знаю. Мені треба знайти у нього один документ.

Довгонога білявка скочила з місця і прикрила собою двері кабінету.

- Не впущу. Я знаю, що ви розійшлися.

- Ми помирилися сьогодні...

Брехати Мія не уміла...

- Ну тоді я зателефоную Остапу Олексійовичу і запитаю! – секретарка відважно боронила володіння начальника, сподіваючись що він за це їй випише премію.

- Не варто... – зітхнула Мія. – Тому що зараз він у коханки.

- Що? – вона зблідла, а вся войовничість спала на нуль. – Ти впевнена?

- Я сама їх бачила.

Молода секретарка вхопившись за серце підійшла до свого стола і налила у склянку води.

- Може валер’янки? – Мія підійшла до неї серйозно захвилювавшись, що та зараз гепнеться без свідомості.

Однак та лише сіла і негативно замотала головою.

- От наволоч... – прошепотіла прищурившись. – А як гарно стелить...

- От от... – підтримала Соломія. – Поки ти тут сама все розгрібаєш, він ніжиться на дачі з коханкою.

Секретарка підняла голову серйозно задумавшись.

- Що ти там хотіла?

- Заповіт Катерини Левицької.

- Десь я його бачила.

Дівчина взяла ключі, відкрила кабінет і почала витягати шухляди у столі Остапа.

- Вона хоть красива? – запитала, поки вони обидві копошилися у паперах.

- Ну так собі... Для поціновувачів. Висока, яскрава, пишнотіла...

- І що він у ній знайшов? – гірко зітхнула секретарка.

І тут Мію осінило. Вона згадала, що бачила, як Антоніна ховає якусь папку у гаражі на дачі. Зірвавшись з місця, побігла до ліфта, на ходу кричучи слова вдячності.

У будинку Антоніни сьогодні розгорілася ціла вечірка. На дворі темна ніч, у селі мертвецько тихо і лише з її двору лунала гучна українська весільна музика. А ще блимотіли вогні гірлянд на тій же старій груші. Під нею ж стояв мангал з соковитими шашликами.

Остап нанизував м’ясо на шампурі, а Тоня навколо нього витанцьовувала, як тореадор біля бика. Біля хвіртки голосно сварилися Юля з Матвієм. Вона вмовляла його залишитися хоч на годинку.

Мія залишила автомобіль на іншій вулиці, а сама напівприсядки пробралася на сусіднє подвір’я. Звідти попід огорожу з сітки пролізла до гаражу. Благо, він був не замкнений.

Ставши на старе крісло почала копошитися на старих, завалених мотлохом полицях. Тільки до тої, що треба все одно не діставала.

Раптом двері зі скрипом відчинилися. Мія заледве втрималася на ногах, оступившись від страху. Силует зачинив за собою двері і підійшов ближче.

- Закордонний паспорт загубила?

- Матвій... – Мія аж тепер видихнула і посвітила на нього телефоном. – Тихо, не видавай мене. Краще підсади.

Чоловік обвив руками її ноги і посадив собі на плече. Заплющивши очі глибоко вдихнув.

- Що ти там шукаєш? – потерся щокою об голу шкіру стегна, де сукня підсунулася.

- Шукаю заповіт. Я знаю, що його оформляв Остап.

Матвій ніжно провів рукою по її нозі від кісточки що коліна.

- Що ти робиш. – вона вдарила його по руці.

- Користуюся миттю. – і знову поцілував шматочок оголеної шкіри.

- Є! – Мія так крикнула, що Матвій мало не впустив її.

Ставши на ноги, вона кілька разів чхнула від великої концентрації пилу, а тоді посвітила телефоном на свій скарб. Спідня губа дівчини затряслася. В кутиках очей почали збиратися сльози. Це була просто пуста коробка від шоколадних цукерок.

Її плечі опустилися, а голосно розридатися не дозволяла присутність Матвія.

- Я ганяюся за тінню... – схлипнула.

Матвій нахилився і взявши її обличчя в свої руки обережно поцілував пухлі вуста.

- Я бачу, що поки з тобою не одружуся, ти не заспокоїшся. – витер сльозу, яка покотилася по щоці.

- Якщо ти зі мною одружишся, Юля засмутиться. А якщо не одружишся, Тоня засмутиться. Цікаво, що засмутить Остапа?

- Якщо Тонька спалить м’ясо. – він широко посміхнувся і міцно обійнявши Мію закружляв її у повітрі.

- Ти це серйозно? – дівчина забрала прядки чорного волосся з його чола.

- Про м’ясо?

- Про весілля.

- Ти питала мене сьогодні про вибір. Я його зробив.

Ще секунду Соломія недовірливо вглядалася в його очі, а тоді підстрибнувши міцно вхопилася за шию і поцілувала.

- А знаєш, що дивно... – Мія раптом задумалася, знову переключившись на справу Катерини. Матвій наче її надихав. – Я сьогодні була у морзі. Мені не дали результати розтину. І патологоанатом кудись зник...

- Результати у мене дома. Я ще не дивився. Але для початку нам треба звідси вибратися.