Зарубіжний детектив - Єжи Едігей
Справу відкривала сторінка номер перший під заголовком «Рапорт про подію».
У короткому рапорті начальник надажинського відділка міліції старшина Доманецький повідомляв, що шостого вересня на шосе Варшава — Катовіце в районі Надажина вчинено викрадення легкового автомобіля марки «фіат-125п», що належав заводу точних приладів у Надажині. Відповідно заяви громадянина Мечислава Надольного, директора названого вище заводу, у викраденій автомашині знаходилась шкіряна сумка темно-коричневого кольору з грошима на суму сім мільйонів триста вісімдесят шість тисяч злотих. Ця сума була отримана у касі III відділення Державного банку у Варшаві і призначалась для заробітної плати робітникам згаданого вище заводу.
Отримавши сигнал, зазначалося в рапорті, надажинський відділок міліції негайно зв’язався з постами автоінспекції. Були блоковані усі дороги в цьому районі. Від полковника Януш уже знав, що ці заходи ні до чого не призвели.
Прикмети викраденої автомашини: колір темно-вишневий, номер варшавський «WW-28–47». Особливих прикмет — ум’ятини чи подряпини на кузові — не було. Машина була майже нова, придбана заводом два роки тому.
Перевезення такої великої суми грошей проходило з усіма необхідними заходами обережності. Гроші везла касир заводу, її супроводжував озброєний охоронець.
І не зважаючи на все це, машина і гроші безслідно зникли.
Розділ другий
ЯК ВКРАСТИ СІМ МІЛЬЙОНІВ ЗЛОТИХ
Це відбулось у полудень, шостого вересня. З самого ранку світило сонце, термометр показував двадцять градусів тепла. Здавалось, вересень вирішив компенсувати невдале літо: холод і дощі у липні та серпні. По автостраді, або, точніше кажучи, по шосе швидкісного руху, звичайно в обидва боки неслись потоки машин — легкові, вантажні, могутні ТІРи. Під’їжджаючи до Надажина там, де дорога йшла під уклін, кожний водій кидав погляд на спідометр. Річ у тім, що зустрічні машини весь час мигали фарами — відоме всім шоферам попередження: «Увага, на дорозі автоінспектор».
И насправді, на шосе, у тому місці, де воно спускалось у невеличку котловину, на узбіччі стояв міліціонер у званні капрала[4], в білому кашкеті і з жезлом автоінспектора в руці, а поруч — молодик у цивільному на мотоциклі.
Капрал уважно стежив за рухом машин на автостраді. Усе було в порядку: він нікого не зупиняв за перевищення швидкості. Помітивши машини, які їхали дуже повільно — переважно то були власні «сирени», — він енергійним помахом жезла примушував їх прибавити газу. Воно й зрозуміло, адже на автостраді куди небезпечніші саме такі, — як називають у Польщі, «недільні водії», — ледь повзуть і знагла гальмують без всякої причини.
Та ось показався темно-вишневий «фіат» з номером «WW-28–47», з’їхав на узбіччя і зупинився. Водій заглушив мотор. Обидва інспектори підійшли до машини.
— Добрий день, — міліціонер віддав честь, — шляхова інспекція. Ваше посвідчення водія.
Водій простяг документи.
Інспектор уважно проглянув права, технічний паспорт, дорожній листок і паспорт водія Яна Ковальського. Нарешті повернув усе те водію.
— Машина в порядку?
— Ясна річ, в порядку, пане капрал.
— Перевіримо.
— Перевіряйте, прошу, пане капрал.
Міліціонер став перед машиною і закомандував:
— Включіть підфарники.
Ковальський виконав наказ.
Усе було в порядку. Шофер торжествував: фараону ні до чого не придертися. Адже й тижня не минуло, як у заводській майстерні він спеціально перевіряв зовнішні освітлювальні прилади.
— Гальма в порядку?
— Аякже, пане інспекторе.
— І це ми перевіримо. Вийдіть, будь ласка.
«Ну й зануда», — подумав Ковальський, виходячи з машини.
Міліціонер зайняв його місце і переконався, що гальма в справності. Потім він повернув ключа запалювання.
Глуха тиша. Мотор не запрацював.
— О-о, акумулятор сів, — сказав міліціонер.
— Не може бути, — здивувався Ковальський, — усе було в порядку.
— Дивіться самі. — Міліціонер знову повернув ключа, і знову стартер не запрацював.
— Що таке? — захвилювався Ковальський. — Зараз підійму капот, перевірю.
— Тут ми заважатимемо руху, — зауважив міліціонер, — Простіше підштовхнути машину. А повернетесь на базу, там усе й перевірите. Утрьох ви зможете підштовхнути машину. Допоможіть їм, — звернувся він до охоронника Анджея Баліцького, який сидів на задньому сидінні.
Охоронник без заперечень вийшов з машини.
— Вийдіть і ви, — попросив міліціонер жінку. — Все ж легше буде.
Христина Палюх також вийшла, в машині залишився один інспектор та ще коричнева шкіряна сумка на задньому сидінні.
— А тепер штовхайте! Та сильніше, адже дорога йде вгору, — розпорядився міліціонер.
Троє чоловіків — шофер, охоронник і другий інспектор шляхового патруля — піднатужились і розігнали машину. Міліціонер, який сидів за кермом, відпустив зчеплення, машина клюнула носом, але мотор зараз же запрацював.
Від’їхавши на сімдесят метрів, машина зупинилася. Мотор розмірливо гурчав. Касирка, охоронник і шофер попрямували до машини. Другий же інспектор повернувся до мотоцикла, що стояв на узбіччі, сів на нього і завів мотор. Розвернувшись на шосе, він пересік газон, що розділяв дві полоси автостради, виїхав на другу полосу, газонув і на максимальній швидкості помчався в бік Варшави. Ті троє, що поспішали до свого автомобіля, просто не помітили цього. Коли вони були вже метрів за п’ятнадцять від машини, вона несподівано різко рвонула з місця і, в мить ока досягнувши вершини горба, зникла. Троє кинулись було доганяти, та куди там.
— Щоб тобі пуття не було! — вилаявся Ковальський. — Ото жартівник знайшовся, хоче примусити нас прогулятися.
Нікому і в голову не прийшло нічого поганого. Але коли дісталися вершини горба, вишневий «фіат» промайнув уже десь на горизонті.
— Чого це він? — здивувався Анджей Баліцький. — Чому він не зупинився?
Тільки тепер касирка стривожилась по-справжньому:
— У машині сумка з грішми! Більше семи мільйонів.
— Не хвилюйтесь, — спробував заспокоїти її і себе Ковальський, — напевно, цей капрал із тих занадто запопадливих зануд, яких так багато серед автоінспекторів. Приїде на завод і хвалитиметься, що обвів нас і сам привіз гроші. Та ще складе протокола, що ми не дотримувались інструкції.
— А де другий? — спитав раптом охоронник.
Оглянувшись довкола, вони не виявили ні чоловіка в цивільному, ні мотоцикла. Адже тільки що був тут!
— Ой, як би… — почала пані Палюх.
— Зараз головне — якнайшвидше добратись до заводу, — перебив її Ковальський і кинувся зупиняти машини, що проїжджали мимо. Нарешті водій вантажівки пожалів їх.
— До Надажина? — водій був неприємно здивований. — Адже це всього якихось два кілометри!
— Ось тобі сотня. Якнайшвидше достав нас на завод. Це в кількох кілометрах від автостради. У нас машину викрали.
— Та як же це? У всіх
