Зарубіжний детектив - Єжи Едігей

Що ж уранці? Віддасть все це на експертизу. Дізнається, треба гадати, коли цей тип загинув, може, навіть пощастить визначити, за яких обставин у такому сховку пробув стільки років. Але то не були вже питання, які мусив розв'язувати першочергово.

Замкнув шафу, кинув ключ до кишені й перейшов у сусідню кімнату.

— Йду додому, — сказав черговому міліціонерові. — Ще не пізно, певне, до опівнічної години буду читати. Будіть мене лише тоді, коли скоїться щось справді важливе.

— Єсть, шефе!

— На добраніч…

Ніч була парка. Може, знову буде гроза? Запустив мотор і поїхав.

Жив поблизу комісаріату. Мотоцикла поставив перед будинком, в якому на другому поверсі мав кімнату. Світло вже погасили ледь не в усіх вікнах. Люди завчасно вкладалися до сну в маленькому повітовому містечку, де не відбувалося нічого цікавого, опріч шлюбів, хрестин і похоронів. А однак…

Відчинив вхідні двері й поволі став підніматися сходами. На площадці зупинився. Ні, не для того, щоб присвітити, — знав тут кожну сходинку напам'ять і навіть полюбляв іти в темряві. Та й через вікно сходової клітки пробивалося слабке світло з вулиці.

Стояв хвилину нерухомо, тихо дихаючи й беззвучно ворушачи губами. Хитнув головою. Але незрозуміле відчуття, що так зненацька охопило його кілька секунд тому, не щезало. Щось не все тут було гаразд.

Тихо проминув решту сходинок і опинився перед дверима своєї кімнати. Витягнув ключа з кишені.

Що б це було? Щось, почуте сьогодні й незначне. Але кимось сказане, хоч не могло бути сказане. Не могло?..

Знову струснув головою. Увійшов до кімнати й тихо повернув за собою ключа.

Так, це була чиясь фраза. Фраза, висловлена сьогодні. І залишилася вона підсвідомою, близькою, мало не прочитати її можна було. І водночас огорненою мороком. Але хто? Де? Коли?

Попрямував до ванної. Здійняв головку душа і ввімкнув теплу воду. Дзюркотіння її зараз, поки ще ванна не наповнилася, діяло якось нестерпно. Повернувся до кімнати.

Сів на тапчані. Що це було? Що?

Сягнув за аркушем паперу. Старанним каліграфічним письмом вивів:

«1. Перше і для мене найважливіше: суддю Мрочека могли вбити. Якщо так, то кого запідозрюю в цьому?

а) Францішек Скорупінський, суддів сусід, або його дружина, або обоє.

Мотив: суддя колись засудив його до ув'язнення. Можливість помсти. Думка про помсту могла зародитися у Скорупінського тому, що їхні садиби в сусідстві. Він добре знав звички Мрочека, міг йому легко, не помічений ніким, всипати що-небудь до пляшки з молоком, яка стояла на ґанку, поки суддя ще спав.

Що маю проти цього? Скорупінський не схожий на того, хто зумів би так розважно підготувати отруту, яка б не викликала смерть відразу, а дозволила судді попливти в море. На це може зважитись той, хто знається на медицині. Хоча ж тут нічого не відомо… Крім того, я не бачу зв'язку між Скорупінським і скелетом…»

Желеховський на мить зімкнув повіки, потім взяв другий аркуш і швидко записав:

«Якщо правду говорили Мрочеки, то:

1) скелет вони знайшли минулого вечора;

2) замурований минулої ночі;

3) затоплений сьогодні вранці разом з моторкою, що означає: вночі або раннім ранком його повторно відмурували, перенесли до моторки, а стіну полагодили знову. Все це мусило відбуватися в будинку, де спинилися Мрочеки. Хоч спальня, правда, наверху… Але ж були вони дуже стомлені. Могли спати, нічого не чуючи… Але ж тоді скелет мав відмурувати хтось із тих, хто бачив і знав, що вони його знайшли… Питання: навіщо комусь було відмуровувати й переносити його до моторки?

Чи Скорупінський міг це зробити? Може, й так…

б) Доктор Ясінська, або та її квартирантка, або обоє.

Мотив схожий: помста. Значно вище, досконале, можна сказати, знайомство з наркотиками і способами їх приготування. Могла всипати що-небудь у молоко так само легко, як і Скорупінський. Теж сусідка, лише подругий бік вулиці проживає.

А медсестра? Мотив дещо натягнутий, як на причину вбивства, хоч і видно, що не любила судді. Вважає, що Ясінську, котру вона любить і поважає, дуже скривдили; переконана, що винуватець тієї кривди єдиний — Мрочек. Розказувала, скільки ночей Ясінська провела плачучи і т. д. Вона теж могла легко підмінити пляшку з молоком, а, багато років працюючи в лікарні, знається також на наркотиках та обезболюючих засобах.

Зауваження: чому Ясінська приховала спочатку результати розтину? Це викликає очевидне підозріння. Але, з другого боку, чому вона сама розказала про це молодим Мрочекам? Її ж ніхто не змушував до цього. Злякалася? Бракує витримки? Крім того, важко уявити Ясінську та її квартирантку, як вони прокрадаються до суддівського дому, відмуровують нішу, тоді знову замуровують її, несуть мішок до моторки. Для чого?

в) Тадеуш Мрочек, племінник загиблого. Лікар, знається також на обезболюючих засобах, снотворних і т. д. Невідомо, де перебував у неділю вранці. Виїхав у суботу, теоретично міг опинитися тут, заховати машину десь у гущавині, а потім підмінити пляшку. Тут не жив, але кілька років тому був у дядька, міг помітити, що суддя веде усталений спосіб життя і завжди випиває склянку молока вранці перед купанням. Звісно, йому й найпростіше було перенести мішок у човен. Але навіщо мав його відмуровувати? Привід позбутися дядька, звичайно, був: переходив йому будинок у спадщину. Але ж дістався б він йому й так. Дядько племінника любив, хотів спільно з ним жити. А може, не так будинок (нащо йому ця Поремба?), як кілька тисяч за нього? А може, хотів позбутися дружини? Вона не вміє плавати. Що з тією моторкою?

Галина Мрочек, дружина або спільниця? Жертва? Просто випадково вплутана у все це, як і чоловік?

Можуть бути невинуватими обоє.

Всі можуть бути невинуватими!»

Подумавши, перекреслив останні слова.

Ні, хтось діяв за кулісами цієї трагедії. Все ж таки суддя Мрочек не вмер природною смертю, у стіні був скелет, результати розтину не потрапили до міліції завчасно, ще до похорону. А чи вірні результати? Покладатися тільки на свідчення Ясінської? А може, вона теж із помсти хотіла створити враження про самогубство судді? Може, суддя загинув цілком нормально, як часто трапляється на воді? Небіжчик був у Ясінської на столі. Якщо й не знайшла у шлунку наркотиків, то просто могла їх туди ввести. У такому разі ніякої користі від ексгумації.

— Чорт! — буркнув стиха. Потім продовжував писати далі:

«д) Вероніка — хатня робітниця. Легко могла замінити пляшку з молоком. Але який мотив? Може, знала