Зарубіжний детектив - Єжи Едігей

— Нас зупинив міліціонер, велів вийти. Та поїхали швидше, не можна втрачати ні хвилини!

— Але ж у вас була зброя. — Водій вантажівки кивнув на кобуру охоронника. Не міг повірити, що серед білого дня при такому пожвавленому русі на шосе у трьох дорослих людей, серед яких один був озброєний, викрали машину.

— Підвезіть нас, будь ласка. — До прохань Ковальського приєдналась і касирка.

— Гаразд, — погодився шофер. — Сховай свою сотню і сідай біля мене, показуватимеш, куди їхати. Ви, пані, також залізайте до кабіни. А ти, приятелю, забивайся з своїм пістолетом до кузова.

Біля воріт заводу ще на ходу Ковальський вискочив і забіг до прохідної.

— Моя машина тут? — спитав він вахтера.

Нічого не розуміючи, той дивився на нього як на божевільного.

— Я питаю, моя машина повернулась? — повторив Ковальський.

— Як же вона могла повернутись без вас? — Вахтер подумав, що відомий своїми розиграшами Янек-жартівник, як називали Ковальського на заводі, просто вирішив покепкувати з нього.

— О боже! — простогнав Ковальський. Цього разу йому було не до жартів.

До них підбігла Христина Палюх. Їй не довелось ні про що питати — досить було глянути на Ковальського. Залишилось визнати гірку правду: міліціонер вкрав машину, в якій знаходились гроші.

— Що ж тепер робити? — до охоронника Анджея Баліцького тільки тепер дійшов весь жах того, що скоїлось. — Виженуть нас з роботи, напевно виженуть! А може, ще й посадять.

— Необхідно негайно повідомити директору, — вирішила Палюх. — Ходімо до нього.

— Це ж треба! — Водій вантажівки ніяк не міг повірити в те, що сталося. — Бажаю вам успіху, а мені пора. — Він попрощався і, розвернувшись, поїхав.

Вкрай розстроєна і деморалізована трійця навіть не подякувала йому.

Директор заводу точних приладів інженер Мечислав Надольний зустрів повідомлення про крадіжку грошей і машини зовні спокійно. Своїх підлеглих він не вилаяв і взагалі поки утримався від будь-яких коментарів на їх адресу, а відразу схопив телефонну слухавку.

— З’єднайте мене з місцевим відділком міліції, — сказав він секретарці. — Та хутко!

Почувши у трубці голос начальника відділка Зигмунда Доманецького, директор коротко, в кількох словах, виклав суть події. Той пообіцяв негайно підняти по тривозі своїх людей і повідомити про все начальству, а потерпілих і директора попросив негайно прибути до нього.

Так з’явився на світ документ під заголовком «Рапорт про подію», були складені і протоколи свідчень потерпілих.

Усі заходи, вжиті для того, щоб затримати злочинців, — не викликало сумніву, що їх було як мінімум два, — ні до чого не призвели. І ось сіра тека з кількома аркушиками паперу, подолавши визначений для таких випадків шлях, покоїлася тепер на письмовому столі майора Януша Качановського.

Перечитуючи заново ці матеріали, майор знову не міг стримати усмішки: дуже вже дотепний і разом з тим простий спосіб заволодіти грішми придумали злочинці.

А втім, він відразу ж закликав себе до порядку. Та й справді, тут не до сміху. Не кажучи про факт злочину, у цій афері є особливо неприємний момент: у викраденні брав участь міліціонер. Чи це був справжній працівник міліції, чи переодягнений злочинець?

Януша Качановського більше влаштовував другий варіант, але не можна було виключати й першого. Врешті-решт, люди є люди. Величезна сума в сім з лишнім мільйонів могла спокусити і працівника міліції.

Ще одна обставина привернула увагу майора, коли він перечитував матеріали. Даючи свідчення в надажинському відділку міліції, водій викраденої машини стверджував, що вона пройшла техогляд всього тиждень тому. Чи можливо, щоб там не перевірили акумулятор? Ковальський запевняв, що міліціонер — справжній чи ні — на його очах повертав ключ запалювання, але стартер не спрацьовував. Може, акумулятор сів? Але коли? Адже машина проїхала із Надажина до Варшави, до будинку Держбанку і назад, майже до самого Надажина, тобто не більше п’ятдесяти кілометрів.

Якби генератор не давав зарядки, розмірковував слідчий, то на приладовому щитку засвітилася б червона лампочка. Не помітити цього Ковальський не міг. А може, бачив, та розраховував дотягнути до заводу?

Адже можливий і такий варіант: водій був у змові з тими, хто чатував на шосе. Тоді міліціонеру легко було зробити вигляд, що він повертає ключ запалювання.

А інші?

Взяти хоча б охоронника. Як слухняно він вийшов з машини, а потім, коли «фіат» рвонув уперед, навіть не зробив спроби взятися за зброю. Чому, виходячи з машини, він не захопив з собою шкіряної сумки, що лежала поряд з ними? Гаразд, припустимо, він не взяв сумки, оскільки вона заважала б йому штовхати машину. Але ж він міг передати її касирці Христині Палюх.

Цілком природно, що Януш Качановський поки не знаходив відповідей. Спочатку він хотів викликати трійцю потерпілих до палацу Мостовських і там доскіпливо їх допитати, але, подумавши, відмовився від цього. Люди й так приголомшені, треба дати їм можливість прийти до тями. Важко припустити, що всі вони були співучасниками злодіїв. Але один з них — можливо.

Краще поговорити з ними на місці, в Надажині, вирішив слідчий. В управлінні вони почуватимуть себе скуто. Заразом походити на заводі, побалакати з начальником місцевого відділка міліції Зигмундом Доманецьким.

Майор зняв слухавку і накрутив номер свого начальника.

— Мені хотілося б негайно поїхати до Надажина, — сказав він Немироху.

— Я вже розпорядився, — відповів полковник, — машина чекає. А повернешся, зайди до мене, разом поміркуємо, як бути далі.

— Слухаюсь, — відповів майор і хотів уже покласти слухавку.

— Хвилиночку, — зупинив його полковник. — Я телефонував у надажинський відділок міліції і попередив Доманецького, що ти за годину будеш у нього.

«Справжнісінький диявол, усе він передбачив», — пробурмотів Качановський собі під ніс.

Розділ третій

БАГАТО ЗАПИТАНЬ, МАЛО ВІДПОВІДЕЙ

Качановський наказав зупинити машину, не доїжджаючи до Надажина, на тому місці, де шосе поринало у невеличку балку поміж двох горбів. Підйом був такий незначний, що навіть водії малолітражок проїжджали тут на прямій передачі. І все ж штовхати «фіат» по схилу нагору змогли б тільки двоє, а коли вимагалось розігнати до такої швидкості, щоб завести мотор, це зусилля трьох. Тому вказівка міліціонера, щоб охоронник вийшов і допоміг штовхати машину, не могло викликати підозри. Так само, як і його прохання до касирки.

— Ці спритники все точно розрахували, — підмітив водій міліцейської машини після того, як вони з майором провели слідчий експеримент: спробували удвох виштовхнути нагору по схилу службову машину. — Навіть те, що, трохи від’їхавши, машина зупинилась, було психологічно правильно розраховано. Якби злодій відразу газонув, охоронник зараз же зрозумів, чим справа пахне, і згадав би про пістолет.